Лікувати, боротися, та чи перемогти? Відверта історія закарпатської спортсменки, яка здолала рак – і чому не існує чарівної пігулки від цієї хвороби
«Рак» римується з «вирок». Мається на увазі, смертний. На інший фінал для хворих з онкологічним діагнозом досі мало хто розраховує. Справді, серед причин смертності в Україні онкологія – на другому місці після серцево-судинних захворювань. І ускладнює все те, що чарівну таблетку від раку винайти в принципі неможливо.
Вступ: хвороба з сотнею облич
Про панацею від раку мріють давно, але що вона коли-небудь з’явиться, не припускають навіть футурологи, які, хоч і мають багато спільного з фантастами, оцінюють реальність більш тверезо.
Те, що у побуті називають раком – насправді сукупність різних захворювань, пов’язаних однією спільною рисою: відбуваються мутації генів, через які у клітинах відключаються «гальма», що обмежують кількість поділів та тривалість життя клітин. Хтось образно порівнював це з бунтом клітин – замість того, щоб самообмежуватися і стримувати ріст і розмноження на користь всього організму, вони починають виборювати незалежність, яку мали їхні одноклітинні предки. У багатоклітинному організмі така стратегія призводить до катастрофи.
У 2000-х запустили дослідницькі проекти, такі як «Геном раку» та «Атлас ракового геному», котрі пролили світло на природу видів раку, яких існує більше 100. Кожен тип тканини в організмі може перетворитися у кілька видів злоякісних пухлин, а кожен вид пухлини спричиняється безліччю мутацій. Приміром, у клітинах меланоми нарахували 33 тисячі мутацій. Отримавши в дитинстві сонячний опік, через багато років можна заробити рак шкіри – за цей час накопичуються генетичні неполадки. Втім, це великою мірою лотерея.
Сумно, однак деякі з мутацій роблять рак невиліковним. Коли руйнується ген TP53, який кодує важливий білок, що пригнічує ракові клітини, вони перестають реагувати на променеву та хіміотерапію. Дефекти гену TP53 знаходять у 55% злоякісних пухлин людини (але у 45% їх нема), і їхня наявність – необхідна умова летальності пухлини.
Більше того, різні ділянки однієї пухлини можуть поводитися по-різному.
«Рак є надзвичайно гетерогенним захворюванням. Одна й та ж пухлина може містити багато поліморфних ділянок, які можуть відрізнятися як за своєю структурою, так і за молекулярними характеристиками. Це означає, що різні ділянки однієї й тої ж пухлини можуть мати зовсім різні параметри росту, схильності до метастазування і, звичайно, різну чутливість до лікування, як хіміотерапії, таргетної чи імунотерапії, так і до променевої терапії. Простіше кажучи, нерідко виникає ситуація, при якій медикаментозно можна знищити 90-95% і більше об’єму пухлини, проте, нерідко залишається невелика кількість клітин, резистентних до проведеного лікування, які згодом можуть відновлювати ріст.
А панацеї від раку не існує, оскільки є безліч різноманітних видів злоякісних новотворів, які піддаються дуже й дуже різним методам і способам лікування. Тому єдиної «пігулки», яка здатна вилікувати всі види раку не буде» – пояснює професор Євген Готько, очільник кафедри онкології та радіології УжНУ.
Наукова спільнота розуміє, що війна проти онкологічних захворювань триватиме постійно. Японсько-американський фізик і футуролог Мічіо Кайку говорить не про майбутню перемогу, а про «співіснування з раком». Як приклад він наводить ДНК-чіпи, які виявлятимуть ракові клітини задовго до утворення пухлини.
Але до того, як щось подібне впровадять у широкий вжиток, шанси все одно є.
Хотіла на Олімпіаду – потрапила на хіміотерапію
Яке найважливіше змагання в житті? Змагання за саме життя. Ужгородська гімнастка Валерія Юзьвяк разом зі збірною України довго готувалася до Олімпіади – 2020, яку перенесли на 2021-ий через пандемію коронавірусу. Дівчина перед тим їздила на Олімпійські Ігри – 2016 в Ріо-де-Жанейро, проте була запасною.
