Нас усіх звільнять? Яким може стати життя у світі построботи

   Роботи-хірурги в окремих випадках уже проводять операції без участі лікарів з плоті і крові. Програми успішно оцінюють страхові ризики і скуповують акції, непогано пишуть музику, картини та вірші, генерують кулінарні рецепти – а роботи-кухарі можуть за ними готувати. Системи штучного інтелекту навіть самостійно роблять винаходи. Де тут лишається місце для людини?

Незамінних немає

Європейське патентне відомство наприкінці 2019 року відхилило дві заяви на патент, де як винахідник була вказана система штучного інтелекту «DABUS». За рішенням відомства, отримати патент може тільки «природна особа», а штучний інтелект «не має особистих прав». Система зробила винаходи автономно, і з огляду на це її розробник Стівен Талер збирався віддати їй право називатися винахідницею. Втім, неповоротка бюрократична машина не любить революцій, і у заявці було відмовлено. Проте факт, що система ШІ самотужки зробила ці винаходи, важливіший за офіційне визнання чи невизнання цього якимось чиновниками. Раніше більшість робіт, які могли виконувати механізми, були фізично важкими, монотонними і часто небезпечними. За прогнозами Oxford Economics, роботи до 2030 року замінять ще 20 мільйонів працівників на фабриках і заводах – на додачу до тих, яких машини витіснили від часів протестів луддитів. Однак алгоритми все більше вторгаються на територію, де першість досі визнавалася за людьми. Згідно з деякими передбаченнями, 39% робіт у юридичній сфері можуть бути автоматизовані у найближчі десять років. Працівники торгівлі також ризикують втратити місце. Каси самообслуговування вже встановлюють і українські мережі супермаркетів, тоді як у США функціонує супермаркет Amazon Go, де касирів немає взагалі. Але що говорити про касирів, коли навіть банки замінюють аналітиків алгоритмами? З 2016 року шведський Nordea Bank у ході впровадження автоматизації звільнив 6000 працівників, а його директор, який сам невдовзі збирається на пенсію, стверджує: компанія ще має кого скорочувати. Ну, принаймні, керівника. Поки, на щастя, масштабної катастрофи поки не простежується: навпаки, за даними Світового банку, глобальний рівень безробіття у період 2009-2019 рр. навіть повільно знижувався. Якщо ж за наслідками поточного року він зросте, все спишуть на кризу після пандемії, і аж ніяк не на автоматизацію. 

У багато сфер інноваційні інструменти входять повільно, непомітно переймаючи обов’язки працівників-людей. Скажімо, у великих виданнях та інформагенціях також встигли оцінити переваги штучного інтелекту. Приблизно третина контенту Bloomberg News створюється з залученням тих чи інших автоматизованих технологій, а їхня система штучного інтелекту Cyborg здатна аналізувати величезну кількість квартальних звітів компаній та виявляти закономірності, недоступні для людського ока. Алгоритми добре пишуть рутинні замітки про результати діяльності фірм чи спортивних матчів. Forbes використовує систему контент-менеджменту «Bertie», яка допомагає підбирати теми, заголовки і зображення. При цьому медійники, захищаючи себе самих, здебільшого декларують, що метою використання алгоритмів є не витіснення репортерів, а звільнення їхнього часу для більш творчої праці. Оптимістична стратегія – аугментація, що означає не заміну, а співпрацю машин і людей. Але видається, що рівновага у цьому тандемі буде хиткою: програми навчатимуться новим і новим навичкам, і коло сфер, у яких домінуватимуть люди, постійно звужуватиметься. Уже зараз ніхто більше не сподівається залишатися на одній роботі все життя. Зміни стали нормою, і звідусіль лунають заклики до мобільності і самонавчання. Тимчасові і проектні працівники та фрілансери пурхають між замовниками, наче метелики-одноденки між квітами, не знаючи, де опиняться завтра. Найпевніше, що на узбіччі. Ми потрапляємо у світ построботи.

