Легенді мотоциклетного спорту Закарпаття виповнився ювілей

Іван Михайлович – легенда мотоциклетного спорту. Людина, яка у 17 років стрімко ввірвалася до когорти найсильніших мотогонщиків СРСР, ось уже 53 роки поспіль знаходиться серед найкращих спортсменів, а згодом і тренерів нашої Срібної землі, йдеться на сайті «Карпатський об'єктив» Як член збірної СРСР, України, Закарпаття, м/с СРСР Іван Марека завоював 6 золотих медалей чемпіона СРСР (5 – у командному заліку, 1 – в індивідуальному), 2 золоті медалі чемпіона Спартакіади народів СРСР, 4 рази ставав срібним призером і 2 – бронзовим. Іван Марека 16 разів вигравав звання чемпіона України, 10 разів ставав срібним призером та 5 разів – бронзовим. Він – чемпіон Спартакіади народів України. У чемпіонатах Закарпаття Іван Марека 24 рази піднімався на вищу сходинку п’єдесталу пошани і 4 рази ставав срібним призером. У складі збірної команди СРСР виборов бронзову медаль на престижних міжнародних змаганнях. Як тренер ЗТУ, Іван Михайлович Марека особисто підготував 14 майстрів спорту. Це добре відомі Марія Газуда, Євгенія Лупяк, Віталій Кудрявцев, Тиберій Ференчик, Василь Кричфалуші, Микола Сич, Борис Прокопенко, Андрій Полюхін, Андрій Янцо, Віктор Стегура, Олександр Мересій, Микола Ляховець, Сергій Хабаров, Йосип Голубка. Крім того, кілька десятків кандидатів у майстри спорту. Збірні команди Закарпатської області, очолювані і підготовлені безпосередньо ЗТУ Іваном Марекою, були переможцями та срібними призерами Міжнародних змагань, 13-разовими чемпіонами України, 15 разів здобували «срібло» і 16 разів – бронзові нагороди. 14 разів очолювані Іваном Михайловичем збірні команди області ставали переможцями, 9 разів – срібними і 5 разів – бронзовими призерами традиційних республіканських змагань із мотоциклетного кросу та перегонів на льодовій доріжці. За період тренерської діяльності, очолювані ним команди 73 рази перемагали і ставали призерами на Всеукраїнських чемпіонатах із мотоциклетного кросу, іподрому, шосейно-кільцевих перегонів, спідвею, багатоборства, військово-прикладного багатоборства, тріалу, перегонах на льодовій доріжці. Багато разів ЗТУ Івана Мареку визнавали кращим тренером Закарпаття. Із 1975 по 2007 рік Івана Михайловича обирали заступником голови Федерації мотоциклетного спорту Закарпаття. Із 2007 року і по сьогодні м/с, ЗТУ Іван Марека – член Бюро Федерації мотоциклетного спорту Закарпаття. І це все спромоглася зробити одна людина. Такі таланти – велика рідкість. Але, найголовніше, мабуть, те, що Іван Михайлович Марека – напрочуд порядна і чуйна людина, що, на жаль, стає великою рідкістю. Довідка: народився Іван Марека 7 липня 1948 року у с.Смерекова, що на Великоберезнянщині, в сім’ї робітника і колгоспниці. Батько – Мігаль Марека – займався у лісгоспі валкою лісу, був хорошим каменщиком. Мама – Марія Марека – трудилася в місцевому колгоспі. Коли Іванкові виповнилося 5 років, батьки переїхали в Ужгород. Навчалася майбутня легенда мотоциклетного спорту в ЗОШ № 1 м.Ужгород. У 1957 році Іван Марека розпочав активно займатися спортом. Першою спортивною секцією була акробатика. Цим видом він займався цілі 4 роки. У 1961 році розпочав займатися футболом. Першим тренером був добре відомий наставник Золтан Дьорфі-старший. У 1963 році, коли Івану виповнилося 15 років, він почав займатися мотоциклетним спортом під керівництвом добре відомого тренера Яна Андрійовича Мійо. Уже через рік Іван Марека став бронзовим призером Зимової першості Ужгорода та чемпіоном області у класі мотоциклів 125 куб. см. А вже через два роки від початку занять цим видом спорту Іван Марека став чемпіоном СРСР серед дорослих у класі мотоциклів 250 куб. см. Свідками перемоги нашого спортсмена стали кілька тисяч ужгородців, які оваціями привітали Івана Мареку, який фінішував із великим відривом, піднявши кермо і переднє колесо вверх. Це дійство відбулося на мотоциклетній трасі ДОСААФ в Ужгороді. Активним спортом Іван Марека займався до 1985 року. Далі Іван Михайлович переключився на тренерську діяльність. У 1985 році він закінчив Московський центральний Інститут фізичної культури, а у 1989 – економічний факультет УжНУ. Трудову діяльність Іван Михайлович розпочав у 14-річному віці учнем слюсаря у міськпромторзі. А потім було товариство сприяння обороні України. Заступник керівника товариства, директор учбово-спортивного центру ТСО України. Нині Івану Михайловичу Мареці – 70, але він у строю, бо він боєць, спортсмен, тренер. Це людина від Бога. На жаль, їх на нашій