«Я завжди мріяла про Олімпійські Ігри. Це був мій стимул, моя мотивація, мій сенс життя» – писала Валерія.
На Чемпіонаті Європи у 2020 році українська збірна, у складі якої була Юзьвяк, завоювала два золота, срібло та бронзу. Дівчина розповідає, що вже тоді вона відчувала тривожні сигнали, які свідчили про хворобу.
Захворювання стосувалося жіночого здоров’я. Симптоми приносили їй сильний дискомфорт у повсякденному житті та особливо під час тренувань. За 4 місяці до своїх останніх змагань спортсменка почала лікуватись, але не від того діагнозу, який встановили в результаті:
«Мій лікар казав, що нічого страшного немає. Я приймала багато різних ліків, однак ефекту не було. І зразу після Чемпіонату Європи – 2020 я змінила лікаря і почала більш ретельно займатися цією проблемою. Незабаром мені зробили першу операцію і відправили зразки на імуногістохімічний аналіз. Так і виявили мою хворобу».
У 21-річної Валерії була ботріоїдна рабдоміосаркома. Цей тип злоякісних пухлин походить з поперечно-смугастої м’язової тканини і трапляється відносно рідко. Ботріоїдна рабдоміосаркома – підтип ембріональних пухлин, характерних для раннього віку. Дівчина каже, що прогнози у неї були хорошими.
Проходячи лікування, Валерія навіть встигала виставляти життєствердні дописи в Інстаграмі.
Як вдалося не зневіритися, знаючи, що у тебе онкологічний діагноз? Гімнастка пояснює – вона по життю боєць, і завжди намагається дивитися на проблеми не тільки з поганого боку. Допомогло й те, що у неї вірили батьки і тренери, допомагав весь світ спорту. Вона отримувала тисячі повідомлень зі словами підтримки.
«Після такого у мене не було права опустити руки, перестати вірити і боротись за своє життя», – зізнається спортсменка.
Під час лікування Валерія натрапила на сторінку дівчини, яка на той момент вже перемогла хворобу. Вона сказала таку фразу: «Головне не помирай у своїй голові». Тепер Валерія впевнена, що віра в себе і своє одужання – вже 50% успіху.
Багато хто звинувачує у виникненні раку нездоровий спосіб життя – куріння, їжу, нафаршировану канцерогенами. Однак взаємозв’язки надто складні. На перший погляд, спортсменки ведуть здоровий спосіб життя. Та Валерія зізнається – насправді він достатньо стресовий, і спортсмени часто нехтують своїм здоров’ям заради спорту:
«Думаю, все це у комплексі і стало причиною такого результату», – міркує дівчина.
І додає: потрібно берегти себе і розуміти, що після спорту ще буде ціле життя.
Лікуватися Валерія поїхала до Німеччини, у Krankenhaus St. Vincentius (лікарню святого Вінсента). Цей заклад відзначається дуже високим відсотком одужань пацієнтів з таким діагнозом, як у неї. Однак хіміотерапія не минула безслідно. Такого, каже Валерія, нікому не побажаєш:
«Після кожного курсу самопочуття все гірше і гірше, і ти насправді починаєш почувати себе хворою людиною. Зі мною в Німеччині були батьки. Тато наїздами, мама була весь час зі мною, а старша сестра на телефоні. Ми жили у моєї тітки вдома, вона сильно нам допомагала, за що я їй безмежно вдячна. Дякую Богу за те, що у мене така сім’я».
Кар’єру гімнастки Валерія Юзьвяк завершила, однак спорт не покинула і продовжує розвиватися вже як тренерка. Стверджує, що рецидиву хвороби не боїться і намагається про це не думати, адже погані думки ні до чого хорошого не призводять.
Купити нове життя
Як і багато закарпатських та українських пацієнтів, Валерія лікувалась за кордоном і змушена була просити про фінансову допомогу. Вона пояснює такий вибір просто:
«Рівень медицини у нашій країни, на жаль, достатньо низький. Люди соціально не захищені. Тому і летять за кордон, здебільшого у Європу. Лікування від раку не коштує копійки, по суті ти купуєш собі нове життя. У багатьох немає засобів, щоб оплатити собі лікування. Залишається тільки просити і сподіватися на краще».