Джон Генрі та прокляття сімки

Людська здатність до навчання і вдосконалення вкрай обмежена. Машинна – ні. Комп’ютери можуть обробляти і аналізувати значно більше даних, ніж мізки. Настане день, коли штучні нейромережі перевершать біологічні буквально в усьому. Ми станемо непотрібними. Психолог Джордж Міллер встановив, що ємність оперативної пам’яті людини становить у середньому 7 одиниць інформації. Якщо точніше, короткочасна пам’ять здатна одночасно утримати 7 ± 2 елементів. Чому не десять, не сто, не сто тисяч мільйонів? Нас не розробляли досконалими, тільки як поскаржитися у службу підтримки? Доводиться жити з прокляттям сімки. Дехто вважає, що людям, попри їхню обмеженість, слід пристосовуватися і перелаштовуватися, щоб не стати одними з тих, хто втратить роботу у цифрову еру. Найкращі з нас знайдуть способи кооперуватися з машинами або робити щось таке, чого вони не можуть. Томас Девенпорт і Джулія Корбі у праці «Вакансія: людина. Як не залишитися без роботи у добу штучного інтелекту» наводять анекдот про двох друзів, які тікають від ведмедя. Виживе, мовляв, не той, хто біжить швидше за ведмедя, а той, хто біжить швидше за свого друга. Але ведмідь може трапитися настільки сильний і прудкий, що, заваливши менш спритного бігуна одним ударом, продовжить погоню за швидшим і врешті наздожене і його. У постійній гонці за вдосконалення між людьми і алгоритмами останні взяли курс на випередження найкмітливіших людей. Програма Eureqa, розроблена професором механічної інженерії Корнелльского університету Ходом Ліпсоном, здатна виводити закони фізики з необроблених даних. Спостерігаючи за подвійним маятником, система за лічені години заново відкрила рівняння, які описують його рухи, зокрема другий закон Ньютона. Можна посперечатися, що якби програма змагалися з самим Ньютоном, вона б його випередила. Хто ще готовий спробувати? У американському фольклорі жива пам’ять про такого собі Джона Генрі, працівника однієї з залізничних компаній, який у поті чола пробивав тунель крізь гору. Коли на місце робіт привезли паровий бур, Джон захотів довести, що зможе працювати краще за машину. І він таки випередив її – щоправда, ціною власного життя, адже після цього експерименту чоловік помер від виснаження. Зусилля людей розумової праці у гонці зі штучним інтелектом постійно опановувати нові навички, більше працювати і ставати все продуктивнішими можуть увінчатися таким самим успіхом, як і змагання Джона Генрі з паровим буром. Працюючи по 24 години, щоб досягати кращих результатів, ми швидше досягнемо могили, але не позбавимось від наших біологічних обмежень та одвічного errare humanum est.

Куди їх подіти?

Будьмо відверті: з мільярдів людських істот, які тісняться на цій планеті, основна маса програла гонку, навіть не вступаючи у неї. Вона не має для цього ні навичок, не вмінь. Низькокваліфіковані робітники, чиї функції легко можна автоматизувати – ті, кого ведмідь наздожене першими. Але навіть високопоставлені управлінці не мають сподіватися, що втечуть. Мало хто проголосує проти того, щоб країною управляла досконала система штучного інтелекту – хоча б тому, що вона однозначно не розкрадатиме бюджет. Для існування і відтворення програм потрібно не так багато ресурсів, чого не скажеш про людей. Проте на плечі алгоритмів можна перекласти і створення матеріальних благ, і їх розподіл. А оскільки вони працюють ефективніше за нас, то здатні (у теорії) забезпечити недолугих мавп всім необхідним. Звичайно, їм необов’язково це робити: цілком можна уявити економіку, у якій роботи видобувають залізо та кремній, щоб зробити собі подібних. Проте ряд дослідників вважає, що є мало підстав боятися, ніби вони відмовляться виконувати наші вказівки. Навпаки – вони робитимуть це краще за нас самих. 

Найбільш райдужна візія постробочого майбутнього виглядає так: вони працюють, а ми відпочиваємо і отримуємо безумовний базовий дохід. У зв'язку з цією ідеєю великого розголосу набув експеримент, проведений у Фінляндії в 2017-2018 рр. Впродовж двох років 2000 випадково обраних безробітних фінів щомісяця отримували 560 євро. Офіційною метою дослідження було перевірити, як можна перебудувати систему соціального забезпечення так, аби вона давала безробітним сильніший стимул працювати. У цьому аспекті результати експерименту розчаровували: отримувачі безумовного доходу не поспішали шукати роботу. Однак їхнє суб’єктивне самопочуття покращилося: вони мали менше проблем, пов’язаних зі здоров’ям і стресом, та оптимістичніше дивилися в майбутнє. Хто б не став оптимістом, знаючи, що може нічого не робити і все одно не лишиться без шматка хліба? Прикметно, що сума у 560 євро безумовного базового доходу для непрацюючих фінів – це більше, ніж має велика частина працевлаштованих українців. Тут ми доходимо невтішного висновку: тільки дуже багаті й технічно розвинені суспільства зможуть дозволити собі забезпечувати всіх своїх членів засобами до існування. Інші покинуть зростаючу касту непотрібних напризволяще, вряди-годи кидаючи їй якісь кришки, а у деяких може виникнути спокуса від неї позбавитися. Більше людей, ніж будь-коли, опиниться на межі виживання, і вони не розумітимуть, з чого їм далі жити – та й навіщо?

