Всі брешуть – і чому законопроект про дезінформацію не зможе цьому перешкодити

Ми не в змозі визначити, чи не живемо часом усередині одного колосального фейку, й іноді не маємо певності, що все навколо діється насправді, а не тільки у наших головах. Існує одна основоположна відмінність між випуском новин і серіалом, який починається після нього: творці останнього не намагаються видавати змальовані там події за істину. В Україні збираються розпочати наступ на тих, хто дає вихід своїй бурхливій фантазії у мас-медіа. Поза контекстом фраза Тютчева «мысль изреченная есть ложь» звучить як глузливий докір творцям фейків. Можливо, поет мав на увазі недосконалість мовного коду, якому бракувало засобів, щоб розкрити усю палітру його переживань і тонкощі процесу мислення. У чому Тютчев і доктор Хаус були б солідарні – це в тому, що вони обоє зобов’язані своєю популярністю людській схильності до художнього вимислу.

Дошка пошани, ганебний стовп і касти

Автори запропонованого Мінкультом так званого «законопроекту про дезінформацію» ( повна назва – «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо забезпечення національної інформаційної безпеки та права на доступ до достовірної інформації») переконані, що медіа існують зовсім не для того, аби вдовольняти цей потяг. І щоб вони не впали у єретичні вигадки, над ними потрібно встановити нагляд. Законопроект передбачає створення посади Уповноваженого з питань інформації. Він повинен стати таким собі всевидющим і невсипущим оком, яке день і ніч пильно стежить за національним інформаційним простором і захищає його від поширення недостовірної інформації. За його зверненнями до суду зможе відбуватись обмеження доступу до конкретної інформації або цілих вебсайтів, вебсторінок, облікових записів. Уповноважений матиме право милувати і карати, розміщуючи імена одних на дошках пошани, а інших приковуючи до ганебних стовпів. Добропорядні медіа, які не фабрикують фейки і відповідають критеріям (яким саме, має визначити сам Уповноважений), зможуть отримати індекс довіри – знак якості, який показуватиме отримувачам інформації, наскільки чесно і віддано її поширювач дотримується норм законодавства. Ті ж, кого впіймають на ймовірному поширенні «дези», будуть зобов’язані повідомляти про подання стосовно них заяви щодо дезінформації. При цьому варіант, скажімо, простого видалення новини з сайту не пройде – до повідомлення має бути причеплене клеймо «подано заяву Уповноваженого з питань інформації щодо дезінформації». Аби всі знали, із яких джерел витікає чиста вода, а з яких – каламутна. Нині в океані даних так легко потонути, що хоч кричи «рятуйте». Встановити першоджерело іноді буває неможливо. Проект закону чітко вказує: потрібно знайти крайнього. Якщо автор поширеної інформації невідомий, а його особу та/чи місцезнаходження неможливо встановити, відповідальність несе поширювач такої інформації, в тому числі суб’єкт у сфері медіа. Якщо і поширювача не знайдуть, крайнім призначається той, хто надав технологічну можливість та умови для поширення недостовірної інформації. Хто це? Постачальники послуг хостингу і провайдери платформ спільного доступу до інформації та сервісів обміну миттєвими повідомленнями, які не мають ніякого відношення до правдивості чи облудності інформації, котру поширюють на їхніх майданчиках численні Аноніми. Тому провайдерів хочуть зобов’язати збирати ідентифікаційні дані власників вебсайтів, облікових записів чи каналів, чатів або інших спільнот, аудиторія яких більше п’яти тисяч підписників або які відвідуються на день більше п’ятьма тисячами унікальних користувачів. На запит Уповноваженого провайдери будуть зобов’язані надати ці дані протягом 24 годин. У цій площині лежить іще одна новація: поширювачі масової інформації, які не є суб’єктами у сфері медіа, будуть зобов’язані розміщувати власні ідентифікаційні дані, наприклад, в розділі з інформацією про власника облікового запису. Для фізичної особи це – ім’я, прізвище та по-батькові, адреса електронної пошти. Статус тих, хто реєструється під вигаданими іменами, користується VPN або Tor і свідомо приховує свою особистість та місцезнаходження, можливо, просто тому що цінує приватність, стане в такому разі дуже непевним. Як і становище журналістів, яким загрожує кастовий поділ на «професійних журналістів» і «журналістів». У розумінні авторів законопроекту, непрофесійними будуть журналісти, що не ввійдуть до Асоціації професійних журналістів України, яку планують створити. Зокрема, туди не прийматимуть осіб зі стажем роботи у медіа менше трьох років. Такі працівники не користуватимуться особливим правовим захистом, передбаченим для представників їхньої професії. Вочевидь, тут ідеться про численних початківців, стажерів, позаштатників і фрілансерів. Судячи з усього, якщо навіть хтось із них загине при виконанні своїх обов’язків, держава й квітів на могилу не пришле, не кажучи вже про якусь допомогу родинам.

