Від люльки миру до вейпу та нікотинових паучів: як змінювалась культура споживання тютюну в історії

Тяга до наркотичних речовин переслідує людство дуже давно. З рослинами, споживання яких викликає «цікаві» ефекти, давні племена були знайомі так само добре, як і з їстівними та отруйними. І тютюн первісно належав до першої когорти.

Перепустка у світ духів

Батьківщиною нікотиновмісної рослини вважається Південна Америка, конкретніше – район Анд, де її одомашнили приблизно 6-8 тисяч років тому. Звідти звичай споживати тютюн прийшов у Північну Америку, де спочатку не росли дикі предки тютюну. Треба сказати, на півдні були і сильніші «іграшки» – хоча б кока. Але, на щастя, остання виявилася надто вимогливою до умов вирощування і транспортування насіння, тому не прижилась на півночі і процвітала тільки у рідних широтах.

Для корінних американців тютюн мав важливе ритуальне значення. Індіанці вірили, що куріння допомагає їм зв’язуватися з надприродними силами. Шамани використовували його, щоб увійти в контакт з духами і вигнати недугу з тіла хворого. Відомий ритуал заключення миру, під час якого люлька обходила всіх учасників ради. Тютюн запалювали і обкурювали ним, просто кидали на землю. Застосовували його і в народній медицині – листя накладали на рани, а жування тютюну «прописували» від зубного болю.

Існує твердження, що давні сорти тютюну впливали трохи інакше, ніж ті, котрі пізніше отримали комерційне розповсюдження. Вони містили гармальні алкалоїди – гармін, гармалін та тетрагідрогармін, які в епоху масового розповсюдження почали виводити з тютюну. Ці речовини належать до групи бета-карболінів, що здатні викликати змінені стани свідомості. Наявність психоделіків могла б пояснити «спілкування з духами» під час куріння тютюну – хоча для таких цілей його могли змішувати з іншими рослинами.

МОЗ не попередив

Ще під час першої подорожі до Америки Христофор Колумб та його команда були здивовані звичаєм місцевих запалювати якесь листя, загорнуте у трубочку, і вдихати від нього дим. Розповідають, буцім один із матросів корабля Колумба, Родріґо де Херес, вирішив теж спробувати. Він став першим курцем серед європейців. Колумб повіз листя тютюну в Іспанію разом з іншими екзотичними цікавинками з далеких земель. 

Та справжнім насаджувачем тютюну у Європі, за найпоширенішою версією, став монах-місіонер Роман Пане, учасник другої експедиції Колумба, якого притягували не наркотичні, а декоративні якості квітучих кущів, через які він і взяв з собою їхнє насіння. Властивості американської рослини заінтригували також медиків, але вони спочатку припустили, що тютюн лікує. За кілька десятиліть після Колумба іспанський лікар Франсиско Фернандес за дорученням короля відправився у Новий Світ дослідити невідомі рослини та привезти їхні зразки.

Французький мандрівник Андре Теве писав: куріння «переганяє рідини у мозку» і притупляє відчуття голоду, що і є причиною постійного споживання тютюну аборигенами. Він також відзначав, що у незвиклих дим викликає слабкість аж до непритомності. Теве заявляв, що першим доправив тютюнове насіння у Францію.

Як би там не було, у XVI столітті тютюн міцно вкоренився у Європі. Пішов поголос про його чудодійні якості: мовляв, він допомагає від нервових розладів, безсоння, мігрені і втоми. 

Одним з пропагандистів нового зілля став Жан Ніко, який привіз подрібнений тютюн до Франції. Він розхвалював цілющі якості рослини і «підсадив» на нюхальний тютюн королеву-матір Катерину Медічі, яка страждала від мігрені, а за нею і весь французький двір. На честь Ніко дали наукову назву американській рослині (Nicotiana), а також виділеному з неї алкалоїду (нікотин).

Народ швидко призвичаївся до способів вживання тютюну: його курили, тримали за щокою, жували, нюхали, пили на ньому настоянку. Увійшли в моду табакерки – маленькі коробочки з подрібненим тютюновим листям. 

Одночасно з популяризацією продукту закладалося все більше плантацій «диво-рослини».

Медицині знадобилось трохи часу, щоб розібратися з властивостями тютюну. У 1622 році лікар і ботанік Ніандер видав трактат «Тютюнологія», у якому доводив, що вживання тютюну шкідливе для мозку. Напевно, ще більший вплив на суспільну думку справили церковні діячі – зілля прозивали «диявольським» і «богомерзьким», а Папа Римський Урбан VIII погрожував відлучити тих, хто споживає тютюн у святих місцях. В Англії Якова I та допетровській Росії вживання тютюну намагалися викоренити. У хід йшли драконівські податки у одному випадку і відрізання носів – у другому. Таким чином, ставлення влади до тютюну у Старому Світі з самого початку варіювалося від повного толерування до жорстокої боротьби.

Справа техніки

Американському зіллю вдалося прижитися і в Азії та Африці, де приблизно з XIV століття існувала культура куріння кальяну; втім, основною «заправкою» для нього слугували гашиш, лікарські трави і спеції. У Туреччині та Ірані купцям намагалися заборонити продавати тютюн, але безуспішно. Згодом суміші на основі тютюнового листя зробилися традиційними і для східного кальяну.

У Європі основними способами тютюнопаління тривалий час були люльки і

сигари. Сигарети (буквально «маленькі сигари»), як вважається, винайшли робітники сигарних фабрик, які збирали обрізки тютюну, загортали у папір і курили. Цей спосіб віддаватися пагубній звичці був значно простішим та дешевшим і став ще масовішим. 

Наукові праці, які доводили зв’язок куріння з раком легень, почали з’являтися у 1950-х. Тютюнові компанії відповіли на них сигаретами з фільтром.

У 1960-х американець Герберт Гілберт запропонував альтернативний спосіб куріння. Ефект у його пристрої досягався проходженням повітря через спеціальний фільтр, який змочувався тютюновим ароматизатором. Нагрівальний елемент відповідав за підвищення температури самого повітря, що проходило через фільтр. Пристрій Гілберта не сприйняли серйозно, проте на початку 2000-х його ідею відродив китаєць Хон Лік, який сам був заядлим курцем і шукав безпечнішу альтернативу. Його і вважають творцем сучасних електронних сигарет. В моду увійшов новий різновид куріння – вейп. Втім, нешкідливість електронних сигарет вже була спростована. 

Механізм канцерогенного впливу бензопірену, який містився у сигаретному димі, на молекулярному рівні дослідили у 1990-х. Спроби чимось замінити сигарети та зменшити кількість токсичних речовин, які поступають у організм залежних від нікотину, відтоді не припинялися. Для відвикання від куріння пропонували нікотинові жуйки та пластирі. А нікотинові паучі дозволяють отримати дозу, потримавши у роті спеціальну подушечку, і випускають їх самі тютюнові компанії, пише lifestyle.segodnya.ua. Зайве казати, що нікотин у таких випадках все одно робить свою темну справу. Принаймні, оточуючі не страждають від наслідків пасивного куріння і не порушується заборона паління у громадських місцях. Широко відомі також лікарські засоби, покликані полегшити відвикання від нікотину. Проте і вони не дають гарантій. Як писав Марк Твен, «немає нічого простішого, ніж кинути курити – я сам робив це сотні разів». Краще б уже той Родріґо де Херес не куштував «люльку миру».