Закарпатські велошляхи: їзда з перешкодами

Закарпаття має значний потенціал для розвитку велосипедної інфраструктури і спільноту, яка активно розвиває та популяризує велорух. Перехід на велосипеди допоможе зменшити затори у невеликих містах і селищах, не пристосованих до такої кількості автівок. Та, на жаль, іще не вповні зрозуміло, як пристосувати їх до біціґлів. За  даними Закарпатської туристичної організації, Ужгород – на першому місці в Україні за кількістю велосипедистів та велосвят. Не відстає і Мукачево – донедавна тут щороку проводили велозаїзд Munkács Ride. Ужгородський велозаїзд Big City Ride, співорганізатором якого є місцева велоспільнота  Uzhhorod Bicycle Culture,  взагалі не брав паузи. У Іршаві організовувались велопаломництва, зокрема минулого року – до Джублика. До двоколісного транспорту закарпатців привчають з дитинства – цьогоріч 8 і 9 травня відповідно у Ужгороді і Мукачеві відбулись змагання з велоспорту для дітей. Хоча велосипедистів у краї багато, велоінфраструктуру у регіоні ще тільки розвивають. На набережній Ужа нещодавно почалися роботи з облаштування велосипедної доріжки між мостом Масарика та Боздоським парком. Минулоріч у Мукачеві нова велодоріжка простяглася узбережжям Латориці – від мосту по вулиці Космонавта Беляєва до мосту по Берегівській-об’їзній. Через набережну Латориці можна проїхати від Паланківського мосту до монастиря. Та цей маршрут радше прогулянковий, ніж практичний. Варто відзначити, що на закарпатських велоріжках учасники руху не завжди розуміють, як розминутися – пішоходи сприймають їх як тротуар, тоді як велосипедисти хочуть поганяти. Видно, що ця частина інфраструктури для місцевих є новою. Загалом же «біціґлішти» займають невизначене місце десь посередині між моторизованим транспортом і пішоходами. Щоб не потрапити під колеса, маневруючи, вони змушені виїжджати на тротуари. Історично вузькі вулиці не дозволяють облаштувати доріжки для велосипедів у центральних районах, тож їх прокладають на набережних і в парках. У цьому сенсі варто б звернути увагу на велосполучення між населеними пунктами – адже не секрет, що закарпатці часто добираються до найближчих міст і сіл на біціґлях. І це зовсім не ознака відсталості – у Німеччині мешканці Постдама їздять до Берліна на велосипедах, хоча і відстані, і масштаби значно більші – там є велодоріжки. Ідею з’єднати таким чином населені пункти розглядають у Мукачівській ОТГ. Активна велогромада міста над Латорицею влаштовувала масштабний 35-кілометровий велозаїзд до Дерцена, правда, більше з метою знайомства з мальовничою місцевістю. Недалеко звідти, на Берегівщині, велодоріжки свого часу прокладали за кошти ЄС. До порівняння – у ході вітчизняного «великого будівництва» не врахували, що люди їздять не лише на машинах, і про доріжки для велосипедів ніхто не подбав. Що ж, велосипедисти давно звикли до узбіч, причому здебільшого невпорядкованих. Сміливо можна стверджувати, що популяризація велосипедних маршрутів додасть Закарпаттю і туристичної привабливості. Велотуризм у регіоні існує і розвивається навіть попри погану якість інфраструктури. У 2018 році було видано тематичний путівник, де описані 8 маршрутів для веломандрівок по Закарпаттю. Всього у краї є понад 50 промаркованих веломаршрутів, два з яких міжнародні зі Словаччини та Угорщини.  Але це більше пунктирні лінії, і порівняно з сусідньою Словаччиною, де навіть у горах заасфальтовані доріжки для велосипедистів, наша область пропонує екстремальні стежки з перешкодами. Природних умов для маунтенбайку не бракує. На біціґлях можна заїхати дуже, дуже далеко – якщо дорогою їх не поламати. Проблема у тому, що не всім туристам, включаючи молодих і дужих, до снаги подолати місцеві маршрути. Пересічна людина шукає легких шляхів. Та, як не дивно, закарпатські гіди зазначають, що туристи з Європи, навіть поважного віку, значно витриваліші за українців. Бо щоб стати профі, недостатньо зайти до  веломагазину і набрати спорядження – необхідно, щоб велосипед довгі роки був способом життя. До речі, завдяки феноменально витривалим іноземцям на Закарпатті, у селі Дубриничі, з’явилася перша в Україні велосадиба. Її власниця Аліса Смирна працювала гідом і часто супроводжувала групи велотуристів з німецькомовних країн у заїздах по Карпатам. Вона зіткнулася з тим, що не всі готелі були готові прийняти виснажених і брудних гостей на велосипедах. Тоді виникла ідея створити заклад нового типу – велосадибу Bed&Bike Dobra Nuc. Місце, де велотуристи після поїздки по горам можуть вмитися, поїсти і перепочити, облаштували просто у будівлі колишнього колгоспного зерносховища. А ще – навіть 80-літні можуть відгуляти тут символічне «весілля» з місцевими обрядами. Для німців і австрійців ночувати на матрацах у таких спартанських умовах – до певної міри екзотика. Велоспільнота гуртується і часто творить умови для себе власними силами навіть там, де їх ніби й немає. Садиба у Дубриничах для нашого регіону лишається унікальною, хоча у інших країнах подібних місць досить – у цьому її власниця пересвідчилася під час свлїх закордонних веломандрівок. Останнім часом заговорили про те, що пересування на велосипеді нібито зменшує ризик заразитися коронавірусом. А як щодо ізоляції у дорогому авто? Для багатьох машина лишається символом успіху і навіть метою. Проте автомобіль економить калорії, спалює гроші і продукує шкідливі викиди, тоді як велосипед навпаки – спалює калорії, заощаджує кошти і оберігає природу. До того ж для пересування по закарпатським містам велосипеда більш ніж достатньо. Лиш комусь, аби проїхати ті кілька кілометрів, конче потрібен джип. Будьте в курсі з “ПЕРШИЙ.com.ua” – приєднуйся до наших каналів у Telegram та Viber, а також підписуйся на сторінку в Instagram