Робимо ставки: історія грального бізнесу між світлом і тінню

Позавчора легальний, вчора нелегальний, сьогодні знову дозволений. Приблизно так можна схарактеризувати становище українського грального бізнесу. Після 11 років заборони азартні ігри знову у законі – але як можна сподіватися, що ті, хто так довго вчився обходити правила, почнуть їх дотримуватися?

Заборонити не можна дозволити

Питання, дозволяти чи ні проведення азартних ігор, кожна влада вирішувала по-своєму. За радянських часів казино були заборонені, однак толерувалися ставки на іподромах (там, де вони були) і лотереї – звісно, державні, прибуток від яких ішов у бюджет. Так, від знаменитого «Спортлото» вдалося виручити 500 млрд рублів, і за ці кошти збудували чимало спортивних об’єктів. Але сфера азартних ігор існувала і поза державним контролем – починаючи від побутових картярів, які, програвши зарплату, поверталися додому і присягалися, що більше не глянуть на карти (клятви вистачало до наступної зустрічі з товаришами по грі), до «професійних» шулерів і цілих підпільних казино. Однак все це діялося приховано від сторонніх очей. У «лихі 90-ті» гральний бізнес вийшов з тіні на світло. На виробництво гральних автоматів переключилися навіть декотрі заводи – із тих, що вже розпадалися і хапалися за будь-яку можливість проіснувати далі. Одноруких бандитів можна було побачити не тільки у спеціалізованих закладах, а й у будь-яких громадських місцях – на вокзалах, у кінотеатрах, на автозаправках, у магазинах і кафе. В одному з закарпатських райцентрів власник такого «гібридного» закладу, хоча й невеликого за розмірами, вихвалявся, що до нього кожного дня приходив багатий іноземець, який програвав тисячі євро, потім бушував від люті – але повертався знову. Це була золота жила із небезпечним присмаком адреналіну. Прийти пограти могли всі охочі, навіть школярі, які подеколи витрачали кишенькові гроші не на їжу, а на гральні автомати. Ігрові автомати на початку 2000-х. Фото: Пікабу Тоді ж заговорили про ігрову залежність або лудоманію (від лат. ludus – гра) як про хворобу, подібну до алкоголізму і наркоманії. Патологічні гравці попри програші продовжували нести гроші у казино чи до автоматів, віддаючи останнє і беручи кредити, аби відчути радість перемоги – але програвали набагато частіше. При цьому близько 60% ігроманів скоювали правопорушення, а від 13 до 40% робили спроби самогубства. Такі люди втрачали роботу, їхні сім’ї розпадалися. Гра на гроші не була невинною розвагою – іноді вона ставала центром життя. Станом на 2009 рік в Україні налічувалося близько 10 тисяч гральних закладів. 7 травня того року в залі для ігрових автоматів у Дніпропетровську (нині Дніпро) спалахнула пожежа, у якій загинули 9 людей, а ще 11 потрапили до лікарні. Скандальності додавало те, що дозвільна служба раніше закрила цей заклад, але він попри заборону продовжував діяти. Причиною загоряння одразу назвали несправність проводки, та очевидці розповідали, буцім за мить до спалаху чули вибух, а запасні виходи у будівлі були заблоковані. Пізніше розслідування підтвердило версію підпалу. Інцидент набув величезного суспільного резонансу. Уряд спершу розпорядився перевірити усі гральні заклади на відповідність протипожежним і санітарним нормам, а 15 травня 2009 року Верховна Рада у форсованому режимі прийняла закон «Про заборону грального бізнесу в Україні». Цим сподівалися остаточно поставити крапку у діяльності як легальних, так і нелегальних ігрових закладів. Як уже з’ясувалося, поставили три крапки.

