Їм подавай Динамо або Шахтар. Минай поринув у кубковий вир

27.09.2018 15:34 239 0

Травень 2017-го. Минув рік опісля зникнення "Говерли". Закарпатський край звикався з відсутністю на цій землі професійного футболу, хоча вже зазеленів паростками колоритних місцевих проектів. І серед тих проектів Степан Степанович Селменський, - гуру з історії та теорії закарпатського футболу, - бачив чималу перспективу. Тоді то поважний дядько, що колись допомагав організувати в Ужгороді перший поєдинок національної збірної України, в ексклюзивному інтерв'ю UA-Футболу запевнив читачів про швидке відродження: "скоро-скоро тут знову буде професійна команда", йдеться на порталі https://www.ua-football.com.

Минув рік. Ужгородський стадіон "Авангард", на якому колись приймала своїх суперників "Говерла", поринув у вир реконструкції. Ні, сюди не повернувся великий футбол, але прогноз таки збувся: професійна команда забурлила життям, наче джерело термальної води, неподалік від Ужгорода. Команда зі звучною назвою, що є ідентичною до назви населеного пункту, де базується один з учасників 1/8-ї фіналу поточного Кубка України. ФК "Минай".

Той "Минай", яким Михайло Кополовець тролив Коноплянку. Ні, Женя не приїхав сюди на футбольну пенсію, зате інші небезталанні персони з гучним іменем не відхрестилися від такої участі. І як тут не згадати слова знаючих про зарплатню на рівні двох тисяч доларів, яку платили лідерам "Минаю", коли той ще був аматорським клубом. Зараз, - у статусі колективу професіоналів, - й того більше. Тому не так то вже й дивують персони Кобіна, Ощипка, Кополовця, Допілки, Микуляка – гравців відомих далеко за межами закарпатського села. Тому й не особливо дивує поточна лідерська позиція "Минаю" в змаганні групи А Другої ліги. І тому можна зрозуміти амбіції власників, котрі прагнуть підвищення в класі, а вже зараз воліли би бачити наступним суперником "Миная" в Кубку України "Шахтар" чи "Динамо". Зрозуміти можна, але скептично посміхнутися теж треба. Команда УПЛ у суперниках – це обов'язково приїзд армії фанатів, що подорожують слідом за своїми улюбленцями. Помістити їх на компактному стадіоні поруч з місцевими вболівальниками буде непросто. Хоча рішення назріло ще тоді, до початку поєдинку 1/16-ї фіналу – розкинути пересувну трибуну на місці паркінгу або позаду воріт.

"Минай" хотів свята, хоча й розумів, що пройти "Миколаїв" буде непросто. Так завжди легше – налаштовуватися на гірше, а в підсумку несамовито радіти успіху. До, перед і після матчу нам описували "Минай" як одну велику родину, де не так вже й сильно виражена ієрархія. Принаймні, не так, як у деяких командах з елітарним статусом, де футболісти марять себе богами і царями. Звісно, знають собі ціну і минайці, проте за межі розумного не виходять. А от за межі емоцій – залюбки. Кожен гол команди у ворота суперника (між іншим, півфіналіста Кубка України 2016/17) спричиняв вибух почуттів: і Піняшко не злякався у вирі святкування здійнятися на трибуни, потонувши в обіймах особливо близьких людей. І навіть арбітр змилостивився, не покаравши футболіста "гірчичником", на який той формально заслуговував.

Вболівальників розважав блакитний лис, зачисляючи "Минай" до когорти тих клубів, котрі в площині піару роблять ставку, серед іншого, і на маскотів. Та поміж втіхи і посмішок серед людей ще до фінального свистка панував настрій "наступної жертви" – обов'язково команди з УПЛ. У Минаї не бояться гучного імені, але з добротою передчувають той момент, коли звиклі до елітарних умов футболісти перевдягатимуться в кабінці "два на два". Так і є, бо роздягальні стадіону "Минаю" нині лише будуються.

Фото вище
Так ведеться робота з вболівальниками. Крім екзотично приготовлених страв для всіх бажаючих, ще й – інтерактиви. Тому клуб і просить вболівальників займати свої місцяна стадіоні за півгодини до початку матчу

І хай хто кине в них камінець… Впродовж року у статусі професіоналів цей клуб зробив більше, аніж деякі інші – протягом півдесятка чи то й десяти сезонів. До Першої ліги готуються, а поточний Кубок – як рекламна акція. А якщо вже хайпувати, то по-крупному. Однак Ігор Харьковщенко, як і годиться для солідного спеціаліста, не піддається емоціям. Для тренера, судячи з його небагатослівного міні-спітчу опісля матчу, "Динамо", "Шахтар", "Зоря", "Ворскла" чи будь-яка інша команда з УПЛ – нагода перевірити себе на фоні "великого боса". Сміливо як для клубу з трирічною історією, чи не так? Але ж навіть найдовший шлях розпочинається з маленьких кроків. І зараз "Минай" робить саме ці кроки. Робить і не хитається. Мужніє. Наче той юнак, якому суджено стати чоловіком. Фото - автора і ФК "Минай"