Турбомотори у автомобілях: історія ривка

Незалежно від того, віддаєте ви перевагу атмосферним двигунам чи моторам з турбонаддувом, неможливо заперечити, що поява останніх сильно вплинула на авто, на яких ми сьогодні їздимо. Турбіни встановлюють практично на будь-які машини, від Фольксваґенів до Феррарі – і з дизельними, і з бензиновими моторами.

Турбокомпресори існують практично стільки ж, скільки двигун внутрішнього згорання. Їх широко застосовували у авіації і кораблебудуванні, однак минули десятиліття, перш ніж інженери наважилися встановити турбіну у пасажирське авто – з огляду на розмір це здавалось просто непрактичним. Все змінилося у 1962 році, після того, як General Motors вирішила, що 3,5-літровому V8 під капотом Oldsmobile Cutlass не вистачає потужності. GM вирішили зробити те, чого ще ніхто не робив: у співпраці з промисловим виробником турбін Garrett компанія створила Oldsmobile Jetfire, і в тому ж році презентувала турбований Chevrolet Corvair Monza Spyder. Вони стали першими серійними масовими автомобілями з турбонаддувом. https://sto.ms/turbinyi Jetfire виявився не надто успішним і протримався на ринку всього 2 роки. Чи то система була непрактичною, чи до її експлуатації користувачі не пристосувалися. На турбонагнітач подавалася спеціальна суміш «Turbo Rocket Fluid» (дистильована вода, метанол та інгібітор корозії), яка запобігала детонації двигуна з високою компресією (10.25:1). У той же час, датчиків детонації ще не було. На щастя для неуважних водіїв, якщо забути долити рідину, турбіна переставала працювати. Коштували турбоавтомобілі астрономічні на той час кошти, а факт, що моделі були на ділі експериментальними, призвів до того, що ключові елементи двигуна швидко виходили з ладу. заказать картридж для турбины Про турбіни у авто могли зовсім забути, як про божевільну ідею, проте їхня репутація покращилася у 1970-х, коли двигуни з турбонаддувом почали використовувати у спортивних автомобілях Формули 1. Там вони непогано себе зарекомендували, і це надихнуло конструкторів повернути їх у цивільні авто. У 1978 році запустили виробництво турбодизеля Mercedes-Benz 300SD. З цієї машини почалася справжня популярність турбованих моторів серед широких мас автомобілістів. Адже до того дизельні двигуни, м’яко кажучи, не відзначалися потужністю. Установка турбіни допомогла їм зрівнятися з бензиновими альтернативами. Автолюбителі стверджують, що коли йдеться про потужність, турбобензин кращий за трубодизель, а дизельний двигун без турбіни не вартий ламаного шеляга. Однак по-справжньому успішними і масовими турбіни стали завдяки дизелям. Згодом турбіни почали розглядати не так з точки зору росту потужності, як із точки зору зменшення викидів. Після затвердження у ЄС екологічного стандарту Євро-5 (2009 р.) мотори з турбонаддувом стали найбільш економічним рішенням для виробників, адже дозволяли зменшувати робочий об’єм двигунів та їхні габарити без шкоди для продуктивності. Двигуни першої поспішної хвилі «даунсайзингу» (приблизно до 2011 року) повторили досвід своїх предків з 60-х, часто помираючи у процесі експлуатації передчасною смертю, як недоношений, непристосований до життя плід. Утім, конструктори – такі ж люди, і вчаться на своїх помилках, тому наступні покоління турбомоторів модернізували і довели до прийнятного стану. Турбовані двигуни (як дизельні, так і бензинові) здатні наїздити 250–300 тис. км пробігу, однак люблять догляд: регулярну чистку форсунок, своєчасну (а краще завчасну) заміну мастила, ретельну увагу до звуків у приводі ГРМ, а також промивання радіаторів – те, чого атмосферники зазвичай не потребують. І краще заправлятися там, де не дуже сильно розбавляють пальне. Читайте також: І шафа, і дзеркало, і картина: багатофункціональні шафи-купе