Лижник, що заблукав у Карпатах розповів подробиці перебування кожного дня у горах (ФОТО)

"Привіт, мої дорогі і хороші. Ось я знову з вами! В першу чергу хочу висловити величезну людську вдячність всім тим людям які брали участь в моїй рятувальної операції, всій бригаді МНС України в особі Євгена Чізмар - тим людям які протягом цих 5-ти діб шукали мене по непролазних снігах, пробираючись через річки і повалені дерева по пояс в снігу без сну і відпочинку. Спасибі моєму бойовому колективу друзів, моїй особистій команді штабу з Пилипця - Насті, Саші, Лері, Гені, Саші, Лілі, які залишилися в Пилипці шукати не покладаючи рук і не здаючись. Спасибі всім тим добрим і хорошим людям які ночами молилися за моє спасіння, вірили і чекали мого повернення! Слава богу за те що все ж сталося чудо, хоч я раніше не вірив в чудеса) Спасибі рідним за терпіння і віру! Коли у людини є бажання вижити і заради чого жити, то інша сторона медалі - його екіпірування, запаси їжі, води і всі комфортні штучки йдуть на другий план. Але без екіпіровки звичайно ніяк - вона зіграла ключову роль в моєму виживання! А тепер трохи подробиць: Всі 5 днів поки гуляв по річці Боржава думав про життя і здоров'я свого друга Віталіка з яким ми просто розминулися в тумані в перший день і то як він там? Живий? Здоров? Всі ці питання мене неймовірно турбували, хвилювали і вводили в сметеніе, але що б жити потрібно було рухатися і не зупинятися. Ночами танцюючи кожні 15 хв і роблячи зігріваючі вправи, спав по 5-10 хв, потім знову грівся, і так всю ніч, встаючи з першими променями сонця з бажанням рухатися далі. Уперед до сім'ї і дочки Алісії, до Лері, мамі, друзям! По тому що я люблю життя, люблю своїх близьких, і не маю ніякого права їх підвести, вже багато чого потрібно було ще зробити і завершити! І що б все це зробити мені потрібно було знайти вихід із цього зачарованого царства. Я знав впевнено, що мета близька і я зможу знайти вихід. Це була як якась комп'ютерна гра, але реальна, і втрати тут теж реальні! Їжі не було зовсім, пив воду з струмка, набираючи її в термос подарований на день народження іншому. У тих місцях було близько 2 метрів неутоптаного і неулежавшегося через сильні снігопади, пухкого снігу, робиш крок, провалюєшся вище коліна. На допомогу мені були мої лижі на камуса, без них би не вийшов! 2 холодні ночівлі в снігу, сон по 10-15 хв, потім грівся. Коли я дійшов до сінника він здавався моїм єдиним порятунком від холодного снігу, в ньому я зміг поспати, трохи набратися сил і відігрітися. Майже дійшовши до будиночка лісника я побачив вертоліт який пролетів прямо над моєю головою, але я був як голка в стозі сіна, він мене просто не побачив. Я був в музеї авіації, сам бачив якісь там ілюмінатори, хрін що то розгледиш ... хоча в Україні вже виробляють вертольоти нашого виробництва, приклад цьому Мотор Січ. Потім усвідомивши що чекати посадку пташки марно продовжив крокувати вперед і побачив по правій стороні біля річки якийсь будиночок біля будиночка річний туалет. Це був той рятівний будиночок лісника і я зрозумів що в ньому може бути їжа. І як я був радий коли мої надії були виправдані. Увійшовши всередину я виявив баночку з какао. Розмішавши цей чудо напій з водою в моєму термосі я зробив ковток, потім другий. Свідомість потихеньку почало повертатися. Я виявив печку- буржуйку і дрова заготовлені на зиму. Розпаливши піч тепло почало приходити в хатину. Через пару годин було зовсім тепло і добре. Я зняв одяг і почав її сушити. По тому що за всі ці дні одяг промок наскрізь. Відігрівшись, мене почало хилити на сон. Розумів що мені потрібно підтримувати вогонь я щогодини підкидав по Пален в піч. І раптом серед ночі я побачив спалахи ліхтариків. В цю мить я зрозумів, що за мною йдуть і я вже не один! У хатину зайшли 2 лісника. Це були брати Гаджеґа. Іван і Михайло. Не можу висловити словами як я був радий їх бачити. Мої рятівники. Чоловіки привіталися і відразу ж привітали мене з моїм другим днем ​​народження, налили мені гарячого чаю і міцного глінтвейну, дали бутерброд з відбивною, найсмачнішою відбивною в моєму житті. Поївши, ми загасили піч і зібралися на вихід. Я сказав що буду йти на лижах своїм ходом. Один йшов попереду, інший позаду, я між ними. Таким конвоєм ми пройшли ще 2-3 км до машини лісників, потім на ній ще хвилин 20 по непроїзними дорозі. Виїхавши на нормальну дорогу мене пересадили в УАЗик «буханець» і почали транспортувати в лікарню Сваляви. Ніч інтенсивної терапії в реанімації, а на ранок натовпу журналістів готові за всяку ціну видерти з мене інформацію для новин. Але я розумію, робота у них така .. Тиждень пробув у лікарні Ужгорода на інтенсивної терапії. Відновлення від обмороження - процес тривалий, швидко можна тільки обморозити. Уже в Києві, завтра операція. Відновлюватимуть то що ще живо. А потрібно було всього просто повернутися назад з Гимба слідами, і всього б цього просто не було.  Ну що тут вже говорити, все вже відбулося. Спасибі всім хто вірив в мене!", - пише Ігор.