День в історії: 101 рік тому сучасне Закарпаття невдало злучили з Україною (ФОТО)

Це об’єднання отримало назву Акт Злуки або Велика Злука - урочисте оголошення 22 січня 1919 року на Софійському майдані в Києві універсалу про об'єднання УНР і ЗУНР у соборну Україну. В наш час у цей день відзначають День соборності України. Цього дня прийнято також згадувати іншу подію, яка відбулась рівно на рік раніше 22 січня 1918 року - прийняття IV Універсалу УЦР, яким проголошувалася повна незалежність УНР. До слова, вартує уваги й той факт, що саме Закарпаття вписало й наступну сторінку в історію Дня соборності України- Указом президії в 1946 році саме 22 січня Верховна Рада УРСР включила Закарпаття до складу УРСР.  Але про це трохи згодом. Зрештою, український народ об'єднався на своїй землі в єдиній Українській державі - Наддніпрянщина вийшла з Російської, а Західна Україна - з Австро-Угорської імперії. Наступного дня, 23 січня 2019 року, розпочався Трудовий конгрес України, який мав виконувати функцію всеукраїнського парламенту. Акт злуки було затверджено вищим законодавчим органом України. На основі цих рішень Західноукраїнська Народна Республіка перейменовувалась у Західну область УНР (ЗО УНР). Єдиним державним гербом став тризуб замість раніше затвердженого для ЗУНР золотого лева на блакитному полотні. У той же час злиття урядів, армій, законодавчих органів УНР та ЗУНР відклали до скликання Установчих Зборів об'єднаної України, як це й передбачалося ухвалою Української Національної Ради від 3 січня. Втім, попри те, що об'єднання українських земель відбулося юридично та політично, державне об'єднання не відбулося. Надії народу не справдилися. "Свято свободи" обернулося для населення жорстокими буднями. Це об'єднання виявилось нетривким, і невдовзі історія розпорядилась так, що окремі частини українських земель знову опинились у складі різних держав. У свою чергу, перед фактом військової катастрофи вже восени 1919 і в 1920 роках уряди та військове командування ЗУНР та УНР дбали передусім про свої регіональні інтереси. Поділ український земель між більшовиками та Польською республікою за Ризьким договором, а також Королівством Румунія (Сен-Жерменський мирний договір (1919), Бессарабський протокол), Чехословацькою республікою (Тріанонський договір) знову відсунув на невизначений період возз'єднання всіх українських земель. Частково воно відбулося лише у вересні 1939 року, як результат таємної радянсько-німецької змови (йдеться про Пакт Молотова-Ріббентропа ) від 23 серпня 1939 про сфери впливу.  В 1919 році територія Закарпаття перебувала під різними владами: східне Закарпаття окупували румуни (за винятком Ясіня з кількома гуцульськими селами, де існувала так звана "Гуцульська республіка"), західну частину — чехи, а Березький комітат залишився за угорцями. Останні намагалися заспокоїти Закарпаття культурно-адміністративною автономією: в грудні 1918 року угорський уряд видав закон про "Руську Країну", іменував угорського губернатора в Мукачеві для Закарпаття і "руського міністра" в Будапешті. Після більшовицького перевороту в Угорщині було в Мукачеві створено "Русько-українське народне комісарство". Але ці ефемерні інституції не проіснували довго. 8 травня 1919 зійшлися представники ужгородської, хустської і пряшівської рад і, утворивши Центральну Народну Руську Раду, проголосили об'єднання Закарпаття з Чехословаччиною. На це рішення великою мірою вплинула діяльність закарпатської еміграції в США, представники якої вели переговори з чехо-словацькими діячами, головно з Томашем Масариком, з метою включення Закарпаття до майбутньої республіки чехів і словаків на федеративних основах. Проведений плебісцит серед закарпатських громад в США дав 2/3 голосів на користь приєднання. Внаслідок цих актів народного волевиявлення та дипломатичних заходів чехо-словацьких політиків Мирова Конференція в Парижі санкціонувала передачу Закарпаття Чехословаччині в Сен-Жерменському договорі, де рівночасно гарантувався автономний статус Закарпаття. Слід зауважити, що за 20 років чеського режиму на Закарпатті немало зроблено в ділянці технічної відбудови та соціальної організації краю - нові шляхи, модернізація міст, будови, лікарні. Під впливом міжнародних подій і внутрішнього тиску Прага погодилася в перших днях жовтня 1938 року на створення автономного уряду на чолі з Андрієм Бродієм, якого згодом усунено за угрофільство; головою уряду 26.10.1938 року став Августин Волошин. Новий політико-правовий статус Закарпаття визначив конституційний закон 22.11.1938 року, за яким краєм мав керувати окремий автономний уряд, а законодавча влада мала перебувати в руках обраного карпато-українського сойму. Після віденського арбітражу 2.11.1938 року, який приділив Угорщині південну частину Закарпаття з м. Ужгород, Мукачів і Берегове, столицю краю перенесено до Хусту. З великим піднесенням розпочалося будівництво різних ділянок національного життя. 