Перша школа в Ужгороді: як це було

Мовиться про сьогоднішню вулицю Духновичf, повідомляє Zakarpatpost.net.

«На місці будинку №5 діяла і перша постійна друкарня, що належала Карлу Єгеру (почав друкування у 1861 році). У 1907 році друкарню придбав Юлій Фелдеші, який колись сам опанував книговидавничу справу у попереднього власника. Окрім видання і продажу книг Фелдеші виготовляв церковні коругви, ризи, ікони тощо. У міжвоєнний час він активно включився у політичну діяльність, був обраний до Сенату Чехословаччини».

Із приходом до Ужгорода радянської влади змінилося все. Друкарню від Фелдеші забрали, а його самого заарештували. Згодом він і помер у одній із тюрем. Роблячи екскурс Вовняною вулицею, дослідник минувшини звертає увагу на ще деякі деталі.

«На початку вулиці Духновича (будинок №2) стоїть модерна чотириповерхова будівля, в якій сьогодні розміщується податкова адміністрація Ужгорода, – зауважує Йосип Кобаль. – Будинок зведений у стилі конструктивізму, характерному для забудови Ужгорода 20-30-х років ХХ століття, за планами братиславського архітектора Крупки ужгородською будівельною фірмою «Главік&Річарь» (утвореною у 1924 році). Тут знаходився торговельний дім «Легіо», а також знаменита «Пурмова кав’ярня» (за ім’ям власника Богуміла Пурми), де часто збиралися відомі закарпатські художники Ерделі, Бокшай, Коцка, які розмалювали стіни кав’ярні своїми творами (у другій половині 1940-х років їх забілили)».

Ось такою непростою й цікавою є історія однієї з центральних і найдавніших вулиць Ужгорода. Зараз вона зовсім не нагадує ту старовинну Вовняну, на якій колись кипіла вулична торгівля, а ужгородські греки давно вважають себе корінними закарпатцями і навіть гадки не мають, що їхні далекі предки свого часу з легендарної столиці міфів до мальовничої столиці сучасного Закарпаття приїхали продавати тропічні фрукти. Нагадаємо,  Перші підсумки впровадження гарячого харчування в поїзді  “Київ-Ужгород”