Короткі відомості з історії сіл Ужгородського району

АНДРІЇВКА. Згідно з письмовими джерелами село існувало перед 1417 pоком, коли вперше згадується в дарчих грамотах. Воно відоме під назвами “Andreaswagas”, “Andrasocz”. Його заснував шолтейс Андраш (Андрій). Андріївка належала Середнянському дворянському домену. В 1599 році в селі нараховувалося 16 кріпосних домогосподарств. У 1603 році в селі існували будинки православних священиків і будинок шолтейса. Джерела XVIII ст. вважають Андріївку руським (українським) селом. АНТАЛОВЦІ. Перша згадка про село зустрічається в грамоті короля Фердинанда І з 1548 року, де йдеться про спадкоємницькі справи Другетів. Анталовці належали до маєтків Невицького панства Другетів. В письмових джерелах село відоме під назвою “Antolocz”. Вважається, що село заснував в кінці XV ст. шолтейс по імені Антал. В 1631 році в Анталовцях існувало 7 кріпосних домогосподарств та господарство шолтейса. В 1715 році в селі господарювало 13 селянських і 2 желярські господарства. В XVII ст. у зв’язку з лісорозробками в село переселилося кілька словацьких родин. У XVIII ст. в селі уже існувала греко-католицька церква, що належала руському населенню. БАРАНИНЦІ. В письмових джерелах Баранинці відомі під назвою “Вагапуа”. Назва села походить від слов’янського слова “брана” (ворота). Очевидно, що село знаходилося на давньому торговельному шляху, де стояли митні ворота. Згідно з податковими списками в 1427 році Баранинці були оподатковані від 16 селянських господарств, що вважалося за середнє за величиною селом. В кінці XV – на початку XVI ст. кількість кріпосних господарств значно зменшилася. За рахунок новоприбулих поселенців у 1599 році в селі проживало 10 селянських родин. У XVIII ст. джерела вважають Баранинці селом з руським населенням. ВЕЛИКІ ГЕЇВЦІ. Перша письмова згадка про село відноситься до 1338 року, коли шляхтичі Великих Геївців та Ратівців визначали межі своїх володінь. В джерелах село відоме під назвами: “Gevch”, “Geveuch”, “Gejocz”. Вважається, що первісна назва села виникла у слов’янському середовищі, бо в 80-х роках в околиці села було виявлено давньослов’янське поселення VIII-IX ст. В першій половині XIV ст., як засвідчили джерела, у Геївцях жив землевласник Рамача, який до свого прізвища додавав приставку “геївський”. В 1427 році в селі було оподатковано 67 залежних господарств. В кінці XVI ст. кількість оподаткованих господарств зменшилась до 5 порт (цілих наділів). Через Геївці проходив торговий шлях з Унгського до Березького комітету. При переправі через Латорицю ще в XVI ст. було відкрито митницю, біля якої виникло невелике поселення Митні Геївці “Wamos Gewcz”. Джерела XVIII ст. вважають Геївці мадярським селом. ВЕЛИКА ДОБРОНЬ. Перші історичні джерела про село відносяться до 1248 року. Документи 1270 і 1282 року згадують його як королівський маєток під назвами: “Dobron”, “Dubrum”, “Dubron”. Починаючи з XIV ст. селом володіли Р.Доброні, Д.Доброні, Д.Доброрускаї та ін. Серед власників села в XV ст. відомі родини Добо, Перені, Даровці. З 1638 року добронськими землями володіли трансільванські князі з родини Ракоців. У війську Ференца II Ракоці у визвольній війні угорського народу проти Австрії в 1703 – 1711 роках брало участь понад 600 добронських селян. Джерела XVIII ст. Велику Добронь вважають мадярським селом. ВЕЛИКІ ЛАЗИ. В письмових джерелах XIV-XVII ст. село відоме під трьома назвами. В XIV ст. – під назвою “GALAMBHAGA” (Поселення Голуба); в другій половині XIV – XV ст. – Лази; в XVI ст. “Felsevlaz” (Верхні Лази). Очевидно, першу найдревнішу назву слід пов’язувати з похованням доби енеоліту (IV тисячоліття до н.