Від винних підвалів графа Шенборна - до державних винних склепів

Цю цікаву історію розповів краєзнавець Валерій Разгулов.  Зокрема, він пише, що після поразки визвольної війни Ференца Ракоці ІІ у 1726 році , австрійський імператор Карл ІІІ передає Берегсас графу Карлу Шенборну-Бухгейму. Частина виноградників, яка була розташоввана в межах міста, переходить у його власність. Відомо, що Шенбор-Бухгейм надто полюбляв полювання на оленів та кабанів у навколишніх лісах, де знаходилася його мисливська резиденція, зокрема у Берегуйфалу (недавно масштабно і якісно реставрована). Вже при Шенборні, у 1733 році, в Берегчсасі бочка вина коштувала 8-9 форинтів. Польські купци давали 25-30 злотих за бочку токайського, а за місцеву лише 6 злотих. Але така різниця не заважала розвитку виноробства. Про це красномовно свідчить те, що в 1762 році виробництво складало 1874 декалітри, а в 1768-му вже – 4464 декалітри. Коштувала бочка вина 13 форинтів. За поденну працю на виноградниках тоді платили 12-15 крейцарів. До речі, для порівняння: кілограм яловичини коштував 2 крейцари, свинини - 3. У чому ж полягає успіх Берегівських вин? У Берегсасі, якщо подивитись крізь століття, ніколи не було поміщика, великого землевласника, який би володів землями навколо міста. Це був королівський маєток, який передавався у спадщину, а пізніше – центр Бережської жупи. Тут завжди жила спільність великих людей, яким не треба було підлаштовуватися під вимоги єдиного господаря. Місцеві власники-виноградарі та ремісники-промисловці не були підлеглими один одному, більше того, існувала взаємодопомога. Із середини ХVІІІ століття в результаті дискредитаційної політики королеви Австрії Марії Терезії (1740-1780), яка проявлялась в обмеженні вивозу вин, закарпатське виноградарство поступово занепадає. Наступають скрутні часи. У 1808 році мешканці міста потерпали від голоду, занепало також і виноробство, оскільки видатки перевищували прибутки. Отож власники виноградників змушені були брати кредити, тому восени виноград збирали не вони, а кредитори. Однак багато хто і так не зміг віддати гроші, взяті в кредит , тому у них відбирали коней, вози, майно, боржників навіть саджали за грати. Здається, саме тоді мешканці Берегсасу скаржилися королівському наміснику на графа Шенборна: «Жупа почала велике будівництво казино і тюрми. Нас гонять на перевезення будівельних матеріалів й інші роботи. Жителі, які мають виноградники, не можуть їх обробити, тому що на їх шиї сидить граф Шенборн». Після революції 1848-49 р. р. поміщики та монастирі, які мали великі площі занедбаних виноградників, розпродували їх учорашнім батракам. Це сприяло зростанню площ виноградних насаджень, поліпшенню асортименту та якості продукції. Із цього часу виноградарство у нас розвивалося під впливом Італії, Франції, Німеччини, Австрії, з яких завозився пасадочний матеріал та запозичувалая агротехніка. Тиводар Легоцький писав у своїй відомій трьохтомній монографії, що граф Ервін Шенборн-Бухгейм, якому належали великі парцели виноградників також і в околицях Берегсаса, у 1878 році успішно розводить аж 220 різних сортів винограду. З усіх них граф перевагу надав Рислінгу. У винницях, вирубаних, ще полоненими турками, у скелях гори Сарка, він зберігав у великих дубових діжках вина, які славилися своїм ароматом та смаком, А червоне вино врожаю 1866 року ставили поруч із відомими єгерськими. Вельми продуктивний розвиток виноградарства у Закарпатті можна спостерігати у 60-70-х роках ХІХ століття. Якщо у 1853 р. їх площа складає 2059 гектарів, то у 1872-му вже 2767 га. У цей час у 37 населених пунктах краю виноградарством та виноробством займається 5005 землевласників, але латифундія Шенборнів-Бухгеймів, залишається і надалі домінувати. А коли в наш край прийшла велика біда у вигляді філоксери: ненажерливий шкідник пошкоджував кореневу систему