Закарпаття і Румунія: одне локальне диво, але все ще замало мостів

Відновити спалені мости

Понад 32 тисячі закарпатців  під час останнього перепису населення у графі «національність» вказали «румун». Найбільше – на Тячівщині та Рахівщині, де румуни є другим за чисельністю етносом. Ці райони разом з Хустщиною, Міжгірщиною та румунським повітом Марамуреш були свого часу об’єднані у комітат Мармарош у складі Австро-Угорщини.                                                              Інфорграфіка - Uchoose.info Зараз закарпатську частину цих теренів неофіційно прийнято називати Північною Мармарощиною, а румунську – Південною. Кордон між ними пролягає по Тисі. Тут діють три пункти пропуску: Дякове – Халмеу, Солотвино – Сігету Мармацієй і Тересва – Кимпулунг ла Тиса. Українська сторона уже погодила текст угоди відкриття нового міжнародного пункту пропуску Біла Церква – Сігету Мармацій, але поки що він існує тільки на відео-візуалізації. Ще у 2001 році підписана угода про співробітництво між Закарпатською областю та повітом Марамуреш, якою передбачено транскордонне співробітництво в галузі культури і мистецтва та охорони пам’яток. У рамках співробітництва з Румунією у селах створено 5 ресурсних центрів, орієнтованих на економічний розвиток сіл, а також на збереження культурної спадщини, фольклору та традицій. За радянської доби в області не було жодного КПП на кордоні з Румунією. Щоб потрапити до родичів на сусідньому березі, закарпатцям доводилося їздити через Чернівецьку область. Мости над Тисою були підірвані під час військових операцій Другої світової. Деякі чекають на реконструкцію донині. Серед них – переправи у Тячеві і с. Хмелів Рахівського району. Обидва могли б вести на румунський бік, та поки що провадять в нікуди. Тячіський міст. Фото: Олег Баклажов Одначе для контрабандистів, які переправляють у Румунію цигарки, водний рубіж – зовсім не рубіж, а практично рідна стихія. Прикордонники виловлюють таких водолазів майже як рибу. І не переловлять, доки на світі існуватиме прикордонний контроль. Можливо, саме тому в рамках програми Європейського інструменту сусідства «Румунія – Україна 2014-2020» на Закарпатті було відібрано для реалізації проекти, спрямовані на боротьбу з організованою злочинністю і підтримкою громадського порядку. По той бік кордону, у повіті Марамуреш, мешкають 30,8 тис. українців – це засвідчує перепис населення Румунії 2011 року. Там є цілі села, де компактно проживають українці, так само, як на українському боці – румуни. У 2016/2017 навчальному році на Закарпатті діяло 12 шкіл з румунською мовою навчання. У Марамуреші, в свою чергу, функціонують дитячі садочки і школи із вивченням української мови та україномовний ліцей у місті Сигіт. Два роки тому уряд Румунії виділив стипендії учням, які здобувають освіту у школах з румунською мовою навчання, а вчителів направив на стажування до румунських вишів. Діти етнічних румунів, які витримали відбіркові конкурси, навчаються у ВНЗ в Румунії. Проте ні будівництвом нових освітніх закладів, ні грантами на розвиток бізнесу румунська влада місцевій громаді не допомагає. Громада розвивається сама. Шенген, шпатель, хижа і культура Як це у неї виходить, чудово демонструє Нижня Апша. Село на Тячівщині порівнюють із Конча-Заспою, лише тут мешкають не політики чи олігархи, а звичайні заробітчани. «Наш закарпатський румун знає три речі: що таке шпатель, Шенген, і що в сусіда вища хижа» – жартував герой мультсеріалу «Наша файта». Це було ще до безвізу, але як мінімум остання складова цієї формули залишається константою. Утім,  всередині минулого століття село виглядало інакше. Раритетні знімки Нижньої Апші 50-х років з книги Іона Ботоша «Румуни з правого берега Тиси у старих зображеннях» опублікував портал «Тячів». Тепер нижче двох-трьох поверхів у селі не будують. Апшанські будинки – нагромадження башт, колон, балконів, арок та усіх мислимих архітектурних пишнот, які можна втілити, не порушивши естетичної гармонії і законів фізики.  Одначе ці казкові палаци пустують: господарі проводять майже весь рік на заробітках. Привезені з-за кордону гроші вкладають у свою елітну нерухомість, а коли навідуються додому, живуть часто у літніх кухнях – невеличких прибудовах до розкішних маєтків на кілька десятків кімнат. Вони не переїжджають на постійне проживання до Європи, а споруджують Європу вдома. Започатковують власні справи: у селі зареєстровано близько 100 приватних підприємств, працюють лісопилки і фермерські господарства. Румунія видає закарпатцям, які належать до відповідної національної меншини, свої паспорти. У пошуковиках і соцмережах на подібний запит висвітлюються відверті пропозиції оформити документи сусідньої країни за круглі суми у євровалюті. Наявність другого паспорта спрощує виїзд на заробітки, і мешканці румунських сіл часто-густо мають подвійне громадянство. Це влаштовує всіх, окрім чиновників дипломатичного відомства у Києві, але їх тут не знають. «Ніхто нічого нам не дасть, ніхто нічим не допомагає. Як уміємо, так живемо» – говорять місцеві, коли до них навідуються журналісти. За роботою закарпатські румуни не забувають про традиції: готують національні страви – токан (робиться з кукурудзяної муки, сала, сиру і бринзи) та чорбу (густий суп з м’ясом), відзначають народні свята, такі як весняний фестиваль Мерцішор (1 березня) і Національний День Румунії (1 грудня). Голова Закарпатської обласної спілки румунів «Дачія» Іван Ботош в 2014 році заснував у Нижній Апші музей історії та етнографії румун Закарпаття, де зібране національне вбрання, килими, предмети побуту, ікони, документи. Усе – знайдене, придбане і систематизоване самотужки. У грудні 2019 р. під егідою цієї ж організації виник Культурний центр румун Закарпаття. У області функціонує 5 румунських етнокультурних товариств. Працьовитість, консолідація, цілеспрямованість і самоорганізація – визначальні риси самобутньої спільноти і запорука успіху, про який можуть лише мріяти сусіди – либонь, навіть і ті, котрі за річкою.

Підготувала Христина Шепа,

 для «ПЕРШИЙ.com.ua»

Нагадуємо, Столичний телеканал показав як сміття із Закарпаття пливе до Угорщини (ВІДЕО) Читайте також: У горах на Рахівщині знайшли мертвим туриста з Києва