землі не так багато. – Іване Михайловичу, я був свідком, коли в 1965 році на мототреку ДОСААФ в Ужгороді Ви вперше здобули звання чемпіона СРСР. Вам тоді йшов 17-й рік. – Я добре пам’ятаю ці змагання. Дуже хвилювався перед стартом. Та коли дали старт, все ніби рукою зняло. Мені вдалося зі старту зайняти вигідну позицію і після кожного кола збільшувати перевагу. Коли я побачив, що на фініш їду в гордій самотності, відчув щось неймовірне. Не міг повірити в це. Я підняв переднє колесо і фінішував на одному. Це не була бравада, це просто перше, що я зміг усвідомити. Довго не міг повірити у свою перемогу. У тому заїзді брало участь дуже багато відомих спортсменів, а мене тоді ще практично ніхто не знав. – Далі перемоги посипалися, як з рогу достатку? – Так. На мене відразу звернули увагу відомі фахівці цього виду спорту. Рудольф Квич запропонував роботу в спортивному товаристві ДТСААФ, Віктор Дерев’янко «ліпив» із мене мотогонщика високого рівня. Ян Мійо, Рудольф Квич та Віктор Дерев’янко – це ті люди, яким я завдячую своїми досягненнями в спорті. Перемог було багато на всіх рівнях. Зі мною стали рахуватися, під час змагань за мною уважно стежили як тренери, так і суперники. – Ви стали членом збірної СРСР із цього виду спорту. Що запам’яталося з того періоду? – По-перше, відношення до мене. Зі мною, як з рівним, розмовляли всесвітньо відомі чемпіони і призери світових змагань, зокрема Володимир Кавінов, Геннадій Мойсєєв та інші. Зі мною працювали тренери-легенди Юрій Трофінець, Володимир Мундштуков, Володимир Бондарчук, Леонід Чорний, Володимир Ромов. Вони мене навчили всім премудростям цього виду спорту. Це були освічені, розумні, справедливі, чуйні люди, яким я завдячую усім, чого досяг у спорті. – Звання майстра спорту Вам було присвоєно під час служби в Збройних Силах. – Так, при військових округах були потужні спортивні клуби, де перспективні спортсмени отримали можливість реалізувати себе під керівництвом досвідчених тренерів. Я служив у Львівському СКА з 1967 по 1969 роки. Саме тоді мені було присвоєно звання м/с СРСР, що було зробити напрочуд складно через дуже серйозну конкуренцію. – Іване Михайловичу, як тренер, Ви виховали цілу плеяду відомих спортсменів цього виду порту. 14 із них виконали норматив майстра спорту. Коли було важче, коли самі виступали, чи коли тренували майбутніх чемпіонів? – Тренерська ноша значно важча. Коли виступаєш сам, немає часу думати про щось. Ти в боротьбі, часто рішення доводиться приймати спонтанно, часто – ризикувати, а після перемоги забуваєш за все. А тренер не спить ночами, шукає підхід індивідуально до кожного спортсмена, допомагає йому швидше розкритися, переживає невдачі, радіє перемогам. Тренеру значно важче. Саме тому не кожний може стати хорошим тренером. Тут потрібен хист, знання, досвід, бажання. Хороший тренер – це добрий психолог, чуйний педагог, строгий наставник. – Мотоциклетний спорт на Закарпатті на високому рівні. Де на сьогодні основні центри розвитку цього виду спорту і кого б Ви відзначили як хороших організаторів? – Уже більше 60 років цей вид спорту дуже популярний у нашому краї. Нині дуже все складно. Раніше було стовідсоткове державне забезпечення, клуби були звільнені від податків, місцева влада надавала допомогу. На сьогодні все лягає на плечі самих спортсменів та клубів. Але, не дивлячись ні на що, мотоциклетний спорт успішно розвивається в нашому краї. Сильні центри створено в Ужгороді, Хусті, Сваляві, Берегові, Виноградові, Тячеві, Рахові, Іршаві, В.Березному, Мукачеві. У кожному з цих центрів є хорошої якості траси, сильні команди. І, найголовніше, – висока масовість. Ми проводимо змагання, в яких беруть участь дітки від 4 років до ветеранів. Великий вклад по праву належить Ігорю Свищу, Олександру Шовшу, Михайлу Капустею, Валерію Лунченку, Володимиру Перцю, Гаврилу Черепані, Роману Черепані, Івану Вірагу, Івану Гебеші і багатьом іншим. Сьогодні ми входимо до трійки найкращих на Україні. Велика роль по праву належить Стефану Газуді та Віктору Стегурі, які доклали багато зусиль для становлення мотоциклетного спорту на Закарпатті. – Яка найголовніша мрія Івана Михайловича Мареки? – Вона була завжди єдиною: щасливий, коли займаюся підготовкою діток і молоді. Хочу бачити їх здоровими, розумними, освіченими, сміливими і порядними людьми. Тільки такі зможуть побудувати нашу країну успішною. Степан СЕЛМЕНСЬКИЙ, «Спорт тайм» Нагадаємо, В Ужгороді ревуть мотоциклетні мотори: триває масштабний міжнародний зліт байкерів (ФОТО+ВІДЕО)