лише європейських сортів винограду, Шенбони першіми стали завозити у 1883 році в наш край щепи винограду марки Репарія. Допомагав їм в цьому піджупан Дюла Йобсті. Відтак, спільними зусиллями, хвороба була подолана. Саме тоді, розкрився талант неперевершеного виноградаря, керівника вищезазначеної латифундії, Нандора Цейнера (1850-1928 рр.). У 1885-1886 році його невтомна праця дала непогані результати, а з 1887 року використовували запропонований ним метод зеленого щеплення, який був і надалі перспективним. Суть його полягала в тому, що гібридну підщепу на висоті 1 метр на 4-6 сантиметрів вище вузла зрізують. Потім лозу вздовж діафрагми розщеплюють, беруть прищепу європейського сорту довжиною 5-6 см, обережно вставляють її у розщіп, міцно швидко розвивається і згодом плодоносить. У кінці 1897 року нарешті вдалося відновити закарпатські виноградники. Авторитетна Господарська Спілка Угорщини в 1898 році в програму ознайомчої екскурсії включила і відвідання нашого краю. 15 вересня того ж року екскурсанти прибули в Берегсас, де мали змогу оглянути плантації графа Шенборна-Бухгейма и його знамениті підвали, де провели дегустацію вин. Використовуючи великій досвід виноградарства та виноробства на базі латифундії Шенборн-Бухгейма був створений громадський підвал. Де, у 1906 році, будують надбудову з вежею на фото). Саме тут була створена Берегівська державна дослідна станція із виноробства. Цей заклад дійсно опирався на великий досвід, який накопичувався століттями й передавався з діда прадіда. Саме в цей період, коли наші вина поширювалися у світі як токайські (це окрема тема), до Берегсаса у 1910 році приїжджає випускник будапештського сільськогосподарського інституту Бейла Мошанський (1884-1961 рр.). Своєю сумлінною працею на державній дослідній станції він підняв виноградарство краю до європейських стандартів. З його ім’ям пов’язують і розвиток виноградарства та виноробства у кінці 30-х років ХХст. До якоїсь міри у нагоді йому став великий практичний досвід, який він набув у Берегсасі під керівництвом знаного вченого-виноградаря Нандора Цейнера. Цього винахідника зеленого щеплення від виноградної хвороби філоксери він вважав своїм наставником і вчителем. Під час Першої світової війни та румунської окупації (1919 р.) винні бочки з вином були знищені вщент. Чехословацьке державне управління сільського господарства прийняло у власність колишні винні підвали Шенборн-Бухгеймів у 1920 році, які заново відбудували. Забетонували підлогу, провели вузькоколійну дорогу( довжина підвалу 500 метрів), встановили великі бочки (на фото). Їх об’єм складав 18000 декалітрів ( декалітр – 10 літрів). У скалі за склепами вирубали відвідний дренажний тунель для відведення ґрунтових вод. Вхід у печеру-тунель вражає своєю красотою. Мій вітчим, нажаль вже покійний, Михайло Олексійович Кристалевський, на початку 50-х років ХХ ст. працював тут, на винзаводі, головним механіком, і розказував мені, що ці тунелі-печери ведуть аж до Куклі. Коли нещодавно хотів сфотографувати вхід до них, то не отримав згоди від директора пана Балегі. Тому, охоронець, який з ним зв’язався по телефону, мене не пустив на територію. У нас з паном директором особливі стосунки, адже цій прихватизованій фірмі присвятив свого чяасу кілька публікацій. Готую і зараз, де намагатимуся відповісти на запитання: як ТОВ «Берегівське» перетворилось у ПАТ «Берегово-Тиса»? Чому без відповідних охоронних дозволів, проведений ремонт історичної будови? Нарешті, яка судьба запущених виноградників, та землі, на схилах, які там колись росли? Та і депутатам міської ради, настав час звернути на це увагу, адже приваблива історична будова з шикарним парком, біля туристичної родзинки нашого міста, повинна приносити Берегову прибуток. Валерій Разгулов Нагадаємо, Всі підрозділи МВС переведені на посилений варіант несення служби