Найбільш космополітичний художник Закарпаття: 66 років тому не стало Адальберта Ерделі

20.09.2021 17:38 1019 0
Найбільш космополітичний художник Закарпаття: 66 років тому не стало Адальберта Ерделі

Земний шлях основоположника закарпатської школи живопису, художника, філософа і поета обірвався 19 вересня 1955 року, а наступного дня, 20 вересня, відбувся пишний похорон. Адальберт Ерделі прожив всього 64 роки.

За містичним збігом, того самого дня, лише з різницею у 49 років, поховали його дружину і музу Магдалину, у якої стався серцевий напад, коли до її дому вдерлися грабіжники і поцупили понад пів сотні картин чоловіка. Ні злодіїв, ні краденого так і не знайшли. Подейкують, що винесені з будиночка вдови полотна разом коштували близько мільйона доларів. 

Адальберт Ерделі був художником світового рівня, який навчався та мешкав у Будапешті, Парижі і Мюнхені. Він жив у часи, коли Закарпаття почергово входило до складу Австро-Угорщини, Чехословаччини, Карпатської України, Угорщини і СРСР. Ерделі не міг прийняти рамок, які ставив соцреалізм, і був звинувачений у космополітизмі. І це правильно, якщо під космополітизмом розуміти широту світогляду і політ творчої фантазії.

Під чужим прізвищем

Майбутній художник народився 25 травня 1891 року у Загатті, у сім’ї сільського вчителя, де, окрім нього, виховували ще 10 дітей. Батька родини звали Михайло Гриць. Згодом вийшов закон, який вимагав, щоб державні чиновники носили тільки угорські прізвища. Тому в 1901 році сім’я змінила прізвище на Ерделі. У побуті художник все життя послуговувався угорською мовою.

Батько Ерделі помітив непересічні здібності сина та, хоча мав багато дітей окрім нього, подбав про те, щоб обдарований хлопець отримав якісну освіту. У батьківському будинку художника навесні 2021 року знайшли рукописи філософських творів і шаржі роботи Адальберта Ерделі, які зберігалися тут у коробці з написом «ялинкові прикраси». 

Адальберт спочатку навчався в учительських семінаріях у Мукачеві і Сигеті, а у 1911 році відправився ще далі від дому – в Будапештську академію мистецтв. Повернувшись звідти, почав викладати малювання у Мукачівській учительській семінарії, та невдовзі знову поїхав вчитися сам – цього разу до Мюнхена. Навчаючись у художній студії, він одночасно влаштувався газетним кореспондентом. Цікаво, що в цій ролі Ерделі у 1924 році був присутній на суді над учасниками «Пивного путчу» та намалював портрет Гітлера. Адальберт пробував себе і в літературній царині, написавши, крім газетних статей, автобіографічні романи «IMEN» і «Демон».

Редактор газети допоміг молодому митцеві організувати виставку у найбільшому виставковому залі Мюнхена – «Скляному палаці», з якої почалося сходження Ерделі до слави. Крім того, у першій половині 1920-х художник багато подорожував Німеччиною, Італією та Швейцарією, всюди опиняючись у епіцентрі мистецького життя.

Повернувшись на Підкарпатську Русь, Ерделі взявся за розвиток цього життя в себе на батьківщині. У 1927 році він разом з колегою і товаришем Йосипом Бокшаєм заснував в Ужгороді Публічну школу рисунку, з якої народилася Закарпатська школа живопису. А у 1929-1931 роках Ерделі знову відправився за кордон, у Париж, де познайомився з імпресіонізмом та новітніми мистецькими течіями. 

Його картини купувала Празька національна галерея та інші європейські музеї. Але з блискучих іноземних столиць Адальберта Ерделі рано чи пізно починало тягнути додому. 

А. Ерделі. Ужгородська вулиця, 2-га пол. 1920-х
А. Ерделі. Пастушка, 1930-ті 

«Що більший контраст я бачив на користь чужини, то більшою любов’ю переймався до рідного краю, до його доброго і талановитого, але бідного народу, який за своїми душевними якостями заслуговує стати взірцем для інших народів», – писав художник.

Не від цього світу

Приїхавши з Парижа, Ерделі разом з колишніми учнями та представниками чеської інтелігенції започаткував «Товариство діячів образотворчого мистецтва на Підкарпатській Русі». Воєнні дії Другої світової не сильно пригальмували мистецьку діяльність. Кінець війни застав художника на батьківщині – він малював і виношував плани створення мистецького вищого навчального закладу. І справді, радянська влада у 1946 році заснувала Ужгородське державне художньо-промислове училище, директором якого став Ерделі.