е.), виявлене в південній околиці села. В ті далекі часи поховальні споруди в Європі і Азії робили у вигляді голуба (тулуб, крила, хвіст). Пам’ять про них збереглась у назві “Село Голуба”. Як свідчать джерела, Великі Лази були засновані в другій половині XIII ст. вихідцями з с. Холмці. Починаючи з 1517 року, селом володіли шляхтичі села Холмці, Другети та Оросі. Протягом XVI ст. значно зменшилася кількість мешканців села: одні виїхали, інші повмирали, а останні – збідніли. В 1599 році, за рахунок нових переселенців, в селі нараховувалось 17 залежних домогосподарств. Близько 1631 року в Великих Лазах господарювало 24 селянських дворів, що належали Невицькому домену Другетів. В кінці XVI ст., згідно з джерелами, село на деякий час опустіло. ВОВКОВЕ. Перші письмові згадки про село відомі з 1314 року, коли розглядався спір щодо межі маєтків шляхтича Миколая. В джерелах XIV – XVII ст. село відоме під назвою “Walkaja”. Була це змадяризована назва із слов’янського слова “вовк”. В XIV ст. село належало місцевим землевласникам: з XV ст. – шляхтичам з Часлівців, а XVI ст. – родині Добо з Середнього. В 1427 році селяни Вовкового були оподатковані від 19 порт, в 1599 році – 13, а в 1715 році лише від 8 селянських дворів. Джерела другої половини XVIII ст. вважають Вовкове руським (українським) селом. ГАПОЧ. В письмових джерелах Галоч зустрічається під назвами: “Galich”, “Galuch”, “Galoch”. Під 1273 роком згадується про те, що в селі жили королівські сокольники. Назва села, на думку деяких дослідників, походить від шляхтича Ґала, який в XIII ст. ніби-то заснував село. Очевидно, назву села слід пов’язувати з давньослов’янською назвою болота, мочаристої місцевості – гало, гала. В околиці села виявлено давнє слов’янське поселення VI ст. н.е. В першій половині XIV ст. село Ґалоч належало сину шляхтича Августа – Шімону. В XVI ст. частиною села володіли Другети та Дачови. В 1427 році село було оподатковано від 15 порт. У другій половині XV – XVI ст. набагато зменшилася кількість залежних господарств. Так у 1567 році податки збиралися лише від 3,5 порт. Дані 1715 року фіксують в селі 8 залежних домогосподарств. Джерела XVIII ст. вважають Галоч мадярським селом. ГОРЯНИ. Нині мікрорайон м.Ужгорода. В письмових джерелах Горяни відомі під назвами: “Geren”, “Nobiles de “Geren”. На теренах Горян деякі історики вважали за можливе розташування давнього Ужгорода. В Горянах збереглася знаменита ротонда – одна з найстаріших будівель краю. Побудована в кінці X – на початку XI ст. До круглої каплиці, що служила для хрещення, в середині XIV ст. була прибудована готична нава, а в XVIII ст. – барочна вежа. У такому вигляді Горянська ротонда дожила до наших днів. Починаючи з 20-х років XIV ст. Горяни входять в Невицький домен графів Другетів, подарований їм угорським королем Карлом Робертом з династії Анжу за участь в боротьбі проти заколотників. Одна з родинних віток Другетів в Горянах мала свою садибу і до свого прізвища додавала приставку “горянські” (DRUGET DE GEREN”). В 1427 році Горяни були оподатковані від 60 порт, що за тодішніми мірками вважалося за велике село. У другій половині XVI ст. значна кількість залежних селян покинула село. На 1599 рік в Горянах нараховувалося 26 кріпосних господарств. Тоді в Горянах існувала католицька парафія, при якій діяла школа. В 1715 році в Горянах існувало 10 залежних і 6 желярських домогосподарств. Крім землеробства, селяни Горян займалися також виноградарством. Джерела другої половини XVIII ст. Горяни вважають руським селом. ГУТА. Село не названо в урбарію 1631 року, бо воно на той час ще не існувало. Гута, очевидно, виникла близько середини XVII ст. Засновниками села були переселенці, фахівці по виробництву скла. В урбарію 1691 року в Гуті числиться 7 домогосподарств склоробів, які зараховані до желярських. В 1715 – 1720 pp. село опустіло. В другій половині XVIII ст. село було заселено новими руськими переселенцями. ДУБРІВКА. У письмових джерелах село відоме під назвою “DOBROKA”. Село, як свідчать археологічні дані, виникло задовго до XI ст. В 1414 році село “Дубравка”, як його називає джерело, належало шляхтичам з Павловець (Східна Словаччина). У XV ст. селом володіли землевласники Добо з Середнього. Тоді селяни користувалися 21 портою землі. В 1599 році в селі числилось 24 кріпосницьких господарств, господарство шолтейса, православна церква, будинки священиків. В XVII – на початку XVIII століть кількість селянських кріпосницьких дворів зменшилась до восьми. ДОВГЕ ПОЛЕ. Існує думка, що село заснували вихідці з Геївців. У письмових джерелах вперше згадується в XIV – XV ст. під назвою “Hozuymezow de Homonna”. З XIV по XVII ст. село