В Берегові біля римо-католицького собору знаходиться найдревніша світська споруда міста

Точніше, цей палац з’явився на місці зруйнованого монастиря ченців-домініканців, уточнює Валерій Разгулов у спільноті Карпатська Панорама. Як стверджує автор, напис на торці будови свідчить, що першим його власником був князь Габор Бетлен (1581-1629 р.р.). Колись під ним знаходився княжий родовий герб: на щиті зображена змія, а у пащі – держава-яблуко з хрестом. Щит увінчувався латами з короною та листочками польових квітів, а під короною - два листочки та квітка. Цей герб був знищений поляками князя Любомирського у 1657 році. На вшанування пам’яті видатного князя Габора Бетлена на фасаді будови 13 березня 1991 р. була встановлена меморіальна дошка (автор – Іштван Гергель). Габор Бетлен відновив дах, адже стіни будови та підвали залишилися. Для резиденції він обрав середню 53-метрпову частину будівлі. У ті часи наше місто належало трансільванському князівству, а Габор Бетлен із 1613 року й аж до своєї смерті у 1629 році був правителем Трансільванії. У 1615 році він відсилає на навчання в Гейдельберг Іштвана Гелеї Катону (1589-1649 р. р.),духовну особу при своєму дворі, директора Берегівської реформатської школи. А згодом він стає відомим письменником,філософом, філологом (першим сформував удосконалену систему угорського правопису) і, нарешті, у 1633 році затверджений реформатським єпископом Трансільванії. Князь прагнув об’єднати всю Угорщину. Відтак він стає найзатятішим провідником антигабсбургського руху в першій половині сімнадцятого століття. У той же час, Габор Бетлен протягом всього життя був союзником Османської імперії. Крім того, мав великі дипломатичні зв’язки, його союзником був російський цар Михайло Федорович Романов. 25 серпня 1620 році, після повторного захоплення його військами усієї Угорщини,державні збори в Бестерцебані обрали Бетлена угорським королем, однак він ухилився від коронації. А через рік, за умовами Нікольсбурзького перемир’я, вимушений був відмовитися від трону. Натомість князь отримав за це титул герцога Священної Римської імперії з герцогствами в Опельї та Ратиборі (Сілезія), а також 7 угорських комітатів – Берег, Угоча, Саболч, Сатмар, Земплин у тому числі. Це дало позитивні результати. Так, зі 167 тисяч форинтів щорічного прибутку князівства – 114 тисяч надавали у скарбничку саме ці комітати. Є припущення, що спершу саме в нашому місті чеканив князь власну срібну монету. Зацікавлений у розвитку ремесел, він запросив, зокрема, у Берегово, майстрів із сусідніх районів, звільнивши їх від податків. Чимало берегів чан із прізвищами Товт, Орос, Лендєл, походять від переселенців часів Габора Бетлена. Останні роки життя Бетлен часто хворів, рани, отримані у боях, виснажливі походи далися взнаки. Після передчасної смерті, 15 листопада 1629 р., його великі володіння переходять у спадок вдовиці Католіни Брандербурзької. Як з’ясувалося, - ненадовго. Уже через кілька місяців вона була вимушена відректися від своїх маєтків на користь князя Дьордя І Ракоці. Але, за умовами Пожонського перемир’я у 1633 році, вся власність, включно з Графським двором, переходять під управління королівського двору. Лише у 1645 році (після підписання угоди, яка встановила мир між Габсбургами та князями Трансільванії), Графській двір разом з Берегсасом стає власністю родини Ракоці. У 1686 році під час повстання під проводом Імре Текелі палац згорів. Він був відбудований князем Ференцем ІІ Ракоці. Новий господар кілька разів відвідував наше місто. Яке він у своїх спогадах називає «мій город». Особливо пам’ятний його приїзд 20-21 грудня 1705 році, коли він звернувся на базарній площі до мешканців міста з пропозицією влитися у його повстанські загони. Вона була почута – сотні берегівчан вступили до його війська. Відвідав князь Берегово і 16-18 квітня 1709 року. Тоді він теж зупинився у своєму родинному маєтку – Графському дворі (про це нагадує меморіальна дошка, встановлена 19 травня 1996 року, автор Пал Мігель-молодший). У цих поїздках його супроводжував Мікеш Келемен, який незабаром відправиться разом із Ракоці у турецьке заслання, де напише свій найкращий патріотичний твір «Турецькі листи». Про перебування Келемена в цьому палаці нагадує меморіальна дошка, встановлена на його фасаді у 1991 році (автор Жужанна Ортутай). Після поразки повстання куруців австрійський імператор Карл ІІІ у 1728 році дарує Берегово разом із палацом Ракоці графу Карлу Шенборну-Бухгейму. Із того часу він і став називатися Графським двором, у якому часто бував новий власник. Наше місто та його околиці вабили його своїми вишуканими винами та полюванням на оленів, косуль, кабанів. У 1749 році берегівчани уклали з графом угоду, згідно з якою зобов’язувалися щорічно виплачувати в міську скарбницю по 700 форинтів за користування мостами і дорогами. Крім того, мешканці міста здійснювали й і інші платежі. Так, за 1766 рік графу було виплачено різних податків на 18820флоринів.