12.2.1939 року відбулися вибори до першого сойму Карпатської України, які дали значну перемогу Українському Національному Об'єднанню (86,1 % з усіх, що мали право голосувати). Однак міжнароднi події перешкодили нормальному розвиткові автономії Карпатської України. Угорці і поляки вели пропаганду за спільний угорсько-польський кордон коштом Закарпаття та посилали диверсійні групи з метою поширення занепокоєння і неладу. Будапешт і Варшава робили заходи в Берліні з метою одержати згоду Гітлера на окупацію Закарпаття. В той час так само збільшилося напруження між чехами й українцями у зв'язку з призначенням Прагою чеського міністра до Хусту генерала Л. Прхали. 15 березня 1939, одночасно з окупацією Чехії і Моравії, Гітлер доручив Угорщині окупувати Закарпаття. На оборону стали відділи «Карпатської Січі», які не в силі були захистити країну проти вдесятеро більшого угорського війська (близько 40 000 солдатів). Ще до окупації Закарпаття, 15 березня 1939, зібрався Сойм Карпатської України, який проголосив незалежність країни, прийняв конституцію і обрав президентом Республіки Августина Волошина. Уряд Карпатської України та багато діячів еміґрували за кордон. 1939-1944 роки - Закарпаття опинилося під владою Угорщини. Втім,  Замість обіцяної автономії, угорці визнали вузьку самоуправу «Підкарпатському Краєві», проводячи політику угорщення в культурному житті й адміністрації. Політичні організації були заборонені. Відтак, серед місцевого населення активізувалась діяльність націоналістичного підпілля. За інформацією з відкритих джерел саме у звязку із утисками Угорщини, прихід радянських військ на Закарпаття восени 1944 розглядався більшістю населення як визволення. Чехо-словацька адміністрація відновилася тільки частково і тимчасово. Закарпаття було швидко совєтизовано, а організований комуністичною партією з'їзд Народних Комітетів Закарпатської України 26 листопада 1944 року в Мукачеві висловився за приєднання Закарпаття до УРСР. 29 червня 1945 між Чехо-Словаччиною і СРСР укладено угоду про вихід Закарпаття зі складу Чехо-Словаччини і приєднання його до України. Разом із цим, слід зазначити, що перше офіційне святкування Соборності датується 1939 роком. 22 січня 1939-го було вперше за 20 років урочисто відзначено на офіційному рівні свято Соборності. Відбулось це у Карпатській Україні (м. Хуст), на той час — автономній республіці Чехословацької республіки. Це був чудовий привід нагадати закарпатцям про волю, висловлену на з'їзді Всенародних зборів українців у Хусті 21 січня 1919-го про приєднання Закарпаття до Української Народної Республіки зі столицею у Києві, і легітимізувати тим самим свою програму побудови Української держави на базі об’єднання земель. По великому рахунку, це була не просто маніфестація, а найбільша за 20 років перебування краю у складі Чехословаччини демонстрація місцевого населення за участю 30 тисяч люду, що з'їхались до столиці Карпатської України з усіх куточків краю. Відтак, символічно, що Закарпаття вписало й наступну сторінку в історію Дня соборності України - в 1946 році. Указом Президії Верховної Ради СРСР від 22 січня 1946 республіку Закарпатська Україна було ліквідовано та перетворено на область Української РСР з центром в Ужгороді. Жоден представник Закарпатської України при ухваленні цього рішення у Москві присутнім не був. 25 січня 1946 указом Президії Верховної Ради УРСР у Закарпатській області було запроваджено юрисдикцію УРСР. Цікаво й те, що раніше, 29 червня 1945 у Москві було підписано Договір між Союзом Радянських Соціалістичних Республік і Чехословацькою Республікою про Закарпатську Україну. На церемонію підписання міждержавного договору представників Закарпатської України не запросили. Згідно з цим договором «Закарпатська Україна (що носить, згідно з Чехословацькою Конституцією, назву Підкарпатська Русь), яка на підставі Договору від 10 вересня 1919 року, укладеного в Сен-Жермен ан Де, увійшла як автономна одиниця в межі Чехословацької Республіки, возз'єднується, в згоді з бажанням, виявленим населенням Закарпатської України, і на підставі дружньої угоди обох Високих Договірних Сторін, з своєю прадавньою батьківщиною — Україною і включається до складу Української Радянської Соціалістичної Республіки». Так, Чехословаччина погодилася передати СРСР близько 250 км² територій. Йдеться і про землі в околицях сучасного Чопа - населені пункти Батфа, Галоч, Малі Селменці, Паладь-Комарівці, Палло, Ратівці, Соломоново, Сюрте, Тисаашвань, Тийглаш, Чоп, що не були частиною Підкарпатської Русі, а належали до словацького Земпліна. Закарпатська Україна на карті. Штрихами показано розширення території України 1945 року після підписання договору з Чехословаччиною.