Видатні закарпатці, які пішли з життя у 2020 році

Смерть у 2020 році збирала щедрі жнива. Багато відомих наших краян відійшло у вічність. Когось підточив підступний вірус, ще когось скосив нещасний випадок, а хтось мирно згас у глибокій старості. Та вони назавжди залишаться у серцях тих, хто їх цінував і ними захоплювався.  

Мілан Шашік (17.10.1952 – 14.07.2020)

Єпископ Мукачівської греко-католицької єпархії помер від тромбоемболії у середині липня. Коли йому стало зле, перед візитом до лікарні він попросив єпископа-помічника Ніла Лущака вділити йому Таїнство Єлеопомазання, а вже за кілька годин його не стало. Мілан Шашік народився у Словаччині, служив як священник у західному обряді та працював у апостольській нунціатурі в Україні. Був висвячений у єпископи у 2003 році та призначений Апостольським Адміністратором Мукачівської греко-католицької єпархії. Мілан Шашік мав дозвіл служити у двох обрядах – греко-католицькому і латинському.  У 2010 році іменований єпархом Мукачівської єпархії. За 17 років єпископства владика Мілан рукоположив 195 священників, освятив 269 храмів і каплиць. Завдяки його зусиллям були відреставровані Ужгородський кафедральний собор та резиденція греко-католицьких єпископів, побудована Ужгородська греко-католицька богословська академія. Мілан Шашік був знаний як харизматичний та авторитетний духовний лідер. Прощання із ним, яке відбулося в Ужгородському Хрестовоздвиженському кафедральному соборі, зібрало тисячі вірних. Президент нагородив владику Мілана орденом «За заслуги» ІІ ступеня посмертно.  

Віктор Ряшко (28.01.1964 – 19.07.2020)

Знаний закарпатський футболіст та тренер ФК «Мункач» трагічно загинув у автокатастрофі під Мукачевом. Легкова машина, якою кермував Віктор Іванович, зіткнулася з вантажівкою. Страшна аварія забрала життя також двох дітей – доньки і пасинка тренера. За свою кар’єру Віктор Ряшко виступав як півзахисник у ФК «Трудові резерви» (Львів), чернівецькій «Буковині», тернопільській «Ниві» та кременчуцькому «Кремені». Сім років, з 1998-го по 2005-ий, він працював у тренерському штабі ужгородського «Закарпаття» (нині «Говерла»). У цей період команда вперше в історії зуміла потрапити до Вищої ліги України. У 2007 році Ряшко став наставником недавно створеного дитячо-юнацького футбольного клубу «Мукачево» («Мункач»), де й працював до своєї загибелі. З тренером прощалися сотні людей – вихованці, колеги, друзі.  

Оксана Ганич (16.04.1932 – 22.07.2020)

Перша на Закарпатті жінка, яка отримала ступінь доктора наук, походила з відомої родини: її батько  Микола Мандзюк був послом Сойму Карпатської України, а мати Ганна Мандзюк керувала соціальною спілкою Карпатської України. Сама ж Оксана обрала медицину. Докторську дисертацію захистила наприкінці 1960-х у Ризі, вперше в медичній практиці колишнього Радянського Союзу провівши електронну мікроскопію зрізів слизової оболонки шлунку, що тоді можна було здійснити лише за межами СРСР (її здійснювала в Празі). Оксана Ганич була засновницею і керівницею єдиного в Україні Науково-дослідного інституту фітотерапії, написала понад 350 наукових праць, 15 монографій і видала більше 20-ти підручників. У 2000 році нагороджена орденом Княгині Ольги.  

Василь Гарагонич (18.07.1959 – 23.07.2020)

Головний редактор «Панорама медіа групи» зробив вагомий внесок у розвиток інформаційної сфери краю, за що отримав чимало відзнак. Василю Гарагоничу вдалося поєднати кар’єри у журналістиці та в науці. Ще будучи студентом істфаку в Ужгороді, він співпрацював з університетською газетою та став її головним редактором. Пізніше викладав у закарпатських вишах, здобув кандидатський, а потім і докторський ступінь – і все це не пориваючи зв’язку з журналістикою. У 2000 р. Василю Гарагоничу запропонували очолити мукачівську газету «Панорама», на  базі якої був створений інформаційний холдинг «Панорама медіа група», що об'єднав два друковані видання, рекламно-інформаційну агенцію, вебсайт та пресцентр. З 2016 року Василь Васильович був також професором кафедри туристичної інфраструктури та готельно-ресторанного господарства факультету туризму і міжнародних комунікацій в УжНУ.  

Ольга Прокоп (6.09.1940 – 3.09.2020)

Обдарована співачка та популяризаторка русинської пісні не дожила кількох днів до 80-річного ювілею. Ольга Прокоп очолювала самодіяльний художній колектив «Чинадійка» і дитячий ансамбль «Бабчина співаночка», який виступав на концертах народних пісень в Угорщині, Словаччині, Румунії та інших країнах, створила русинський вокальний ансамбль «Забавка» і тріо «Червена ружа». Пані Ольга та її колективи виконували народні пісні, які фольклористи-етнографи записували у різних куточках Закарпаття. Збереження пісенної спадщини краю і передача її майбутнім поколінням були для Ольги Кирилівни справою всього життя. Артистка уклала збірники закарпатських пісень «Ластівочко, десь била?» і «Летіла би’м на край світа». У 2016 році Ольгу Прокоп удостоїли звання Заслуженого працівника культури України.  

