Закарпаття, яке ми можемо втратити: кущі Сірінги в природі Срібної Землі

Як тільки потепліло, Закарпаття перетворилося  в квітковий рай.  Неначе в калейдоскопі, змінюються кольори нашого міста.  Сезон цвітіння екзотичних дерев відкрила жовта  форзиція,   згодом до неї приєдналися   фіолетові й білі магнолії, яблуні Недзельського, айва японська,  магонія падуболиста…  Своїм  квітом заполонили все навколо сакури і перетворили Ужгород в рожеве місто.  Та не встигли ми оговтатися  від сакурового «божевілля», як поринули у ніжні аромати  бузку  або  «сірені», як часто ми його називаємо. Згідно легенди, латинська назва роду Syringa походить від імені німфи Сірінги, яка сподобалася Пану, давньогрецькому богу лісів і лук. Ніжна красуня втікала від потворного Пана і перетворилася в кущ з фіолетовими пахучими квітами. Найбільш поширеним серед бузкових кущів, що  зростають у наших парках, садах та біля будинків є бузок звичайний родом із Балкан. Народні перекази розповідають про те, що в Україну насіння бузку принесли молоді лелеки. Так вони віддячили дідусеві, який врятував одного з них від загибелі. Із тієї зернини, що приніс бузьок, проросли фіолетові  кущі бузку, а з насінини лелечихи – бузина. Після смерті дідуся квітучі кущі розрослися по всьому краю. Саме з цього виду  походить  безліч сортів,  які весною радують нас білими, ліловими, темно-фіолетовими чи світлими суцвіттями запашних квіток. а скандинавською легендою, богиня весни разом із богинею веселки у квітні вирішили будити сонечко  й  обсипали землю квітами різних кольорів. Долетівши до Скандинавії, вони  попросили сонце дати їм фарби і для цього краю. У сонця залишилися тільки фіолетова  та біла. Їх і розкидали богині  по кущах. Фарби змішувалися і з них появилися квіти всіх відтінків фіолетового, а кущі, на які потрапила тільки біла фарба, перетворилися у білий бузок. Кожна квітка розміром близько 1 см у діаметрі, має чотири пелюстки, іноді можуть бути три або п’ять. Такі квіти в дитинстві ми шукали  й вірили, що, якщо загадати бажання і проковтнути їх, то воно обов’язково здійсниться. Сакури й магнолії та звичайний бузок  є гостями нашої Флори і побачити їх можна  тільки в ландшафтах, створених людиною.  Природа   подарувала нам  можливість спостерігати за цвітінням іншого виду куща Сірінги, який  зростає лише у двох регіонах – Українських Карпатах та Румунії. Рідкісний карпато-балканський ендемік розцвітає у травні, на тиждень-два пізніше від  звичайного. Його дрібні, ніжно-рожеві квіти   розташовані не щільно у легкі, повітряні суцвіття.  Листки широко-еліптичні, завдовжки 5-12 см, темно-зелені зверху та сіро-зелені знизу. У кущів біля наших будинків листки серцеподібні.  Цей вид бузку, який росте в прирічкових лісах Закарпаття, має кілька назв – бузок угорський, бузок східнокарпатський та бузок карпатський. Перша датована згадка про  рослину належить Паулю Китайбелю. Угорський Лінней, так його називають науковці, вивчаючи  рослинний світ Угорщини,  неодноразово бував у Карпатах. Під час однієї мандрівки, у травні 1803 року в околицях села Верхня Грабівниця, він помітив невідомий йому вид бузку зі схожими на сливові листками і назвав його сливолистим. Та ця назва офіційно не була прийнята ботаніками. Латинську назву Syringa Josikaea, яка зараз вживається для цього виду, ввів Жозеф Франц Жаквін. Йому в  30-х роках  XIX ст.  відіслав гербарні  зразки бузку  барон Йошіка Янош.  В Гамбурзі викладач ботаніки  Віденського університету представив цю рослину на зібранні дослідників природи і лікарів і назвав її в честь барона Йошіки. Маєтки барона знаходилися на території, яка в той час входила до Австро-Угорщини, З цього  й  походить  назва бузок угорський. Природні локалітети, в яких він трапляється,   належать до Східних Карпат, тому його називають ще східнокарпатським. Нагадаємо, Клопи «штурмують» Ужгород (ФОТО)