Голос із підпілля

Навіть до того, як гральний бізнес заборонили, експерти відзначали, що тільки 1 з 4 подібних закладів мав ліцензію. Фактично, ліцензій було потрібно дві: одну, яка коштувала 150 тисяч євро, видавало Міністерство фінансів,  а другу – місцева влада, і коштувала вона 255 гривень за 5 років. Крім того, на кожен гральний автомат потрібно було сплачувати патент, а ще ж були дозволи з пожежної інспекції і санітарно-епідеміологічною служби – неоране поле можливостей для корупціонерів. Легальний гральний бізнес на момент його заборони забезпечував 1% бюджетних надходжень. Далеко до Лас-Веґасу, пані і панове, дуже далеко. До того ж, на думку багатьох політиків і громадських активістів, моральні збитки, яких він завдавав, значно перевищували економічний зиск. Азартні ігри і не можна було назвати галуззю економіки – це був іноді відверто шахрайський спосіб виманювання у громадян тяжко зароблених грошей. Після офіційної заборони гральні зали і казино, звісно ж, не розчинилися в повітрі, а відправилися туди, де вже перебувало три чверті таких закладів – у підпілля. Деякі з них знайшли спосіб обійти закон, назвавшись миттєвими лотереями або інтернет-центрами – таких точок у кожному містечку можна було знайти цілий вагон. Поки гральні заклади були офіційно заборонені, регулярно випливали новини про те, що у тому або іншому місті «накрили» нелегальне казино. Ще більше їх відповідні органи просто не помічали – як твердять розслідувачі, за окрему плату. Тих, кого накривали, чекав штраф у 8 тисяч мінімальних зарплат, гральне обладнання конфіскували, а нечистий прибуток мали перераховувати у бюджет. Тим часом прогрес не стояв на місці – світовою павутиною розповзлися різного штибу онлайн-казино і букмекерські контори, нав’язлива реклама яких оповила цілий сегмент інтернету. Аби поширити свій вплив, вони розробили так звані «партнерські програми», пропонуючи сайтам, з яких відвідувачі «приходять» у казино, частину грошей, котрі ті там лишають. Прикривати їх – це як намагатися стукнути крота у старій грі: на випадок блокування вони створюють численні сайти-дзеркала. 20 грудня 2019 року Кабмін оприлюднив постанову, спрямовану на боротьбу проти ведення грального бізнесу під виглядом розповсюдження лотерей, а мобільні групи силовиків кинулися закривати гральні зали і казино по всій країні. Як не дивно, це це було реакцією на те, що… парламент не підтримав їх легалізацію. Президент заявив власникам нелегальних гральних закладів: «Не хочете грати за прозорими правилами? Не хочете працювати цивілізовано і платити в бюджет? Що ж, давайте по-іншому». Напередодні, 19 грудня, у Верховній Раді вперше спробували проголосувати за законопроєкт №2285-д «Про державне регулювання діяльності щодо організації та проведення азартних ігор», але голосів не вистачило, і проєкт відправили на доопрацювання. 16 січня 2020 року закон таки прийняли за основу,  а14 липня – в цілому.