Спадщина, яка дісталася українській онкології від радянської, надій на краще залишає мало. Олена Березовська, акушерка та авторка книг про жіноче здоров’я, потрапила в онкодиспансер у сусідньому з Закарпаттям Івано-Франківську в 1986 році, невдовзі після аварії на Чорнобильській АЕС. Вона запам’ятала, що на стіні висів портрет Тараса Шевченка з цитатою: «Як умру, то поховайте мене на могилі…». Навіть не «Contra spem spero» Лесі Українки.
«В онкологічному диспансері раніше лікувалися здебільшого люди немолоді, з недоброякісними пухлинами на останніх стадіях, адже діагностика на ту пору була недосконалою: багато діагностичних апаратів з’явилося лише недавно, про хіміотерапію знали мало, а радіаційне опромінювання застосовували на пізніх стадіях, коли хірургічно видалити пухлину було неможливо», – так Березовська описала тодішній стан лікування онкозахворювань.
Чи змінилося щось з тих часів, зокрема й на Закарпатті, та які вдосконалення необхідні?
«Якщо пацієнти їдуть лікуватися за кордон, то це означає, що вони не довіряють вітчизняним лікарям та вітчизняній медицині. То ж висновок – лікарі повинні працювати над тим, щоб довіра пацієнта до них зросла. Щодо недовіри вітчизняній медицині, то тут, безперечно, повинна працювати держава. Потрібно створити такі умови для діагностики та лікування злоякісних новоутворень, а лікарям такі умови роботи та заробітної платні, щоб у пацієнтів навіть не приходила в голову думка їхати кудись деінде. Наші лікарі нічим не гірші зарубіжних», – переконаний Євген Готько.
Лише торік у Закарпатському протипухлинному центрі запустили новий лінійний прискорювач для променевої терапії. Старий, який був єдиний в області, працював понад 10 років, і було нереально пролікувати на ньому всіх хворих, які цього потребували. Між тим, щороку кількість онкохворих на Закарпатті зростає, і серед них збільшується частка молодих людей.
Через непідйомну вартість лікування на підтримку онкохворих волонтери піднімають цілі інформаційні кампанії. Завдяки допомозі небайдужих син прикордонниці з Чопа Єгор Сипавка лікується від саркоми Юінга в Іспанії, а шестирічна ужгородка Кіра Зайцева від гострої лімфобластної лейкемія – у Чехії.
Від хвороби не застрахований ніхто – ні маленька дитина, ні багатодітна мати. Проблема й у тому, що закарпатські пацієнти досі звертаються до лікарів вже надто пізно – у 26,4% випадків вже на четвертій стадії.
Шанси вилікувати пухлину значно вищі на ранніх стадіях, тому спеціалісти завжди наголошують на важливості ранньої діагностики. Якщо виявити хворобу на другій стадії, 80% пацієнтів живуть 5 і більше років, при першій стадії – майже 100%. Крім того, на ранніх стадіях можна обійтися без серйозного та коштовного лікування.
Як показує практика, покласти правильний діагноз не завжди вдається відразу. Хоча рак молочної залози, який займає перше місце за частотою серед онкозахворювань у світі, легко виявити, якщо проводити регулярні скринінги. Та їх часто не хочуть чи бояться робити, живучи за принципом «менше знаєш – міцніше спиш». Щеплення від папіломавірусу у дівчат знижує ризик раку шийки матки – окремі штами цього вірусу, вбудовуючись у геном, індукують злоякісне переродження клітин. А той, хто не курить, зменшує ризик захворіти на рак легень у 30 разів.
Новітні напрямки лікування, такі як генна та імунна терапія раку, дають результати, однак жоден метод не забезпечує 100% гарантій. Тож, як уже було сказано, досконаліші інструменти ранньої діагностики та краще розуміння профілактики – основне, на що можна сподіватися.
підготувала Христина Шепа,
для ПЕРШИЙ.com.ua
Коментарі - 0