У селі Пацканьово, ймовірно, пекли Пасхи для королівської родини

Ще б пак, адже вперше село згадується у 1600 роках. Порівняно з навколишніми селами – Лінці, Кибляри, Медведівці, Кальник - воно набагато молодше. Це й не дивно, адже в ті далекі часи тут були темні непрохідні ліси, де водилась усяка дичина та лісові дикоростучі багатства — малина, суниця, чорниця, терен, ожина. Восени 1918 року селяни Пацканьового вимагали повернення своїх земель, які відібрали у них поміщики і лихварі. Збори 29 грудня 1918 року прийняли рішення про возз'єднання з Україною. Обійстя першого господаря було своєрідним. Його легко уявити: серед густого лісу — галявина, оточена плетеним із ліски плотом, хатка-колиба теж виплетена з гнучкого гілля, обмазана глиною, крита папороттю. Хатки – невеличкі. Без димарів, з маленькими підсліпуватими вікнами. На подвір’ї - кози, овечки. Неподалік - невеличкий клаптик городу, перекопаний ручними знаряддями під картоплю. Напевно, як і всюди селяни жили бідно, проте майже кожна родина мала не менше, аніж п’ятеро дітей. Село Пацканьово Ужгородського району, знаходиться в 35 кілометрах від обласного центру Закарпаття. Існує декілька варіантів походження такої специфічної назви села. Один пов’язаний з прізвищем засновника. Пацканів на Закарпатті дійсно чимало, хоча в цьому населеному пункті родин з таким прізвищем нині немає. Побутує також думка, що етимологія села Пацканьово походить від слова Пасха. Адже, у свій час саме на цих землях масово пекли Пасхи для королівської родини.  Ще одна версія –назва села походить власне від пацюків. Село було засноване серед букових лісів, де люблять жити гризуни. Цікаво, що в низьких місцевостях, поблизу села, багато курганів. На думку місцевих людей. Це – татарські могили. Поблизу села знаходиться мінеральне джерело, воду якого називають святою. Саме тут, недалеко від джерела, люди викопали колодязі й приймали там ванни. Марія Панько у книзі «Пацканьово» згадує, як колись діти ходили до школи. В одній кімнаті вчилися як діти першого, так і другого і третього класу. Заняття проводилися одночасно: «Посеред темного класу стоїть величезна незграбна кальга (піч), дрова до якої носили діти зі своїх обійсть. Йде школяр у ранці до школи - несе у тайстрі два поліна. Якщо випадково забув - вертається з півдороги, а то і з самої школи за дровами». Сьогодні – це мальовниче місце, де вирує життя. Цікаво, що село складається з однієї вулиці, протяжністю 7 кілометрів. А ще, тут виготовляють справжній, екологічний, домашній хліб. Взагалі тут існує ціле еко поселення, завдяки молодим та ініціативним жителям села. Крім того, село ідеальне для сільського туризму. Гірський ландшафт дозволяє вдосталь прогулятися, а густі ліси надають любителям можливість сходити по гриби чи ягоди. А за селом, є схили, придатні для встановлення гірськолижних підйомників. Тому, можливо, через декілька десятків років, село Пацканьово буде відоме на всю країну як туристична родзинка, де можна не тільки покататися на лижах, але й скуштувати екологічно чисті продукти. Марія Кочмарь Джерело Перший кабельний