Жебрацтво: шахрайська схема чи крик про допомогу? (ФОТО)

Їх часто знають у обличчя. Одні простягають руки, інші – в буквальному сенсі – ноги, ще інші демонструють відсутність кінцівок чи роками збирають кошти на лікування важких хвороб, від яких за такий час можна було б померти. Багато хто має постійні місця «роботи»: провулки, вокзали, церкви, світлофори.

«Не з добра я до вас прийшов»

Жебраки – частина міського простору. Для когось неприємна, надокучлива і гидка, але однаково частина. Вони існують стільки ж, скільки існує суспільна нерівність. Але за проханням про допомогу часто криється бажання нажитися на чужій доброті.

У Нечуя-Левицького є повість «Київські прохачі», один з героїв якої служив у канцелярії, але пішов у старці: «І робота неважка, бо торби легкі, — і заробіток непоганий, сливе вп'ятеро, а часом і вдесятеро більший, ніж в канцелярії». За нажебране збудував хату і відправив доньку в гімназію. У «Соборі паризької Богоматері» Гюго є сцена, де сліпі прозрівають, а кульгаві починають бігати. Дива не сталося: то жебраки повертаються з «роботи» до свого лігва.

А ось не література, а реальність. Дві жінки працездатного віку обходили мукачівський автовокзал і чіплялись до пасажирів, що очікували надворі, із розкритою сіткою, просячи «допомогти матеріально». Назбиравши не дуже багато, відійшли убік, посилаючи цілком розбірливу лайку у бік своїх благодійників. Вже в автобусі одна з пасажирок розповіла, буцім чула, як ці постійні «працівниці» автостанції розмовляли між собою по-угорськи, гадаючи, що ніхто з присутніх їх не зрозуміє, і одна з них вихвалялась, що купила синові машину. «Не давайте їм нічого», – резюмувала оповідачка. Трапляються згорьовані «родичі», які переповідають з невеликими варіаціями одну й ту саму історію: «Не з добра я до вас прийшов, не прийшов я на ваших грошах наживатися, я ці гроші збираю брату/сестрі/дитині на лікування». На конкретизуючі запитання відповідають сплутано. Зайве казати, що ті, чию сім’ю спіткала біда, в першу чергу намагаються бути з хворим, і не стоять на перепутті, бо великих сум таким чином не назбираєш. Багато хто спекулює на власному справжньому чи вдаваному  каліцтві і стоїть або сидить на вулиці, найчастіше у одному і тому ж місці, повторюючи завчені фрази. Навіть біля РАЦСів у молодих пар просять подати «на серенчу». Часто ці люди підконтрольні злочинним кланам, без відома яких зайняти «точку» на вулиці не можна. Їх організовано привозять і відвозять на місця «роботи», а деякі особи гастролюють містами і регіонами. Частину випрошеного, або і все, відбирають наглядачі. Втім, соцпрацівники стверджують: далеко не всі жебраки пов’язані зі злочинністю. Навпаки, вони часто жертви.

«Я вважаю, що  жебракування і бомжування має різні причини: медична, соціальна та кримінальна, – розповідає Наталія Зотова, начальниця управління праці та соціального захисту населення Мукачівської міськради. – Мусимо розуміти, що є люди, які мають певні психічні проблеми: схильність до бомжування і, як наслідок, жебракування для отримання коштів на мінімальні потреби. Сім'ї таких людей можуть бути цілком заможними. Навіть серед наших місцеві прохачів є такі, що мають заможних дітей. Але ті не можуть зарадити цій проблемі, бо вона глибоко в голові і потрібна корекція та лікування. Соціальних причин є декілька: або людина свідомо обирає такий вільний від зобов’язань соціуму спосіб життя або ж її до цього підштовхують певні проблеми в особистому житті, на роботі, сімейні драми, тощо. І є кримінальний момент: аферисти залишають людей без житла, беруть у грошову кабалу, змушують до жебрацтва і т. д».

