Великий Березний є місцем найбільшого скупчення грозових фронтів в Україні

Великий Березний ( угор. Nagyberezna)- районний центр Великоберезнянського району Закарпатської області розташований у верхній течії р. Уж біля підніжжя гірських хребтів. Великий Березний є місцем найбільшого скупчення грозових фронтів в Україні, тут припадає до 43 грозових днів на рік. На території сучасного селища знайдено бронзові знаряддя праці, меч(13-12 ст. до н.е.) та відкрито могильник раннього залізного віку (8-7ст. до н.е.). Перша письмова згадка про поселення сягає 1409 р., але зважаючи на археологічні знахідки засноване воно було в 11-12 ст. В державному податковому списку за 1427 р. вказано, що Великий Березний належав до володінь Ужгородсько-Невицької замкової домінії графів Другетів, а кількість населення складала 33 селянські двори (близько 150 душ). 

Протягом 16 ст. більшість населення збідніла та залишила село, внаслідок чого станом на 1567 р. у Великому Березному було оподатковано лише 18 селянських господарств. Згідно урбарію (річний інвентарний документ, який з латинської означає “прибуток, урожай”) 1691 р. Великий Березний з навколишніми селами входив до Ужгородської домінії графа Берчені та був найбільшим поселенням Верховинського дистрикту. Березнянці брали активну участь у визвольній війні 1703 – 1711 рр. під керівництвом Івана Беци. У 1788 р. Ужгородське казенне відомство переселило в Великий Березний 20 словацьких сімей з північно-західної Словаччини (с. Тепличка, Ліптовської жупи). За однією з версій це було покарання за бунт, за іншою – потрібні були спеціалісти з будівництва дамби. Саме з того часу в Великому Березномуз’явився словацький мікрорайон Ліптаки. Кожна сім’я отримала наділ орної землі та ділянку для забудови. У тому ж році Великий Березний здобув статус містечка і зв’язане з цим право проводити великі ярмарки. Наприкінці 18 ст. містечко стало популярним торгівельним центром не лише для жителів селища і довколишніх сіл, але й Перечинщини, Турківщини та Львівської області. 

У 1807 р. словацька община будує римо-католицький костел Св. Трійці, який зберігся до наших днів, зазнавши незначних руйнувань від снаряду (вул. Стефаника, №41). У 1815 р. поруч з храмом з’явилася словацька церковна школа, а в 1867 р. зведено парафіяльний будинок. Великий Березний мав вигідне розташування на торгівельному шляху, який з’єднував Прикарпаття і Словаччину, тому містечко облюбували євреї і заснували тут мережу крамничок, корчем, великих магазинів. Усе центральна вулиця була забудована різними торговельними закладами та єврейськими помешканнями. 

Розвинута торгівля спонукала розвиток хлібопекарської галузі, виробництва ковбасних виробів, діяла фабрика з випуску газованих солодких напоїв “Грюнфельд”. На печаті Великого Березного п.п. 19 ст. в обрамленні лаврового вінка герб Угорщини та напис угорською мовою: “Печать міста Великий Березний“. 

За Географічним словником Угорщини, станом на 1839 р. у Великому Березному налічувалось 1216 душ, з них 750 греко-католиків, 300 римо-католиків і 160 євреїв. У 1866 р. в центрі селища був закладений парк-дендрарій площею 2,5 га, а в 1906-1910 рр. тут були висаджені реліктові дерева. На сьогоднішній день парк налічує більше 250 видів дерев, деякі з них знаходяться під загрозою зникнення. З відкриттям ділянки залізниці у 1894 р. і будівництвом лінії до Ужка спостерігалося інтенсивне зростання населення Великого Березного. Напередодні першої світової війни тут було вже близько 3000 жителів. Нині через Великоберезнянщину проходить найдовший залізничний тунель в країні Щербин-Сянки, довжина якого становить 908 м. У Великому Березному працювали дві школи – горожанська і народна (початкова). 

На початку 20 ст. в селищі був побудований перший на Закарпатті водопровід. У роки Другої світової війни молодь Великоберезнянщини воювала на різних боках фронту. Частина була призвана в угорське військо, а частина поповнила ряди Радянської армії. З 1947 р. містечко стало центром Великоберезнянського району . У центрі містечка збереглась кам’яна греко-католицька церква, 1792 р. (вул. Шевченка, №47). У 1903 р. на гроші парафіян, що їздили на заробітки до Америки , була здійснена внутрішня реконструкція будівлі, вівтаря та різних атрибутів. 

З 1949 р. по 1991 р. церква належала Московському Патріархату, з вересня 1991р. в храмі проводили служби греко-католицька та православна громади, а в 1993 р. побудовано окрему Православну церкву(вул. Богдана Хмельницького, №9). Картини з колишнього іконостасу греко-католицького храму художника Йосипа Бокшая виставлені в музеї Великоберезнянської ЗОШ І-ІІІ ступеня. Варто звернути увагу на будівлю нинішнього районного Будинку культури – це колишня синагога, споруджена в період перебування Закарпаття у складі Чехословаччини (вул. Шевченка, №12). 

Молитовний дім діяв до 1943 р., а коли всіх євреїв депортували чи забрали в концтабори, приміщення виконувало функцію складу конфіскованого майна. Після встановлення радянської влади спорожнілу будівлю тривалий час використовували як склад, потім переобладнали у спортзал, а через кілька років було проведено реконструкцію та перетворено в Будинок культури. Нині тут діє Районний центр культури і дозвілля, де є зал зі сценою, гурткові кімнати, кав’ярня, більярдна. В сусідньому селі Малий Березний варто оглянути Свято-Миколаївський монастир, 18 ст. 

За матеріалами: http://www.travelua.com.ua