Велика Палата змінила практику визначення місця проживання дитини

Велика Палата Верховного Суду при розгляді справи № 402/428/16-ц, посилаючись на рішення ЄСПЛ у справі «М. С. проти України »відступила від правової позиції ВСУ про обов'язок суду приймати до уваги принцип 6 Декларації прав дитини щодо того, що малолітня дитина не повинна бути розлучена зі своєю матір'ю, якщо немає виняткових обставин (такі висновки ВСУ містяться в рішеннях у справах № 6 -2445цс16 і № 6-564цс17).

Велика Палата вважає, що при визначенні місця проживання дитини першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини в силу вимог статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року. Відповідний висновок щодо правильного застосування норм права при визначенні місця проживання дитини міститься в постанові від 17 жовтня.

Велика Палата роз'яснила, що Декларація прав дитини не є міжнародним договором: не ратифікована Україною, не має офіційного перекладу на українську мову. Разом з тим згідно з ратифікованою Конвенцією про права дитини в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини, що узгоджується з нормами Конституції і законів України. Тому саме її норми повинні враховувати суди України, розглядаючи справи стосовно прав дітей.

Крім того, відповідно до статті 6 Європейської конвенції про забезпечення прав дітей під час розгляду справи, що стосується дитини, перед прийняттям рішення судовий орган надає можливість дитині висловити свою думку і приділяє йому належну увагу: дитина може бути вислухана в ході будь-якого судового чи адміністративного розгляду, що його стосується, безпосередньо або через представника чи відповідний орган. Закріплення цього права підкреслює, що дитина є особистістю, з думкою якої потрібно рахуватися, особливо при вирішенні питань, які безпосередньо її стосуються.

Відповідно до частин першої та другої статті 171 СК України дитина має право бути вислуханою батьками, іншими членами сім'ї, посадовими особами з питань, що стосуються її особисто, а також питань сім'ї. Дитина, яка може висловити свою думку, має бути вислухана при вирішенні між батьками спору щодо його місця проживання.

Таким чином, дитина, яка досягла 10 років, має право не тільки бути вислуханною і почутою, а й право брати активну участь у вирішенні своєї долі, зокрема, у визначенні місця проживання. Лише в разі збігу волі трьох учасників переговорного процесу - матері, батька, дитини можна досягти миру і злагоди. Варто враховувати, що законодавство України не містить норм, які б наділяли будь-кого з батьків пріоритетним правом на проживання з дитиною.

З огляду на зазначене, ВС залишив в силі рішення нижчих судів, які, залишивши дитину з батьком, виходили з інтересів самої дитини, враховуючи при цьому постійні соціальні зв'язки, місце навчання і психологічний стан. Зокрема, зібрані докази свідчать про те, що батько постійно піклується про дитину, бере участь в духовному і фізичному розвитку; дитина відвідує додаткові заняття з іноземної мови, гуртки, є членом клубу дитячого боулінгу; батько вчить з дитиною уроки; на час розгляду справи дитина більше прихильний до батька; саме у батька облаштовано житло, створені умови належного виховання та розвитку дитини. За бажанням сина батько не забороняє спілкування з матір'ю і бабусями. Нагадаємо, Велика палата радить виходити з найкращих інтересів дитини і в справах про надання дозволу на виїзд за кордон. Але слід пам'ятати, що суд не дозволить вивезти дитину всупереч волі батька, якщо невідомі країна і період поїздки.