На її думку, вирішення проблеми жебрацтва – це комплексний підхід, де задіяні не лише соціальні робітники, а й медики та поліція. Завдання соцробітника – вийти на контакт і зрозуміти причину поневіряння. І лише після цього напрацювати механізм підтримки: звернення в поліцію, до медиків, родичів.

«І тут слід пам'ятати, що якщо особа добровільно обрала таке життя, то нам варто поважати цей вибір і не намагатися перекроїти її під свої стандарти, – наполягає Зотова. – Ми повинні дати їй мінімальний набір соцпослуг: нічліжку, харчі, медичну допомогу».

Хто не працює – той їсть?

Держава не завжди займала позицію «поважати вибір». У СРСР для тих, хто обирав випрошування, а не заробляння хліба, була написана стаття 209 кримінального кодексу – систематичне заняття бродяжництвом або жебрацтвом. В Україні жебрацтво не розцінюється як злочин, окрім випадків втягнення у цю справу дітей. Відповідно до ст. 150-1 Закону України «Про внесення змін до Кримінального та Кримінально-процесуального кодексів України щодо використання дитини для жебракування» використання батьками або особами, які їх замінюють, малолітньої дитини для заняття жебрацтвом з метою отримання прибутку карається обмеженням волі на строк до трьох років або позбавленням волі на той самий строк. Попри це, ромські діти вчаться цій «професії» змалечку. Хто не чув цього жалісливо-протяжного, а іноді й зухвалого «подайте копійку!» Таку школу дітлахи проходять замість нормальної освіти – і виростають нові покоління прохачів. Ще страшніше те, що з дітей, яких використовують для жебрацтва, часто знущаються. У Мукачеві кілька років тому затримали чоловіка з непритомною дитиною на руках. Він спершу представлявся батьком і запевняв, що змушений просити, бо не має грошей на дорогу крапельницю для дитини. Проте коли небайдужі викликали поліцію та невідкладну допомогу і обох доправили до лікарні, довелося силоміць виривати дитя у «батька», щоби передати його в руки медиків. Виявилося, що хлопчик – зовсім не його син. Більш того, в районному управлінні соцзахисту з’ясували, що сім’я багатодітної «одинокої мами» малого незадовго до цього випадку отримала 28 тис. грн соціальної допомоги. А затриманий чоловік був недавнім співмешканцем жінки, який використовував дитину з вродженими розумовими вадами та хворим серцем для заробітку. Фото: Управління праці та соцзахисту населення м.Мукачева На жаль, Закарпаття стало експортером такого роду «робочої сили» у інші області. Закарпатських прохачів уже знають на Київщині, Тернопільщині, Львівщині, Івано-Франківщині, Буковині. Минулоріч закарпатку засудили на три роки умовно за втягнення у жебрацтво малолітньої доньки, яка випрошувала гроші та їжу у прочан під Почаївською лаврою, а отримане віддавала матері. А нещодавно у Тернополі викрили бізнес, який організували четверо вихідців з Берегова. Вони вербували людей з явними фізичними вадами, які жебракували і віддавали всю милостиню організаторам. Останні натомість надавали прохачам житло і продукти. За день жебрак може зібрати кілька сотень гривень, і все це – з мінімумом зусиль з його боку. Хоча зусилля таки потрібні. Мукачево, похмурий осінній день. Нетвердою ходою ром обходить автобусні зупинки у центрі міста. Хтось кидає купюру. Чоловік заходить у аптеку, звертається до водіїв припаркованих авто, обходить тераси кафе. Відвідувач одного з закладів емоційно проганяє його: «Йди гет! Йди гет!» Поки цей чоловік таким чином випрошував гроші, група інших ромів сиділа край тротуару і вигукувала образи на адресу перехожих. Щоб заробляти на прожиття таким чином, потрібно ампутувати почуття сорому.

