На Тячівщині живе берегиня килимарського ремесла (ФОТО+ВІДЕО)

Господиня гостинно запрошує на обійстя. У невеликій кімнаті – її нехитра творча майстерня: на столі різнобарвні клубки ниток, зразки готових рукотворів, ткацький реманент, а посередині – кросна, найголовніше знаряддя праці, пише http://www.tyachiv.com.ua. Василина Михайлівна розповідає: цьому ткацькому верстату вже більше півсотні років. В юності, в далекому 1965 році, у неї був вибір: піти працювати на місцевий цегельний завод або до ткацького цеху. Обрала друге, за три місяці опанувала ремесло і почала самостійно виготовляти барвисті тонкорунні килими. Наставницею Василини була знана далеко за межами Закарпаття майстриня художнього ткацтва Гафія Візічканич. Коли підприємство розпалося, Василина Она викупила кросна, за якими працювала, привезла додому. З тих пір це її улюблене робоче місце. Коли є замовлення, трудиться за верстатом і  по десять годин на добу. Втім, каже, для неї це швидше відпочинок, аніж праця:

«Це робота невимушена: коли маю бажання – працюю. Вона мені дуже любиться і приносить задоволення».

Василина Она – вже, мабуть, єдина в усій Україні майстриня, яка зберегла до наших днів давні традиції килимарського ремесла.  Хоча  кросна, розповідає пані Василина, ще є вдома у людей, адже після закриття цеху викупили всі верстати, та доля їх сумна – зазвичай, припадають пилом на горищах. Є ще майстрині, які виготовляють вовняні ковдри – джерги, і в Новоселиці на Тячівщині,  і на Гуцульщині. «А таких килимів, як я тчу, більше ніде не роблять», – каже рукомесниця. І трохи шкодує, що ткацтво не викликає цікавості у молоді. Навіть шестеро дітей майстрині обрали інші заняття у житті.  Колись школярі приходили до пані Василини на екскурсії, а зараз і того немає. Щоправда, недавно у сільському будинку культури їй влаштували зустріч, під час якої розповідала про свій промисел.  Для популяризації традиційного ремесла, вважає жінка, треба знайти спонсора, який би допоміг придбати верстат, основу, нитки. А ентузіастів у наш час бракує. Туристи теж не часті гості в оселі майстрині. Каже, приїжджають хіба друзі дітей, цікавляться, фотографують. Під час нашого візиту рукодільниця саме ткала на замовлення накидки для стільців. Майстриня виготовляє їх по 12-16 штук підряд, а потім розрізає і кожну перев’язує. Барвисті і яскраві – вони додають інтер’єру осель автентичності та самобутності. Домотканими рукотворами застеляють м’які меблі, стільці, використовують як килимові доріжки на підлогу. Тішать очі вигадливі орнаменти, кожен з яких має свою назву – «вусики», «метелик», «хмари», «хвилі».  Деякі з них традиційні, а деякі елементи майстриня нафантазувала сама.  Кольорову гаму Василина Михайлівна обирає на власний смак або за бажанням замовника. За нитками для майбутніх килимів їздить до Тячева, купує одразу з сотню мотків. Серед замовників продукції – односельці, знайомі, власники меблевих магазинів. Люди охоче купують вироби від Василини Они – як сувеніри, подарунки, возять за кордон – до Чехії, Польщі. «Оце ничельниці, це бердо, а от грабельки», – знайомить зі своїм «інструментом» господиня.  – Внизу натискаю лапки, які приводять у рух кросна. Головне – до цього ремесла треба мати любов, а без того нічого не вийде». «Хочеш спробувати?» – питає майстриня. Сідаю за кросна і слідую настановам майстрині. «Ну от бачиш, вже й навчилась, – жартує… - Ще недільку практики – і освоїш, це ж не складна математика». Василина Она – мати-героїня, з чоловіком виховали і дали гідну життєву науку чотирьом синам і двом донькам. Розлетілись по світах – один із синів живе у Канаді, решта – в різних містах України і Закарпаття – Дніпрі, Львові, на Волині, в Ужгороді, Іршаві.  Часто навідуються до бабусі семеро онуків і правнучка. Василина Михайлівна не лише ревно береже давні традиції, а й сповна користується благами цивілізації: читає новини на планшеті, який слугує і для зв’язку з найріднішими. Журиться тільки, що на узвишші «не ловить» Інтернет, мусить спускатися  до сусідів. Вони з чоловіком люди віруючі, тому відповіді на життєві питання любить шукати у Біблії – теж, до речі, у власній електронній бібліотеці. Така вона, хранителька давнього жіночого ремесла, яким колись славились Ганичі і Тячівщина. Закохана у свою справу, привітна і життєлюбна. Тож нехай її кросна не спиняються, а унікальні витвори невтомних рук дарують красу, затишок і радість ще довго-довго років. https://www.youtube.com/watch?time_continue=8&v=efhd6MRi_m0 Також ви можете дізнатись про Закарпатський мистецтвознавець розповів як врятувати дерев’яні церкви в нашому краї Джерело