було власністю Невицького домену Другетів. В 1427 році залежні селяни були оподатковані від 18-ти порт. В 1599 році в селі числилось лише 6 кріпосницьких господарств. В кінці XVII – на початку XVIII ст. джерела відносять його до малих сіл. В середині XVIII ст. село поповнилося новими руськими переселенцями. ДРАВЦІ. Як свідчать джерела, Дравці існували ще перед XIII ст. Дравці виконували спеціальні повинності, зв’язані з королівським полюванням. Тут жили королівські сокольники. В письмових джерелах село відоме під назвою “Daroch”. В XIV ст. Дравці включені до маєтків Невицького домену Другетів. В 1427 році село виконувало повинності від 51-ї порти. На середину XVI ст. більшість селян збідніла і стала желярами. В 1567 році в селі було оподатковано лише 13 селянських господарств, що володіли 7,5 порти. Збільшення селянських дворів за рахунок нових переселенців зафіксовано в 1599 році, коли їх стало 35. Різке зменшення відбулося в 1715 році. Тоді в селі господарювало лише 5 селянських господарств, які обробляли панські виноградники. Згідно з урбарієм 1671 року Дравці зараховані до словацьких сіл. Джерела другої половини XVIII ст. Дравці вважають руським (українським) селом. ІРЛЯВА. Перші письмові згадки про село відносяться до 1417 року, коли ним володіли шляхтичі з Павлова та Руської (Східна Словаччина). Село, очевидно, було засноване шолтейсом в другій половині XIV – на початку XV ст. В другій половині XV – XVII ст. село стало власністю Середнянських маєтків родини Добо з Руського (Східна Словаччина). В 1567 році селяни Ірляви були оподатковані від 1,5 порти. В кінці XVI ст. в село переселилося кілька родин і в ньому на 1599 рік числилось 11 кріпосницьких господарств, господарство шолтейса. Під 1603 роком в селі згадується православна церква. КИБЛЯРИ. В письмових джерелах XVI – XVII ст. село відоме під назвами: “Keobler”, “Kobljar”, “Kyblar. Найбільш вірогідно, що село виникло в кінці XV – на початку XVI ст. Воно належало Середнянській родині Добо з Руського. В 1567 році в Киблярах було оподатковано 7 селянських господарств, які володіли 4,5 порти. В 1599 році за рахунок нових переселенців в селі числилось 23 селянських господарства, господарство шолтейса, православна церква, будинок священика. Тоді село вважалося за найбільше в долині річки Старої. Протягом XVII – XVIII ст. кількість населення зменшилася і на 1715 рік в селі нараховувалося 19 домогосподарств, з яких два були желярськими. На схилах пагорбів в околиці села вирощували виноград. Імовірно, назву села слід пов’язувати з давньослов’янським божеством Кибелою (пізніше Купала). 23 червня за віруванням відзначалося свято одруження Семиярила (Яра) з богинею води – Даною. Святилища, де поклонялися богам давні слов’яни, розташовувалися в горах або на підвищеннях. Поблизу таких місць і виростали пізніше поселення з близькими назвами до божества Кибели. КОНЦОВО. В письмових джерелах відоме під назвою “Konczhaza”. Можливо, назву село отримало від його власника Конца. Поселення виникло в XIII або в першій половині XIV ст. Село знаходилося у власників родини Конц до другої половини XVI ст., коли воно перейшло у власність Невицького домену Другетів. В 1427 році залежні селяни Концова були оподатковані від 8 порт (окрім господарства кенийза). На 1599 рік в селі нараховувалось 19 кріпосних господарств, що вважалося за середнє по величині село. На початку XVIII ст. в селі числилось 18 залежних селянських господарств. Джерела XVIII ст. Концово вважають мадярським селом. КОРИТНЯНИ. В письмових джерелах село відоме під назвами: “Kerethne”, “Kerethnye”. В околиці села виявлено давнє слов’янське поселення VIII – IX ст., що свідчить про його виникнення десь в XI – XII ст. Другети володіли селом протягом XV – XVII ст. В кінці XIV – на початку XV ст. в селі був споруджений католицький костьол. Починаючи з 1560 року по першу половину XVII ст. костьол був протестантським. В XIV ст. коритнянські селянські господарства були оподатковані від 40 порт. Разом з господарством шолтейса в селі нараховувалось 41 домогосподарство. В XVI ст. зменшилася кількість кріпосницьких господарств до 19-ти, збідніла частина яких