Сербська церква розриває євхаристійне спілкування з Варфоломієм

Бюро друку і масової інформації Сербської православної церкви (СПЦ) розповсюдило заяву, яка вивела всеправославне обговорення «українського питання» на новий рівень обговорення «вселенських» амбіцій Екуменічного «патріархату». Автори заяви нагадують, що «Сербська православна церква вже в листопаді минулого року першою серед автокефальних православних церков відреагувала офіційно, на найвищому рівні (архієрейський собор), на наміри Константинопольського патріархату самочинно і самовладно, як" першого без рівних "(primus sine paribus), а не "першого між рівними" (primus inter pares), "в'язати" і "вирішити" церковні проблеми на українській землі, і просила не робити цього ». Однак, як повідомляв Фонд стратегічної культури, тоді архієрейський собор СПЦ вказав на «канонічно необґрунтовані рішення» Екуменічного «патріархату», але не пояснив в чому полягає ця неканонічність. Тепер же СПЦ прямо викриває Стамбул в єресі папізму — проголошення першості влади, але не честі. «На жаль, голос Сербської Церкви залишився" гласом кричущого в пустелі ": з Константинополя ніякої відповіді не наступило — тільки гробове мовчання, — йдеться в заяві. - Потім Священний Синод Сербської Церкви звернувся до Константинополя з новим закликом не поспішати, а діяти в дусі соборності, братської любові та відповідальності не тільки за Церкву в Україні, а й за єдність Православ'я в цілому. Реакція була такою ж — гробове мовчання. Потім Святіший Патріарх Сербський в Салоніках особисто усно благав Патріарха Константинопольського про те ж саме — на жаль, з тим же результатом. Потрібно відзначити, що Сербська Церква про свою позицію і про свої кроки кожного разу інформувала всі помісні Церкви-Сестри ». Показавши таким чином, що всі способи запобігти можливому розкол у світовому православ'ї вичерпані, СПЦ, по суті, оголошує перехід до наступальних дій: «Після всього, що Константинопольський Патріархат зробив в Києві — а Київ, як відомо, " мать городов русских "- позиція Сербської Церкви, також офіційно повідомлена всім Помісним Православним Церквам, наступна. 1. Сербська Православна Церква не визнає неканонічне «вторгнення» Святішого Патріарха Константинопольського на канонічну територію Найсвятішої Руської Церкви, оскільки Київська митрополія ні в найменшій мірі не може бути ототожнена з сьогоднішньою «Україною», що включає і десятки інших церковних єпархій. Вона була передана у 1686 році Московському Патріархату, про це можна зробити висновок з документів Константинопольського Патріарха Діонісія IV, з рішень його наступників, з офіційних «Тактіконів», «Сінтагматіев», «Диптиха», «Календарів» і «Щорічників" не тільки інших Церков, а й самого Константинопольського Патріархату і навіть з особистих заяв і висловлювань сьогоднішнього Константинопольського Патріарха, зроблених до квітня минулого року. (СПЦ нагадує, що до складу Київської митрополії, відданою Константинополем Москві, ніколи не входили землі Слобожанщини, Новоросії, Підкарпатської Русі й Буковини, включені до складу «України» урядом більшовиків. Також СПУ вважає нікчемними «доводи» Стамбула про те, що Київська митрополія вдавалася Москві «у тимчасове користування»). 2. Одночасно Сербська православна церква не визнає як «Автокефальної церкви України» проголошену, але з канонічної точки зору не існує, а на ділі насильно нав'язану, штучну «конфедерацію» українських розкольницьких угруповань (вже знову завзято протиборчих один з одним і нестримно йдуть до поділу). Розкольники залишилися розкольниками. Одного разу розкольник — розкольник назавжди, за винятком випадків щирого звернення і глибокого покаяння. Єдиною Церквою, яку Сербська Церква знає і визнає, є канонічна Українська Православна Церква на чолі з Блаженнішим митрополитом Київським і всієї України Онуфрієм. (СПЦ нагадує, що єдиним канонічним шляхом повернення розкольників у Православ'я є покаяння. Таким чином Стамбул, який легалізував розкол, звинувачується в нехтуванні й даного канонічного принципу). 3. Далі, Сербська Церква не визнає неправильно названий «об'єднавчим» Київський «собор», в якому не взяв участі жоден архієрей канонічної Української Православної Церкви (оскільки днем ​​раніше Святіший Патріарх Варфоломій прийняв у свою Церкву Олександра Драбинко і митрополита Вінницького Симеона, до того ж без канонічної отпустітельної грамоти з їх Церкви). Сцени, вся навколишня обстановка і закулісся цього дивного збіговиська, щоб не висловитися більш жорстко, відомі більш-менш всім. Мова, по суті, йде про антіоб'єднувальних, роз'єднувальних і роздільному лжесоборі, ще глибше викопати рів відчуження і розпаду суспільства нещасної країни України. З усіх цих причин Сербська Церква вважає його рішення антиканонічними, недійсними й, отже, анітрохи не обов'язковими для неї.(Звертає на себе увагу гранично відверті визначення Сербської церкви таких діянь Стамбула, як «дивне збіговисько». Навіть в заявах РПЦ не зверталося уваги на той факт, що два канонічних архієреї, які брали участь в лжесоборі, представляли не УПЦ МП, а Екуменічний «патріархат». Отже, дане збіговисько навіть формально не можна називати об'єднавчим). 4. Сербська Церква не визнає розкольницький єпископат як православний єпископат, а розкольницьке духовенство як православне духовенство, оскільки ті що належать до крила Денисенко отримали «існування» від виверженого з сану, відлученого від Церкви та того що знаходиться під анафемою архієрея (факт, який і сам патріарх Варфоломій офіційно визнавав свого часу), а належать до угруповання Малетича позбавленого апостольського спадкоємства і священства в цілому. Ніяким документом, жодним, як то кажуть, розчерком пера неможливо перетворити те, що було — в не колишнє, і не існує — в суще. Отже, Сербська Церква не визнає, що пан або громадянин Думенко (Єпіфаній) є навіть архієреєм і вже тим більше предстоятелем автокефальної Церкви (цю останню посаду за ним не визнає навіть його «духовний батько» пан або громадянин Денисенко, «дійсний предстоятель», довічний до того ж «патріарх»). (Підкреслимо, що СПЦ уникає називати Денисенко і Малетича «Філаретом» і «Макарієм», оскільки ці люди що не належать Церкви не мають право на чернечі імена). 5. І, нарешті, Сербська Церква закономірно змушена рекомендувати своїм Преосвященним ієрархам і чесним клірикам утримуватися від літургійного та канонічного спілкування не тільки з вищевказаним Єпіфанієм (Думенко) але і з послужних які мають з ними спілкування архієреями та кліриками, згідно з принципом священних канонів про те, що з'єднана з відлученими від спілкування і сам стає поза спілкуванням. (Тим самим священноначалля СПЦ розриває молитовне і євхаристійне спілкування як мінімум з Екуменічним «патріархом» і тими ієрархами Екуменічного «патріархату», які вже «мали честь» послужити з м Думенко). І все ж Сербська православна церква не залишає надій на те, що Екуменічний «патріарх» «перегляне прийняті ним до цього дня рішення і відновить колишній благословенний мир і єдність помісних святих Божих церков».