Грають вони – програєте ви

Основними лобістами, які «протягнули» легалізацію грального бізнесу, на думку експертів, були великі букмекерські компанії. Імовірно, вони доклали руку і до написання самого законопроєкту. Інфографіка: Слово і Діло На перший погляд, він встановлює рамки. Грати у азартні ігри не мають права особи, що не досягли 21 року. Всіх гравців необхідно ідентифікувати за допомогою паспорта, а надалі – особистої картки гравця. Доступ до гральних закладів має бути заборонено лудоманам, при цьому сама ігрозалежна особа або її родичі чи законні представники повинні написати «заяву про самообмеження» на термін від 6 місяців до 3 років. Якщо ігровий заклад допустить самообмежену особу, він буде зобов’язаний відшкодувати її програш у десятикратному розмірі. Утім, сподіватися, що легалізовані казино очолять боротьбу з лудоманією – майже те саме, що уявляти, ніби легалізація наркотиків допоможе боротися з наркоманією, або що генделик на розі перестане відпускати спиртне п’яницям, якщо отримає заяву від їхніх родичів. Бо, звісно, мало кому вистачить сили волі, аби визнати себе залежним. Ті, хто підтримує легалізацію азартних ігор, наголошують, що завдяки їй не всі наші програші осідатимуть у кишенях власників казино – частина піде у казну. До прикладу, плата за ліцензію на проведення азартних ігор у казино видаватиметься на 5 років і становитиме 60 тисяч мінімальних зарплат. Це для Києва, а для інших міст – 30 тисяч мінімалок. Стільки ж мають платити букмекерські контори, але строки можуть бути іншими. Щоб організувати інтернет-казино, потрібно буде віддати 6500 мінімалок раз на п’ять років, а за зал з ігровими автоматами – 7500. Оскільки мінімальну зарплату підвищуватимуть, за ліцензію теж вимагатимуть все більше. Окрім того, впроваджують щорічну плату за проведення азартних ігор, а ліцензію потрібно мати і на кожен гральний автомат чи гральний стіл. Казино розміщуватимуть лише у п’ятизіркових готелях з номерним фондом не менше 100 номерів (для Києва – 150) і заміських розважальних комплексах площею не менше 10 тис. м², або у спеціальних гральних зонах, яких у країні може бути створено не більше п’яти. Гральні автомати та букмекерські контори дозволятимуть і у чотири- або тризіркових готелях з меншим номерним фондом (50-25 номерів). Себто – жодних гральних залів під прикриттям інтернет-кафе і ставок на спорт у МАФах. Але якщо такі практики виживали, коли азартні ігри були поза законом, яким чином це явище зникне тоді, коли вони стануть легальними? Тим паче, що статутний капітал юридичної особи, яка організовує азартні ігри, має бути не менше 30 мільйонів гривень. Великі бізнес-гравці таким чином розраховують одним махом позбутися дрібніших конкурентів. Для них, тим не менше, встановили нижчі штрафи, ніж у часи заборони – від 10 до 40 тисяч неоподатковуваних мінімумів (170-680 тис. грн) за проведення азартних ігор без ліцензії, за повторне порушення – від 40 до 50 тисяч (680-850 тис. грн). Та їх спершу мають побачити – бо тінь буває такою ж непроглядною, як найчорніша ніч. З іншого боку, гравцям не обов’язково кудись іти, щоб задовольнити свій азарт, адже зіграти можна і онлайн. Новий закон дозволяє інтернет-казино, букмекерську діяльність і онлайн-покер – котрі, властиво, існували й без усіляких дозволів. Прописано, що організатори азартних ігор у інтернеті зобов’язані ідентифікувати своїх онлайн-гравців з допомогою електронного підпису, MobileID, BankID або інших методів верифікації – але ніхто не гарантує, що їм надаватимуть правдиву інформацію. «Самообмежитися» від онлайн-казино та букмекерів буде психологічно неможливо – хіба що відрізати доступ до інтернету, адже у ньому реклама цих сайтів буквально усюди. І це не пропонують якось регулювати – зміни до законодавства про рекламу регламентують рекламу азартних ігор тільки на  телебаченні і радіо, в друкованих виданнях і на зовнішніх носіях, а також спонсорство. У цей же час тих, хто не грає, вже тіпає від онлайн-реклами казино і ставок на спорт. Якщо додати надруковане дрібним шрифтом попередження, що азартні ігри викликають залежність, цю інформацію мозок просто ігноруватиме. На пачках цигарок написано, що куріння може викликати захворювання на рак, але курці цього не читають – а коли читають, кожен гадає, що це не про нього.

