Мешканець Тячіва розводить декоративних голубів на даху п’ятиповерхівки

Ці надзвичайно розумні і гарні символічні пернаті подобаються йому з дитинства, адже колись їх розведенням займався батько Валерія. Своє хобі він передав сину, і вже понад двадцять років чоловік і сам займається голубівництвом. За цей час голубине царство тячівця виросло з кількох десятків до 180 птахів. Їх розмаїття  вражає – тут близько 120 поштових голубів, будапештські високольотні лінери, іранці, представники восьми різних декоративних порід. Бельгійці, голландці, німці, поляки, чехи, словаки, румуни – сизокрилі, які живуть на тячівському даху, походять майже з усіх куточків Європи. А є птахи навіть з власним родоводом, і коштують вони недешево. Втім, попри таку строкатість, птахи чудово уживаються на одному даху, по парах. Мешкають птахи у голуб’ятнях, на п’ятиповерхівці по вулиці Шапошнікова, де живе їх господар. Одну «квартиру» для декоративних порід Валерій облаштував просто на даху. Довкола – краса: згори відкриваються мальовничі краєвиди міста, гора Нересен як на долоні. У голуб’ятні воркують білі декоративні голуби, з пишними, наче мереживними, хвостами. Вони майже не вилітають з оселі, бо можуть легко стати здобиччю хижих яструбів. «Голуби з пишними хвостами – це «павичі», а є ще Бокаті», – знайомить зі своїми підопічними Валерій Дегтярьов. Інші крилаті мешканці даху, дещо сполохані моїм візитом, кружляють зграйками навколо, час від часу повертаючи на дах, щоби підкріпитись зерном. «Гулі-гулі-гулі-гулі», – лагідно кличе їх господар. «Високольотні голуби можуть літати понад хмарами, – розповідає Валерій, – а поштові – на дальні відстані. Причому безпомилково визначають по пам’яті шлях додому. Між голубівниками проводять змагання: голубів з контрольними кільцями привозять у місто і випускають, а потім визначають, хто з них швидше прилетить додому. Мої голуби поверталися з Івано-Франківська, Тернополя... А серед високольотних визначають найвитриваліших: випускають і засікають час, скільки вони протримаються у небі. Голуби цих порід можуть літати по 4-6 годин. Для цього їх треба тренувати їх змалку». Поштових голубів Валерій іноді дає в оренду на весілля. Приїжджати за ними не треба – після церемонії птахи, завдяки внутрішньому біологічному навігатору, мчать до рідної голуб’ятні. «У мене бували випадки, що продавав за 30-50 кілометрів малого голуба, який лише вилетів з голуб’ятні, а він через деякий час повертався додому, – ділиться Валерій. – А було, що я купував на виставках птахів, які й через рік летіли від мене туди, де народилися. Їх не зупиняє навіть голубка чи потомство». Живуть голуби до 15 років. Середній вік птахів Валерія – близько п’яти, а найстаршому – 12. На кільцях господар фіксує породу, походження і вік  кожного птаха. Годує їх господар двічі на день, а в період висиджування яєць – і тричі на добу. Харчуються птахи кукурудзою, пшеницею, ячменем, просом, а от хліб їм давати не можна. «Розведення голубів – недешеве хобі: на тиждень іде мішок зерна, а  це 130 гривень», –  каже Валерій. Голубівник стежить і за тим, щоб його улюбленці вчасно отримували необхідну профілактику від хвороб – щеплення і вітаміни. Під час негоди голуби ховаються у домівку під дахом, але коли влітку моросить теплий дощ, вони полюбляють приймати «теплий душ». У голуб’ятні, що під дахом, голуби висиджують потомство – як правило, з березня до липня. Зазвичай, голубка кладе по парі яєць 4-5 разів на сезон, висиджують їх 19 днів. І зараз у гніздечках в «нижній» голуб’ятні живуть дві пари кількатижневих пташенят. Ще трохи – і вони вчитимуться літати. «Зими голубам не страшні: вони можуть вижити і у 50-градусні морози, – пояснює голуб’ятник. – Головне, щоби не було протягів». Тячівець з пернатими улюбленцями часто бере участь у виставках голубів в Ужгороді, Мукачеві, на Виноградівщині, обмінюється досвідом з однодумцями-голубівниками і з Тячівщини – Тересви й Солотвина. Нагадуємо: На Закарпатті, 10 вересня, розпочинається нерест струмкової форелі та миня річкового Читайте також: Закарпатець Роберт Мартон завоював золото на чемпіонаті України з боксу (ФОТО)