Генерування нових сенсів

Зверніть увагу: коли ми були дітьми, нас не запитували: «чим ти хочеш займатися, коли виростеш?». Питання ставили інакше: «ким ти хочеш бути?». У цьому непримітному «бути» криється екзистенційна трагедія життя без роботи. Багато людей працюють не просто, щоб заробити – вони ототожнюють себе з тим, чим займаються. Рідко доводиться чути твердження з дієсловами: «я лікую», «я граю у кіно», «я розробляю програмне забезпечення». Більшість говорить: «я лікар(ка)», «я актор(ка)», «я програміст(ка)». Робота перетворюється на частину нашого «я», точніше – ми якоюсь мірою стаємо тим, що робимо. І у переламного покоління, яке виштовхнуть зі світу зайнятості у світ построботи, навіть у процвітаючих і забезпечених безумовним базовим доходом суспільствах, виникне криза, пов’язана з втратою орієнтирів. У відповідь на питання «хто ми і навіщо?» світова система посилатиме йому легко зчитуване послання: «Ви – купа непотрібної біомаси. Штучний інтелект робить усе краще за вас». Але якщо виправдання своєму існуванню буде неможливо віднайти у кар’єрних здобутках, можливо, варто пошукати його деінде? Нині в Ізраїлі багато ортодоксальних юдеїв присвячують життя вивченню священних книг та дотриманню релігійних приписів, при цьому часто ніде не працюючи, навіть у релігійних структурах, та проїдаючи державну допомогу. Однак навряд чи можна стверджувати, що їхнє життя менш наповнене сенсом, аніж існування рядового офісного службовця, котрий скаржиться, що за його податки держава годує купу нероб, які до того ж віддано слідують першій заповіді, даній Адаму і Єві («плодіться і розмножуйтеся»). Подібним чином у середньовічній Європі існував чималий прошарок людей духовного звання, який у цілому приносив мало економічного зиску, звісно, якщо не брати до уваги, що багато ченців займалося й насущними справами – землеробством, медициною, вчителюванням. Але ці люди вирізнялися тим, що вміли знаходити зміст у позірній бездіяльності – і, навпаки, бачити марноту надмірної метушливості. А медитативні практики, поширені серед послідовників різних течій індуїзму і буддизму, підносять мистецтво нічогонероблення на найвищий рівень. Можливо, відмова від ідентичності «я – те, що я роблю» приведе багато людей до необхідності вчитися подібному способу мислення. Воно не обов’язково має бути релігійним, йдеться радше про внутрішній спокій. Ще одна можливість – люди продовжать займатися своїми улюбленими справами, але у «нижчій лізі». Змагання з бігу – давній і традиційний вид спорту. Однак існує неймовірно багато не те що механізмів, а й біологічних організмів, які пересуваються значно швидше, ніж двоногі примати. Якщо людина спробує бігти наввипередки з болідом «Формули 1», у неї немає шансів. Коневі вона також безумовно програє. Та з іншою людиною вона ще може позмагатися. Якщо інший робить щось краще за тебе, і ти знаєш, що так буде завжди, це не причина відмовлятися від самого заняття. Змирившись, що нам не під силу перевершити ШІ, ми все ще зможемо перевершувати самих себе, хоча б заради спортивного інтересу і задоволення від процесу. Це може бути навіть грою, але ігри часом також сприймають серйозно. І якщо ці зусилля більше ні для кого нічого не важитимуть, вони таки що-небудь означатимуть для нас. На перший погляд, не абищо, та коли усе, що існує, має значення тільки залежно від нашого сприйняття, доведеться змінити ракурс. Наші дії більше ніхто не оцінюватиме зовні – то з’явиться нагода виробити власну, можливо унікальну шкалу цінностей і цілей. Їх алгоритми іще не навчилися шукати.  

підготувала Христина Шепа,

для ПЕРШИЙ.com.ua

Нагадуємо: У селі Чорнотисово декілька хвилин тому сталася дорожньо-транспортна пригода за участі скутера https://pershij.com.ua/avariia-na-vynohradivshchyni-ie-postrazhdali-foto-video/ Читайте також: У селі Явора Турківського району на Львівщині 9-річного хлопчика вкусила змія. Випадок трапився на подвір’ї біля будинку, де дитина проживає https://pershij.com.ua/plazuny-na-zakarpatti-u-karpatakh-dytynu-vkusyla-zmiia/ Будьте в курсі з “ПЕРШИЙ.com.ua”– підписуйтесь на наш канал в Telegram, а також сторінку в Instagram