А ще під час проведення весняно-польових робіт кожний двір повинен був відробити на графських виноградниках 4 дні. Приміром, 1789 році - 292 мешканців міста відробили на узгір’ях 3633 дні, за що отримували 805 форинтів 16 крейцерів (у середньому по 22,1 крейцера в день). Скаргам на свавілля графа не було меж. У 1829 році мешканці писали королівському наміснику: «Через наше місто пролягає шлях у Галіцію, Мараморощину, Сабольчську жупу, по якому проходять війська і завжди зупиняються в нашому місті. Ми вимушені надавати їм помешкання та харчі. Жупа почала велике будівництво: офіцерське казино та тюрму. Нас женуть на перевезення будівельних матеріалів та інші роботи. Мешканці, які мають виноградники, не можуть їх обробляти, тому що на нашій шиї сидить граф Шенборн. Його прикажчики завжди гонять людей на різні роботи». Слід згадати, що із 1752 року розпочався судовий процес проти Шенборнів, який тривав майже 100 років. 1848 рік мешканці Берегова зустріли натхненно. У місті сформовано загін національної гвардії, який розмістили у Графському дворі. Засідання комітатської комісії видало 18 грудні 1848 року розпорядження, згідно з яким у Берегові слід було налагодити виробництво гвинтівок та багнетів до них. Контроль за його виконання покладався на Антала Яндришина (на початку 40-х роках ХІХ ст. він призначається присяжним у суді та міським радником, а потім до 7 жовтня 1849 р. виконує обов’язки головного судді міста). Тоді до національної гвардії записалося 60 добровольців, керував ними майор Томаш Етвеш (1800-1865). Крім того, активно приймали участь у тих доленосних подіях берегівчани Іштван Блокшай,Йожеф Бацо, Дьордь Еккел, Антал Бержені Надидаї. Всі вони поховані в нашому місті. У 1857 році до південного фасаду одноповерхової масивної прямокутної будови Графського двору з двома боковими ризалітами (частина будівлі, що виступає за головну лінію фасаду) був прибудований портик у стилі ампір, який прикрашають шість колон. Підвал під основною спорудою зберіг своє первісне готичне перекриття. Вочевидь, він існував ще з часів, коли тут знаходилися ченці-домініканці («пси Господні»). Достеменно невідомо коли була збудована монаша пустинь. Але з історичних джерел відомо, що вже 1221 році домініканці мали 70 монастирів. Цілком можливо, що один із них знаходився в нашому місті. У чехословацький період у цій будові знаходилася жандармська станція, а вже при Радянській владі – прикордонний загін. У 1946 році тут відкривають профтехучилище № 11, яке вже при незалежній Україні переформують у ліцей послуг. Зараз в правому крилі Графського двору відкритий краєзнавчий музей Берегівщини. Його очолив відомий колекціонер та дослідник старовини Янош Шепа. Окремо хочу розповісти про підвальні приміщення із напівциркульними стелями. Між іншим , за сучасною архітектурно-будівельною термінологією, підвал палацу правильніше назвати цокольним поверхом, адже відстань від позначки підлоги до планувальної відмітки землі складає приблизно половину висоти приміщення. Більше того, враховуючи те, що за понад триста років навколо будівлі був нанесений товстий шар землі з камінням, а пізніше й асфальту, можна впевнено стверджувати про двоповерхову будову. Цю версію підтримує і Янош Шепа. Більш того, кілька років тому в підвалі, зараз тут розмішена експозиція музею виноградарства та виноробства, було пробурені дві свердловини для пошуку води. Перше буріння виявилось невдалим . Бур натикнувся на тверде каміння, тому довелося бурильну установку перекласти. На іншому місці, після двох метрів буріння, виявилося, що далі – порожнина, бур провалився. Тільки на п’ятому метрі свердло знову вперлося у тверду породу. Отож, можна припустити, що під цокольним поверхом знаходиться , власне підвал. І, цілком можливо, що в ньому є багато цікавого і незвичайного… Та без усякого сумніву, тут точки над «і» повинні поставити фахівці-археологи. І на закінчення. Зараз більша частина палацу пустує, приміщення і фасад разом з дахом руйнується. Може, настав час, місцевій владі, більш рішуче, вирішити питання передачі цієї унікальної, історичної будови на баланс міста. Настав час долучити до цієї справи і народних депутатів ВР від Берегівщині. Саме цій темі, присвятимо, одну із наступних публікацій. ВАЛЕРІЙ РАЗГУЛОВ Нагадаємо, Що знаходиться за мурованою стіною на Берегівщині