Один з найкращих знавців творчості Ерделі та автор його найповнішої біографії, Іван Небесник, у 1990-х став його наступником на посаді директора Ужгородського училища. Він розповідав історію, яка в училищі переходила з уст в уста і з покоління в покоління – про те, як Адальберт Ерделі у день зарплати роздавав гроші циганам. Його попереджали – мовляв, сам лишишся без копійки. Ерделі віджартовувався: «Треба, щоб і цигани знали, що буває зарплата!»

У той час, як його роботи постійно росли у ціні, він міг подарувати картину в обмін на діжку меду. Через непрактичність, точніше, відсутність меркантильності, друзі стверджували, що він «не від цього світу».

Директором Ерделі працював недовго. Винною була не стільки «безгосподарність» митця, яка на керівній посаді зовсім не личила, скільки політична обстановка. Іван Небесник розказує: в Радянському союзі Ерделі завжди критикували за те, що він малює «не по-комуністичному». Тоді художник намалював портрет танцівниці Закарпатського народного хору Клари Балог, яка танцювала у Москві на концерті, присвяченому річниці приєднання Закарпаття до СРСР, і чий виступ сподобався самому Сталіну. Ерделі зобразив Балог з комсомольським значком і червоною книжкою в руках. Після цього керівництво визнало, що він уміє малювати, як треба.

А. Ерделі. Портрет артистки Закарпатського народного хору Клари Балог.

Проте у 1949 році почалась кампанія щодо «боротьби з космополітизмом». У «Закарпатській правді» вийшла стаття, яка визначила головних «космополітів» краю. На першому місті опинився Ерделі. Він вцілів у тому сенсі, що не був арештований чи засланий, однак його виключили зі спілки і зняли з посади в училищі. Він не мав роботи і мало не голодував. Тоді він часто приходив до Клари Балог, і її мама годувала його квасолею з капустою. Тільки за рік до смерті йому вдалося організувати персональну виставку – першу за радянських часів.

Музи художника

Є прислів’я, що за кожним успішним чоловіком стоїть жінка. Вона потрібна хоча б для того, аби готувати їжу і прибирати дім, поки чоловік створює шедеври чи вирішує долю держави. Правда, іноді вона буває тягарем. У автобіографічному романі Ерделі свідчить, що в Мюнхені познайомився з мисткинею на ім’я Лілет, і пара мріяла одружитися, проте, обираючи між сімейним життям і мистецтвом, Адальберт віддав перевагу останньому і розірвав зв’язок. Наприкінці 1920-х в Ужгороді у нього була наречена Аглая Серені, яку він залишив заради стажування у Парижі.

Жінку свого життя Ерделі зустрів, як часто трапляється у художників, серед натурниць. Якось він попросив свого товариша знайти йому модель для картини. Той привів 16-річну Магдалину Сливку. Ерделі на той час було 41, проте юна дівчина і зрілий чоловік сподобались одне одному і почали жити разом. Він написав ще не один її портрет. Маґдушка берегла домашнє вогнище, а також допомагала з роботою – ґрунтувала полотна, змішувала фарби. Вони називали одне одного «Розіка» і «Розі», і, не зважаючи на різницю у віці, Ерделі звертався до жінки на «Ви».

Адальберт Ерделі та Магдалина Сливка

Коли на художника почалися нападки, Магдалина неодноразово пропонувала йому переїхати в Угорщину або Чехію. Але він відмовлявся – казав, що любить рідні гори і цих добрих, бідних людей. 

Бейла і Маґда прожили «на віру» 23 роки. У 1955 році, відчувши різкий спад сил, Ерделі покликав священника, який обвінчав пару просто у лікарняній палаті. Через два місяці художник помер від серцевого захворювання.

Похорон Адальберта Ерделі

У них не було дітей, а вдруге Магдалина заміж не вийшла, хоча була ще молодою вдовою. Вона залишилася наодинці з картинами чоловіка – її дім-музей добре знали ужгородці. Маґда була надто довірливою, щоб вдаватися до яких-небудь заходів безпеки, і у 2000-му її помешкання вперше пограбували. Тоді вкрали 4 картини, але вона все рівно відмовилася ставити сигналізацію або віддавати решту картин у музей, хоча їй і пропонували. 17 вересня 2004 року знову прийшли невідомі зловмисники, і цьогоо разу забрали вже всі картини в домі. Серце старенької не витримало. 

Похорон Магдалини Ерделі-Сливки

Обох з подружжя поховали 20 вересня, лише у різні роки і на різних кладовищах: Адальберта – на Кальварії, Магдалину – на Барвінкоші. Подейкують, що їхні могили з’єднані невидимим мостом.

Читайте також:

Будьте вкурсі з ПЕРШИЙ.com.ua - приєднуйтесь до наших спільнот:

Коментарі - 0

Поки немає коментарів, будьте першим, залиште свій відгук!
Loading...