Закарпатцям про русинську граматику

ПРО РУСИНСЬКІ ГРАМАТИКЫ Перша граматика, написана на Подкарпатю, была Арсенія Коцака, учителя монастырськых школ у 1768 г. пуд назвов „Грамматика русская и пр.“ Автор выразно зазначує, що хоче написати граматику обы і „мизерны Руснакы“ мали граматику свого рудного языка., яка бы базовалася на основі церковнославянської із елементами живого руського языка-речі. Михаіл Лучкай у 1830 г. написав руську граматику: „Gгаmmаtica Slavo-Ruthena, котров хотів доказати, що всі славяни мают держатися церковнославянського языка, котрого придержуются русины пуд Карпатами. Граматика авать правильніше філолоґічна студія Івана Фогарашія „О различии славянских наречий, собственно же о мало и карпато или угрорусских“. У сьому творі Фогарашій подає разницю межи языками руськым і великоруськым. Ним выдана граматика была властиво не руська, але мадярска пуд титулом: „Русько-угорска или мадярска грамматика“ написана у 1833 годі. Пузніше писалися граматикы пуд вплывом російського літературного языка. В 1853 г. появилася „Сокращенная грамматика письменного русскаго языка“ Александра Духновича, коригована пузніше Іваном Раковськым. У 1865 г. Кирил Сабов выдав „Грамматику письменного русскаго языка“. Сися граматика хосновалася у усіх русинськых школах Подкарпатя до 1900 года. Также пуд вплывом російського літературного языка была написана і выдана „Русская Грамматика и читанка“ Євменія Сабова у 1890 годі. Ряд граматик, написаных живым русинськым языком была граматика Августина Волошина у 1907 годі, котра была одобрена Мадярськов Академійов Наук. У 1922 годі діля школьного уживаня появилася граматика Івана Панькевича, написана на основі граматикы Огоновського, котра менше-бурше придержувалася живого народного говора, одобрена Празькым міністерством школьництва і народної освіты, як помочна книжка діля середньых і горожанськых школ з учебным языком подкарпаторуськым. У 1941 годі выходит книжка Івана Гарайды пуд назвов „Грамматика руського языка“, яку прийняло создане Антонієм Годинком Подкарпатскоє Общество Наук. У 1991 годі розпався Советськый Союз, Україна у состав, якої входило і Закарпатя стала незалежнов державов. Русины стали создавати свої общества, проводити собранія, конференції, національні сята і в повный голос заявляти уряду Україны, що є такый народ русины і домагаєся вернути йому історичну назву „Русины“ яку насильно сталінськый режим переписав на українців, коли по другуй світовуй войні, як автономну Подкарпатську Русь Чехословаччины присоєдинив до Україны, яка была в составі СРСР. Коли у 1991 годі проводився Референдум за незалежну Українську державу, президент Леонід Кравчук обіщав надати Закарпатцям самоврядну територію в составі Україны. Наряду із бьюлетенями про незалежність были бьюлетені і про самоврядну територію. Близько 87 % закарпатців за есе уддали свої голосы. Но, Верховна Рада Україны проігнорувала волевиявленя закарпатців. 24 государства світу, де проживают русины, вызнані як окремый народ і мают усі межинародні права, як меншины. Сисі державы выділяют немалі кошты діля проведення національно-культурных меропріятій: проведення національных сят, выпуск ґазет и журналов, книг, разної друкованої літературы на рудному языкови. Одна Україна русинов, як народ, не вызнає. Однако русины Закарпатя за свої кошты і кошты меценатов проводят разні собранія, конференції, національні сята, выпускают свої книжкы, а также журнал "Отцюзнина" якый пока що єдиный у свому роді. Першимы публічно уповіли своє слово професор-соціолог Іван Мигович і історик професор Микола Макара, які видали книжку „Слово за русинів“. Автори Д. Поп, М. Алмашій і о. Димитрій Сидор видали „Русинсько-українсько-руськый словарь“, а Д. Поп-старшый і Д. Поп-молодшый выдали „Русинський синонімічный словарь“ у 2001 годі. Вначалі XXI ст. помінялася ситуація із написанням історії нашого краю. За сись нелегкый труд узявся професіонал європейського уровня, чеськый професор русинського коріня Іван Поп. Його многоручный труд воплотився в унікальнуй книжці пуд названієм „Энциклопедия Подкарпатской Руси“. Есе была перша енциклопедія про русинов не лиш на Україні, но і у цілуй Середнюй Європі, котру высоко оцінили учені-славісты. На помуч русинськым школам Михаіл Алмашій написав малу русинську граматику „Слово за словом“ і читанку „Живоє слово“. У 2005 годі Іван Поп выдав малу історичну єнциклопедію пуд назвов „Podkarpatska Rus“ (Praha) на чеському языкови. Потому выйшла „Історія Подкарпатської Руси“ Димитрія Попа на руському языкови і „Русинська педагогічна єнциклопедія“ Михаіла Алмашія, „Материнськый язык“ Ігоря Керчі (1999), „Граматика русинського літературного языка“ Анны Мегелы (2014). Треба уддати довжноє за великый труд о. Димитрія Сидора, котрый послє Івана Гарайды написав нову граматику пуд назвов „Граматика русинського языка из Євангелієм од Матфея“ (2005). -- Давно ся мірковало над тым, обы написати граматику русинського языка, яку хоснує майбурша етнічна частина русинов Мараморощины. Много помінялося у розговорі типирішньых русинов. Старі буквы і высловы устаріли они лишилися у стихах, баладах, співанках і у церковных літургіях православної і греко-католицької віры. Коли Подкарпатська Русь уходила до Австрійської імперії у лексиконі розговорного языка русинов появилися німецькі слова, при пануванні мадяров-мадярські, при Чехословаччині-чеські і словацькі, при руськых-російські. Коли наша територія усталася у составі независимої Україны, при розпаді Советського Союза, пуд названієм Закарпатська область не секрет, що за двадцять шість году проживанія із українцями у нашому розговорному языкови сталися великі переміны, бо дуже много українськых слов зараз хоснуют русины. Однако основа языка русинов базуєся на церковнославянському. -- Начало сюй великуй роботі поклав Мигаль Град, на даный час граматиков занимаются спеціалісты, обы в подальшому мож было бы її выдати повноцінным тиражованьом пуд названієм "УЧЕБНИК-ГРАМАТИКА ЖИВОГО РУСИНСЬКОГО ЯЗЫКА-РЕЧІ ВЕРХНЬОТИСЯНСЬКОЇ ДОЛИНЫ МАРАМОРОЩИНЫ" Віриме, Чекаєме, Надіємеся!... ЧПСРПЗ - Иван Бинячовськый.