Юрій Боднар (28.06.1955 – 25.09.2020)

Відомий закарпатський художник став жертвою COVID-19. Його госпіталізували у важкому стані, і останні дні життя митець був підключений до апарату ШВЛ. Юрій Боднар був без перебільшення однією з найяскравіших зірок на небосхилі сучасного закарпатського живопису. Він створив власний мистецький стиль, який називав «променізм» – від слова «промінь». Дивлячись на його полотна, дійсно складається враження, ніби крізь них сіється сонячне проміння. Закарпатський майстер займався станковим та монументальним живописом, писав у жанрах портрету, пейзажу і натюрморту, провів близько 20-ти персональних виставок в Україні. На початку 2020 року ім’я Юрія Боднара потрапило до рейтингу «Впливові люди Закарпаття. Топ 100».  

Отто Шпеник (14.07.1938 – 29.09.2020)

Причиною смерті вченого-фізика, академіка Національної академії наук України була та сама коронавірусна хвороба, яка цього року забрала так багато життів. Отто Шпеник – випускник фізико-математичного факультету Ужгородського державного університету (1961 рік). Весь його професійний шлях був пов’язаний із розбудовою і розвитком фізичної освіти і науки на базі альма-матер. Чимало зусиль доклав для будівництва лабораторного корпусу та відкриття першого на Закарпатті академічного інституту – Інституту електронної фізики НАН України, де став першим директором. Йому належить 320 друкованих праць та 8 авторських свідоцтв на винаходи. За значний внесок у розвиток науки та плідну науково-організаційну діяльність Отто Шпеника відзначили державними нагородами – орденами «За заслуги» ІІІ та ІІ ступенів, орденом князя Ярослава Мудрого V ступеня та званням почесного громадянина Ужгорода.  

Аттіла Легеза (18.11.1957 – 26.10.2020)

Лікаря Мукачівської районної державної лікарні ветеринарної медицини Аттілу Легезу знали і шанували на Закарпатті та далеко за його межами. Закінчивши вісім класів середньої школи, в 1972 році він вступив у Мукачівський радгосптехнікум, а потім подав документи у Львівський зооветеринарний інститут, який закінчив у 1981 році. Окрім ветеринарної практики, Аттіла Легеза 20 років викладав у Мукачівському аграрному коледжі, де був завідуючим відділення хірургії і акушерства, та підготував більше пів сотні наукових публікацій. Спеціалісти, які в нього навчалися, працюють не лише в Україні, а й за кордоном. Ще влітку цього року до Дня Незалежності ветеринар отримав подяку від прем’єр-міністра України за вагомий особистий внесок у забезпечення розвитку галузі ветеринарної медицини та багаторічну сумлінну працю.  

Михайло Лендєл (22.10.1942 – 4.11.2020)

Професор УжНУ, доктор економічних наук, удостоєний звання Заслуженого економіста України. Народився у Ракошині на Мукачівщині, у 1970 році закінчив Львівський сільськогосподарський інститут. В 1981 році захистив кандидатську дисертацію з економіки, в 1994-му – докторську. Брав участь у розробці Проєкту програми «Україна-2010» та регіональної Програми «Закарпаття-2004», Концепції розвитку АПК Західного регіону України, матеріалів створення і засад функціонування спеціальної (вільної) економічної зони «Закарпаття». Серед інших почесних посад, був заступником голови Асоціації економістів Закарпаття та заступником директора Закарпатського регіонального Центру соціально-економічних і гуманітарних досліджень НАН України.  

Ігор Панкулич (1960 р.н. – 8.11.2020)

Активний спортивний діяч і талановитий тренер Ігор Степанович Панкулич до 2017 року був директором мукачівської ДЮСШ. Колектив дитячо-юнацької спортивної школи міста Мукачева він очолював понад 30 років, а тренерську роботу не покидав все життя. Серед його вихованців були призери чемпіонатів України з легкої атлетики. У цьому році тренер відзначив 60-річний ювілей.  

Анатолій Мацак (23.05.1950 – 19.11.2020)

Життя актора Закарпатського облмуздрамтеатру забрав коронавірус. Будучи родом із Полтавщини, Анатолій Мацак закінчив Київську республіканську студію естрадно-циркового мистецтва за спеціальністю «артист естради вокального жанру». Працював у Запорізькій, Чернігівській та Ставропольській філармоніях. На сцені Закарпатського муздрамтеатру виступав з 1975 року і за 45 років зіграв понад пів сотні головних ролей. 2020 року був нагороджений званням Заслуженого артиста України. У травні Анатолію Миколайовичу виповнилося 70 років.  

Юрій Цмур (07.03.1930 – 28.11.2020)

Доцент, кандидат хімічних наук та заслужений винахідник України пішов із життя у віці 90 років. Він був одним з останніх випускників Ужгородської державної руської гімназії і одним з перших випускників Перечинської середньої школи (1948) та Ужгородського державного університету (1954).  Ужгородській альма-матер Юрій Цмур і віддав значну частину життя, працюючи на кафедрі органічної хімії. Викладав також у Свалявському політехнічному технікумі та Аннабинському університеті (Алжир). У його доробку – понад дві сотні наукових публікацій, 17 авторських свідоцтв СРСР та патентів України про винаходи і кілька перемог у конкурсах науково-технічних розробок. Окрім того, вчений захоплювався творчістю (поезією, вокалом, фотографією) та краєзнавством.