Одного разу не в Лас-Веґасі

У світовій практиці обмеження азартних ігор – не рідкість. У Єгипті і Монако вчинили хитро, дозволивши спускати гроші у казино іноземним туристам, але не власним громадянам. Ігровий бізнес повністю заборонений у мусульманських країнах, таких як Іран, Ірак, Йорданія, Туреччина, Сирія, Ємен і Пакистан, а також у католицькому Ватикані. У комуністичному Китаї є тільки одна ігрова зона – Макао. У Росії, як і в Україні, бум грального бізнесу припав на дев’яності і початок двохтисячних. Та у 2006 році в країні ухвалили закон, який забороняє організацію азартних ігор. Це дозволено тільки у спеціальних ігрових зонах, які розкидали по найвіддаленішим регіонам країни. Втім, заборони обходять традиційним мімікруванням під інтернет-кафе, лотереї і нічні клуби. У країнах ЄС азартні ігри здебільшого дозволені. Наприклад, у Німеччині у кожній федеральній землі на основі  Міжземельного договору про азартні ігри діють власні закони, які регулюють гральний бізнес. У Польщі легальними є  ігри на удачу, ставки та ігрові автомати. Дозвіл на азартні ігри, як і дозвіл на проституцію, майже усюди має на меті регулювати зло, яке важко побороти. Незважаючи на це, у середньому 50% ігрових закладів у ЄС (у залежності від країни) працюють нелегально. На гральний бізнес, як і на тютюн і алкоголь, накладають велике податкове навантаження, тому казино намагаються вислизнути з-під контролю. Найбільшою проблемою є онлайн-казино і електронні букмекерські контори, котрі у ряді країн зависли у сірій зоні: ніяк не врегульовані, але й не заборонені. Іншими словами, там, де азартні ігри нелегальні, вони ховаються у підпіллі. Але там, де вони дозволені, значна частка їх (у Німеччині – 76%, у Польщі – 80%, у Швеції – 56,5%, в Угорщині – майже 57%) все рівно тікає назад у тіньову сферу. Щодо України, де гральний бізнес постійно балансував на межі між світлом і тінню, чекати, що він стане законослухняним, сплачуючи за ліцензії і не пускаючи залежних, не доводиться. «Якщо він не дотримується правил, то навіть покращені правила не змусять працювати чесно. Ухвалення ще одного закону недостатньо. Потрібна політична воля і діяльність правоохоронних структур, бо всі нелегальні казино отримали індульгенцію від правоохоронних структур і за таких умов працюватимуть і надалі», – розмірковує у коментарі DW заступник виконавчого директора київського Центру економічної стратегії Дмитро Яблоновський. Світовим лідером у гральному бізнесі є США, де азартні ігри дозволені у 48 штатах з 50 (винятки – Гаваї і Юта). Цікаво, що при цьому інтернет-казино і електронні букмекерські контори легальні тільки у трьох штатах – Неваді, Небрасці і Делавері. Займатися гральним бізнесом незалежно від законодавства штату можуть жителі індіанських резервацій. З 574 племен, визнаних на федеральному рівні, 246 відкрили на своїх землях гральні заклади. Решта 328 вирішили не вв’язуватися у бізнес, до якого було багато моральних питань і який, окрім того, міг порушити культурну цілісність громад. В Україні ж чомусь гадають, що гральний бізнес може культурі чимось допомогти. Новий закон передбачає створення у бюджеті фонду підтримки медицини, спорту та культури, який мають наповнювати ліцензійні платежі в сфері азартних ігор. Якщо надмірне захоплення азартом змушує людей деградувати, то нехай казино і гральні зали відновлюють культуру і спорт. Це приблизно те саме, що збирати з фабрик податки за забруднення довкілля і спрямовувати їх на захист екології, або витрачати кошти від акцизу на сигарети на лікування раку. Очевидно, що причина ніколи не вилікує наслідок, а ліквідувати її іноді неможливо, чи просто не хочеться, бо заскладно. Лишень у ідеалі – треба.

Підготувала Христина Шепа,

 для «ПЕРШИЙ.com.ua»

Читайте також: ГРАЛЬНИЙ БІЗНЕС ЗНОВУ ЛЕГАЛЬНИЙ: ВР УХВАЛИЛА ВІДПОВІДНИЙ ЗАКОНОПРОЕКТ (ІНФОГРАФІКА) Будьте в курсі з “ПЕРШИЙ.com.ua”– підписуйтесь на наш канал в Telegram, а також сторінку в Instagram