Натуральне походження: як народна медицина створила сучасну

Офіційна медицина ставиться до народних засобів зі здоровим скептицизмом, і абсолютно обґрунтовано. Часи, коли вибір стояв між тим, лікуватися травами і корінням чи не лікуватися зовсім, минули – але якби не ця «темнота», не існувало більшості сучасних препаратів.

Величезний досвід, накопичений цілителями минулого, дав відправну точку дослідженням майбутнього. Революція у фармакології почалася з речовин, які синтезувала сама природа. Пеніцилін, як відомо, виділили з плісняви. Проте були засоби з іще глибшими коренями. Вони демонструють, що протиставлення «народної» і «сучасної» медицини не може бути абсолютним.

Аспірин… на вербі

Записи про те, що сік з кори верби полегшує головний біль і гарячку, залишив ще прапрапрадід нинішніх медиків Гіппократ. А єгипетські папіруси, датовані II тисячоліттям до нашої ери, згадували про використання відвару з листя верби білої проти багатьох хвороб. Хто, де й коли першим спостеріг її ефект – таємниця, захована у глибині віків. 

Засіб використовувався сотні років, але тільки на початку XIX століття була виділена речовина, яка відповідала за жарознижувальну дію вербової кори – саліцин. 

Згодом з квітів таволги виділили саліцилову кислоту, а потім навчилися добувати її і лабораторним методом – окисленням саліцину. 

У чистому вигляді саліцин і саліцилова кислота відзначалися огидним гірким смаком і нещадністю до травного тракту – біль у шлунку був неодмінним побічним ефектом від їх прийому. Щоб усунути останню неприємність, ельзаський хімік Шарль Жерар у 1853 році спробував  нейтралізувати саліцилову кислоту натрієм, створивши саліцилат натрію, та ацетилхлоридом, отримавши ацетилсаліцилову кислоту. Проте він не став продавати свій винахід. Масове виробництво ацетилсаліцилової кислоти почалося після того, як у 1897 році її «перевідкрив» Фелікс Гофман, котрий працював на компанію «Bayer». А через два роки почали продавати анальгезуючий і жарознижувальний засіб під торговою маркою «Аспірин».

Дещо пізніше була виявлена ще й антитромботична дія ацетилсаліцилової кислоти, і тепер величезна кількість пацієнтів приймає її для профілактики інфарктів та інсультів. Груші на вербі однозначно не ростуть, але хто міг би сказати, що на ній виростуть настільки багатофункціональні ліки?

Хінна лихоманка

Це був не єдиний випадок, коли кора рятувала життя. Високо в Андах росте хінне дерево, кору якого місцеве населення з давніх-давен приймало як засіб від лихоманки. Коли у Новий Світ почали приїжджати вихідці з Європи і Африки, вони привезли з собою нові хвороби, від яких корінні американці не мали імунітету, і це було однією з причин зменшення чисельності автохтонного населення континенту. Але одну з завезених болячок індіанцям все-таки вдалося вилікувати, можна сказати, підручними засобами – малярію (дослідники сходяться на тому, що у доколумбовій Америці малярії не було). «Диво-ліками» стала та сама кора, яка виявилася згубною для малярійного плазмодія – хоча того паразита ще ніхто в очі не бачив. Дуже швидко ефективність кори хінного дерева стала відомою європейським поселенцям Америки, зокрема священникам-єзуїтам. У XVII столітті один з них відвіз трохи цієї кори до Риму, в околицях якого малярія на той час була ендемічним захворюванням. 

Це дало початок світовому поширенню ліків проти малярії. Вирощування хінних дерев перетворилося на величезну індустрію. Їх масово вирубували, а країни-експортери з ціллю збереження монополії забороняли вивіз цілих рослин та насіння. Тим не менш, голландцям обхідним шляхом вдалося роздобути насіння хінного дерева саме того виду, у якому була найбільша концентрація активної речовини, і виростити його на острові Ява. В результаті острів почав постачати понад 90% кори хінного дерева у світі.

У 1820 р. французькі хіміки і фармацевти Жозеф Пеллетьє та Жозеф Каванту виділили і очистили хінін – алкалоїд, який і відповідав за лікувальну дію кори хінного дерева. Рослина залишалася єдиним джерелом хініну, поки XX століття та світові війни не принесли гостру необхідність у штучному синтезі хініну або іншої речовини з протималярійними властивостями. Виявили, що хінін – похідне хіноліну, і у 1930-х були синтезовані ще кілька похідних хіноліну, які продемонстрували ефективність для зняття гострих нападів малярії. Нові речовини витіснили хінін, оскільки викликали менше побічних реакцій. Але не можна забувати, яку величезну послугу хінне дерево зробило людству. 

Невичерпана скарбниця

Далеко не все з того, що натуральне, обов’язково добре. Сік коробочок опіумного маку увійшов до арсеналу цілителів задовго до нашої ери, але небезпеки наркотичної залежності не усвідомлювали, поки у 1800-х не був виділений чистий морфін, який підсадив на голку навіть самих лікарів. Опіоїдні анальгетики досі використовують для полегшення болю у важкохворих, однак під суворим контролем. 

Впродовж віків властивості лікарських рослин пізнавали методом проб і помилок. Потім вивчення активних речовин рослинного походження почали вести – і досі ведуть – фармацевтичні компанії. Заснована у 1933 р. компанія «Bionorica» https://bionorica.ua/ створює ліки на основі рослинних екстрактів. 

«Багато наших досліджень показують, що рослинні ліки борються з симптомами деяких захворювань так само ефективно, як і синтетичні хімічні препарати», – стверджують у компанії та відзначають, що це може понизити споживання антибіотиків, які вже «приїлися» патогенним мікроорганізмам, а також інших препаратів, безпечних не для всіх категорій пацієнтів. 

Потенціал багатьох лікарських рослин усе ще вивчається, і поле для діяльності тут просто неозоре. Рослини –  найважливіші на Землі продуценти, здатні створювати органічні сполуки з неорганічних. Вони є первинним джерелом їжі для всіх інших істот і – що у такому разі закономірно – близькі до них за хімічною природою. Речовини, які синтезують рослини, легко включаються у біохімічні процеси тваринних організмів. Ті самі алкалоїди, покликані захищати наших далеких зелених родичів від інфекцій та шкідників, виявилися дієвими і проти людських захворювань.

Сучасні технології дозволяють отримувати дані про активні компоненти лікарських рослин та вивчати їхній вплив на клітинному рівні. З’явилися також інноваційні методи виділення біологічно активних речовин із рослин. Природна аптечка може ховати ще багато потужних інгредієнтів, які вже синтезовані і тільки чекають, аби їх виявили та випробували.