Монолітно-каркасні будинки: технологія, що змінила обличчя міст

Скільки часу потрібно, щоб побудувати споруду? Відповідь може звучати по-різному. Є й інше питання – скільки можна дозволити собі чекати на завершення будівництва?

Храм Святого Сімейства у Барселоні почали зводити у 1882 році, і роботи тривають досі. Коли будується що-небудь для вічності, таке очікування зрозуміле. Однак навіть тоді, коли замовник дуже хотів би побачити результат ще за життя, реалізувати великі проекти у стислі терміни раніше було практично неможливо. Будівництво і перебудова Версалю за Людовіка XIV тривали 50 років – при тому, що «король-сонце» мав у розпорядженні всю казну Франції, міг найняти найкращих архітекторів та інженерів і величезну кількість робітників. Знов-таки, коли будуєш для себе, можна не дуже поспішати. Але якщо потрібно це продати? Саме така дилема у забудовників, які створюють сучасні житлові комплекси https://an-gorod.com.ua/zhks/zhk-shekspira і, як правило, зацікавлені у якнайшвидшій здачі об’єктів у експлуатацію.

Від діжки до будинку

Століттями людство будувало споруди з окремих блоків – каменів, цеглин, дерев’яних брусів. Аби скласти такий велетенський конструктор, треба було добряче попотіти. З урбанізацією і ростом населення потреба у житлі ставала все гострішою. У XIX столітті був розроблений сучасний бетон на штучній цементній в’яжучій речовині. Коли архітектор Владислав Городецький на початку XX ст. використав цей матеріал, щоб прикрасити відомий «будинок з химерами» у Києві, це ще сприймалося як новаторство.

Спосіб швидко звести надзвичайно міцну споруду з заліза і бетону вигадав ще у 1860-х француз Жозеф Моньє. За професією він був садівником, і намагався зробити довговічну садову діжку, оскільки дерев’яні швидко псувалися. Для цього він виготовив опалубку – вставив одну діжку в іншу і залив проміжок між ними цементним розчином. Діжка, яка вийшла, все ще кришилася. Тоді Моньє вставив у бочку каркас із залізного дроту і замастив цементним розчином. Виготовлена таким способом діжка виявилася навдивовижу міцною.

Якщо це працювало з діжками, мало спрацювати і з більшими конструкціями. Моньє отримав патенти на залізоцементі мости і панелі для фасадів, проте, вочевидь, інженери не забули і діжок. З часом почали зводити монолітно-каркасні будівлі. На такому будівництві підготовлену опалубку з встановленою всередині арматурою заливають бетоном просто на будмайданчику. Втім, це трохи відрізняється від діжки. І річ не тільки у масштабах.

Залізобетонна міць

Монолітно-каркасний будинок складається з несучих залізобетонних колон, об’єднаних поперечними армованими поясами – балками і перекриттями. Збоку це віддалено нагадує велетенський вулик з сотами. Принаймні, симетрією.

Така технологія допомагає швидко звести «кістяк» будинку, а завдяки тому, що все навантаження несуть колони і перекриття, а не стіни, можна зводити ненесучі конструкції з легших матеріалів, які не відзначаються високою міцністю. Найчастіше стіни у таких будинках викладають з піно- і газоблоків, арболіту або звичайної цегли. 

Внутрішній простір споруд можна переплановувати як завгодно. Головне – не чіпати колони. Вони мають стояти там, де стоять – у місцях, на які припадає найбільше навантаження.

Схожа технологія – монтаж не цільної, а збірної структури з готових залізобетонних колон і балок. Терміни будівництва у такому разі ще коротші, і робітникам не доводиться ночами заливати бетон, однак за міцністю подібні конструкції поступаються монолітним. 

Монолітно-каркасна технологія набула широкої популярності у будівництві житла завдяки ряду особливостей, цінних в умовах сучасних міст:

• Висока сейсмічна стійкість – до 8 балів
• Можливість будівництва на рухливих ґрунтах завдяки невеликій вазі
• Вогнестійкість конструкції
• Виконання робіт у будь-яку пору року
• Широкий вибір архітектурних прийомів

Бетон має не найкращі показники теплоефективності, тому вже на етапі проектування потрібно передбачити якісну теплоізоляцію. Варто підсилювати і звукоізоляцію, якої тонкі перегородки не дають. Також потрібна система примусової вентиляції, оскільки бетон відрізняється поганою газопроникністю, а це веде до підвищеної вологості у приміщеннях і появи ерозії. 

Сучасні будівельні компанії мають необхідний досвід і обладнання, щоб нівелювати всі недоліки технології. А термін експлуатації монокаркасних будівель оцінюють приблизно у 100-150 років.