«Геноцид ЗМІ»

Найбільш кричущим моментом у проекті закону є санкції: за поширення дезінформації три і більше разів протягом року, навіть за умови добровільного спростування, збираються накладати штраф у розмірі тисячі мінімальних заробітних плат за кожен випадок порушення, а за відсутності спростування – двох тисяч мінімальних заробітних плат. Мінімальна заробітна плата з 1 січня 2020 року складає 4723 грн. Тисяча «мінімалок»… допишіть три нулі. За масове розповсюдження завідомо недостовірних повідомлень про факти, події або явища, що становить загрозу національній безпеці, громадській безпеці, територіальній цілісності, суверенітету, обороноздатності України, права українського народу на самовизначення, життю та здоров’ю громадян або стану довкілля хочуть давати штраф від 5 до 10 тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправні роботи терміном від 1 до 2 років. Власникам «ботоферм», які сіють такі фейки, світитиме позбавлення волі на строк від 2 до 5 років. А якщо подібне було вчинено повторно або організованою групою (читай – редакцією), то й до 7 років. Уявімо лишень, на скільки засадили б тих, хто запускає фейки про коронавірус! З точки зору букви начебто сходиться: завідомо недостовірне повідомлення про явище, яке несе загрозу життю та здоров’ю громадян. Можна скільки завгодно іронізувати, одначе як українська, так і світова медіаспільнота сходиться на тому, що страх перед мільйонними штрафами і ув’язненням уб’є не фейки, а свободу слова. За оцінками організації «Репортери без кордонів», у 2019 році Україна посіла за рівнем свободи преси 102 місце з 180 країн, втративши один пункт порівняно з попереднім роком. Її визначають як країну «на перехресті».

мапа - rsf.org

«Репортери без кордонів», у свою чергу, виступають з критикою українського законопроекту про дезінформацію, визначаючи його як «неефективний і контрпродуктивний». Генеральний секретар Європейської федерації журналістів Рікардо Гутьєррес у розмові з DW також підкреслив, що запропоновані у ньому міри суперечать європейським стандартам свободи слова: «Погляд Європейської федерації журналістів полягає в тому, що цей спосіб боротися з дезінформацією є хибним, він не спрацює. Суддям буде важко ухвалювати рішення про це, бо дуже важко чітко визначити дезінформацію. Тож це буде неефективно, але також і контрпродуктивно. Кримінальне переслідування тих, хто поширює дезінформацію робитиме їх «жертвами». Вони казатимуть: «Держава не дозволяє говорити нам правду». Наостанок, така криміналізація є непропорційною. Вона суперечить європейським стандартам свободи слова. Обмежувати свободу слова можна, але за дотримання серйозних умов. Одна з них – пропорційність. Я не думаю, що Європейський суд з прав людини колись назве пропорційним позбавлення волі за дезінформацію». Моніторингова місія ООН з прав людини закликала українську владу утриматися від встановлення непотрібних обмежень для роботи медіа. «Спроба запровадити кримінальну відповідальність за розповсюдження дезінформації може призвести до переслідування журналістів просто за те, що вони виконують свою роботу. Більше того, влада має утриматися від створення органів, відповідальних за моніторинг та фільтрування контенту», – вважають в організації. Вітчизняні видання не поскупились на епітети: наприклад, «Україна молода» назвала законодавчу ініціативу Мінкульту «геноцидом українських ЗМІ». Врешті-решт, міністр культури, молоді та спорту Володимир Бородянський пообіцяв, що проект закону будуть обговорювати і доопрацьовувати іще впродовж двох місяців, та наголосив, що він ще навіть не зареєстрований у Верховній Раді. Вердикт практично одностайний: у теперішньому вигляді законопроект не має права на існування. Єдине, чого йому не вистачає для встановлення тотальної цензури – запровадження відповідальності за лайки і репости. За це притягувати все-таки не збираються: якщо хтось розмістить у себе на сторінці посилання на ресурс або допис з неправдивою інформацією, звинувачуватимуть не його, а тільки першоджерело. Відтак розповсюдження недостовірних повідомлень серед користувацької аудиторії ніщо не зупинить.