Від суми і від тюрми…

Психологію тих, хто вірить і дає милостиню, не змінить жоден технологічний прогрес. Тому псевдопотребуючих вдосталь у інтернеті, де вони так само не гребують використанням чужої біди заради наживи. Кілька скопійованих фото хворої дитини, прохання про допомогу і реквізити картки, на яку надсилати пожертви – ось і все, що потрібно, щоб збирати жнива небайдужості у мережі. Як перевірити, куди йдуть кошти, перераховані за таким проханням, якщо воно походить від абсолютно незнайомої людини? Наталія Зотова радить максимально випитувати про стан дитини, про батьків, про лікарню і лікуючих лікарів. Недобросовісні «збиральники» всіма засобами ухилятимуться від відповідей. Шахраї можуть експлуатувати реальні історії, документи і фотографії хворих, потребуючих або постраждалих від лих. Так, архімандрит Нектарій (Канчій), син священника Василія Канчія, чий будинок у с. Кольчино згорів дощенту, написав у соцмережі пост із закликом про допомогу, а невдовзі повідомив, що з’явилися шахраї, які хотіли скористатися бідою його сім’ї та поширювали їхні публікації з власними картковими рахунками. У потоці фейкових оголошень губляться голоси тих, кому дійсно необхідна підтримка. Довести провину шахрая, за словами директора інформаційного агентства «Єдина служба правової допомоги» Дениса Осмоловського, буває нереально: «Якщо він зібрав гроші і привласнив їх собі, він під час будь-яких слідчих дій може вибрати таку позицію, нібито він просто не встиг їх передати за призначенням. І це не дає можливості в кримінальному процесі щось довести». Але як в онлайні, так і в офлайні є прохачі, яким насправді потрібен захист. Пані Зотова сподівається, що у безпритульних, які змушені жити на подаяння, у Мукачеві невдовзі буде місце, де можна поїсти і прихилити голову:

«В Мукачеві у 2014 році ліквідували терцентр (територiальний центр соціального обслуговування – авт.), як структуру, яка не виправдала сподівань. З того часу ми двічі виносили це питання на депутатську комісію, але відновлення не схвалили. Я вважаю, що порятунком став новий Закон України Про соціальні послуги. Він дозволяє залучати ГО до надання соцпослуг і оплачувати цю роботу з бюджету. І це найдієвіший спосіб, який виправдав себе на заході. Чиновник ніколи не зможе гнучко реагувати на такі проблеми. ГО мають більше можливостей і вони більш мотивовані. Цьогоріч ми ще не можемо офіційно замовляти соцпослуги, бо впродовж року приймалися підзаконні акти. Але ми пішли шляхом громадських ініціатив. Є люди, які готові взяти на себе такі функції. А за владою – фінансування. Буде нічліжка і буде харчування. Стартуємо так, а далі вже будемо напрацьовувати інші моменти».

Але ті, для кого клянчити – професія, туди не підуть. Коли соціальні інспектори прямо пропонують допомогти, жебраки не відгукуються. Натомість, деякі особи, з якими проводять бесіди з метою з’ясування всіх обставин їхніх поневірянь, зникають з вулиць. Іноді соцпрацівникам навіть погрожують.

«Як правило, всі ці люди є не мукачівцями, а такий спосіб поведінки є джерелом заробітку! В більшості від допомоги направити цих людей в спеціалізовані заклади вони відмовляються. Змусити людину до чогось ми не маємо законних підстав. Але ми не маємо наміри припиняти такі рейди», – зазначила Людмила Бандурчак, заступниця начальника управління праці та соціального захисту населення виконавчого комітету Мукачівської міськради.

Навряд чи жебраки зникнуть. Подати чи не подати оті кілька гривень – вибір кожного. Але якщо хочеться допомогти, краще запропонувати не гроші, а харчі чи одяг – або звернутися до соціальних служб.  

підготувала Христина Шепа,

для ПЕРШИЙ.com.ua

Читайте також: В Києві чоловік невдало намагався покінчити життя самогубством Будьте в курсі з “ПЕРШИЙ.com.ua” – приєднуйся до наших каналів у Telegram та Viber, а також підписуйся на сторінку в Instagram