Найбільша фабрика фейків

Фейки поширюються, як віруси. А їх спростування – значно повільніше. Понад те, дослідження, проведене науковцями з Медіалабораторії Массачусетського технологічного інституту, наведене Reuters, засвідчило, що користувачі Твіттера майже на 70% частіше схильні ретвітити фейки, ніж достовірні новини. І це відбувається не завдяки арміям ботів, а через нас із вами, звичайних людей. Тому що дивовижні історії подобаються людям, а не ботам. Це наші предки, сидячи біля багаття, переповідали одне одному легенди про духів, чаклунів, перевертнів і русалок. Це вони заслуховувалися оповідями про славетні діяння богів і героїв. Дописемна історія людства являє собою зібрання міфів, іншими словами – недостовірної інформації. У дискусіях про низьку медіаграмотність населення часто забувають вказати на те, що боротьба з фейками – це певною мірою боротьба з людською натурою. І найбільшою фабрикою неправди є наш мозок із його способом обробки даних. Ми миттєво реагуємо те, що вражає нас на рівні емоцій; зазвичай пригадуємо не подію чи історію загалом, а її кульмінацію і розв’язку; заповнюємо прогалини у логічних ланцюжках і власній пам’яті припущеннями і фантазіями; не пасивно сприймаємо, а інтерпретуємо інформацію, яка надходить у мозок через органи чуттів, причому дорогою до свідомості вона ще й редагується. Ми – досконалі боти для поширення вірусних фейків. Якщо ми ще можемо на основі попередньо набутих знань і досвіду відсіяти частину повідомлень як такі, що, найімовірніше, не відповідають дійсності (і при цьому не виключені помилки), то проти так званих «глибоких фейків» ми ніяк не оснащені. Якісне фальшування відеоматеріалів піднімає мистецтво обману на нову сходинку порівняно з відомими ще з минулого століття «качками» і фоторетушшю. Навіть Уповноважений з питань інформації може повірити. Звісно, якщо йому сподобається зміст. Бо у протилежному випадку матиме важелі, аби навіть правдиве повідомлення затаврувати як недостовірне, доки йому не нададуть доказів протилежного. А де певність, що самі ці докази самі будуть не підробленими? Проблема природи реальності набагато складніша, ніж здається частині захисників інфопростору, які у дечому недалеко відійшли від світосприйняття своїх попередників, що практикували ритуальне спалення крамольних книг на площах. Врешті, ми можемо бути просто учасниками шоу, яке відбувається всередині нашої голови. Якщо на певному рівні неможливо повністю вірити у справжність того, до чого можна торкнутися, то наскільки важче перевірити правдивість почутого, прочитаного чи побаченого на фото або відео? Однак делегувати ці повноваження Великому Брату – ще небезпечніше, ніж час від часу потрапляти на гачок. Якщо вже ми піддаємось маніпуляціям, то чи готові радше віддатися на милість одному великому потенційному маніпулятору, ніж спробувати ухилитися від тисяч дрібних? А саме це ми щодня і робимо, навіть у оточенні наших близьких. І при цьому самі непомітно стаємо маніпуляторами та поширювачами міфів і чуток. Держава у ці процеси (поки що) не втручається. Тільки, доки вони існуватимуть, будуть і фейки. Велике починається з малого. Всі брешуть, і ніякі закони цьому не зарадять. Включно з восьмим пунктом Декалогу.

Підготувала Христина Шепа, для «ПЕРШИЙ.com.ua»

Нагадуємо, Карантин в школах Ужгорода продовжили ще на тиждень Читайте також: В одному з ресторанів Ужгорода дівчині підсипали наркотики (ФОТО) Будьте в курсі з “ПЕРШИЙ.com.ua”– підписуйтесь на наш канал в Telegram, а також сторінку в Instagram