перетворилася в желярські. В 1567 році оподаткуванню підлягали 19 селянських господарств, що володіли 12,5 порти або 6 родин володіли цілим наділом, а 13 – половиною наділу. За рахунок нових поселенців в 1599 році у селі господарювало 38 кріпацьких родин. В 1715 році в селі числилось лише 10 селянських господарств, які обробляли панські виноградники. Джерела XVIII ст. Коритняни вважають руським селом. КАМ’ЯНИЦЯ. В джерелах XV-XVII ст. село відоме під назвою “Kemencze”. Перша письмова згадка відноситься до 1451 року. Очевидно, село було засноване в другій половині XIV – на початку XV ст. на основі волоського права. Кам’яниця була власністю Невицького домену Другетів. В 1567 році в Кам’яниці було оподатковано 3 селянські господарства, які володіли 1,5 порти. В 1599 році в селі уже нараховувалось 15 селянських і одне шолтейське господарств. В 1715 році, у зв’язку з розоренням, було оподатковано лише 7 селянських господарств. Джерела XVIII ст. відносять Кам’яницю до руських сіл Ужанської долини. РОЗІВКА. В письмових джерелах село відоме під назвами “Ketergen”, “Kewthergen”, “Kewthergyn”. Згідно джерел, село було засноване в кінці ХІІ – ХІІІ ст. Перша письмова згадка про нього відноситься до 1357 року, коли місцеві шляхтичі до свого прізвища додавали приставку “кетергенські”. В 1427 році село було оподатковано від 3 порт. Значно погіршилося економічне становище в кінці XVI ст. Так в 1588 році було оподатковано три селянські господарства, які володіли одною портою (одне господарство володіло половинним, а два – четвертинними наділами). В 1599 році в селі мешкало всього 8 родин. З податкових списків випливає, що протягом XVI – XVII ст. продовжувалося збіднення і розорення селянських господарств. В 1715 році в селі проживало лише три желярські родини і місцеві землевласники. Джерела XVIII ст. Розівку вважають малим мадярським селом. ЛІНЦІ. В письмових джерелах село згадується під назвою “Ignecz”, “Ighlynox”, “Inglencz”. Перша згадка про Лінці відноситься до 1428 року. В XV ст. селом володіли шляхтичі з Павлова, а в XVI – XVII ст. – шляхтичі Добо з Руського. В 1567 році в селі було оподатковано 7 селянських господарств, які володіли 5-ма портами. В 1599 році в Лінцях нараховувалося 22 залежних господарств, будинок шолтейса, православна церква, будинок священика. В кінці XVII – на початку XVIII ст. значна частина жителів покинула село або вимерла. В 1715 році в селі проживало 13 селянських родин. Джерела XVIII ст. вважають Лінці руським селом. ЛЯХІВЦІ. Перша письмова згадка про село відноситься до 1407 року, де йдеться про крадіжку вівса підданими Ляхівців з Чертіжського хотаря. З цього можна констатувати, що село виникло раніше згаданого часу. В джерелах XV ст. село відоме під мадярською назвою “Lengelfalua,”, що в перекладі означає “Польське село”. В XVI ст. його назва – “Lagocz”. Виходячи з назви, треба думати, що його заснували вихідці з Польщі на основі німецького права. В податкових списках 1427 року Ляхівці не зафіксовані, бо, можливо, були засновані перед цим роком. В XV – XVI ст. Ляхівці належали шляхтичам з Павловець, родині Добо з Руського, землевласникам з Сюрте, володінню Середнянського замку. В 1567 році в Ляхівцях було оподатковано 2 селянські господарства, що володіли двома портами. Тоді ж в селі проживало і три желярські родини. В 1588 р. оподатковано 5 селянських господарств від 3,5 порти. В кінці XVI ст. в село прибули нові переселенці, що збільшило кількість мешканців села. В 1599 році в Ляхівцях нараховувалось 19 селянських будинків, будинок шолтеса, священика і православна церква. Тоді Ляхівці вважалися середнім за величиною селом. Таким воно залишилося в XVII – на початку XVIII ст. В 1715 році в селі нараховувалося 18 домогосподарств, в тому числі 13 залежних селянських і 5 желярських, які, окрім ріллі, обробляли панські виноградники. Джерела XVIII ст. Ляхівці відносять до руських сіл. МАЛІ СЕЛМЕНЦІ. Село засноване в другій половині XIII ст. шляхтичем Марцелом, нащадки якого до свого прізвища додавали приставку “селменські” (de Selemench). В XIII – XV ст. село відоме в письмових джерелах під назвами: “Scelemench”, “Zelemencz”, “Kiz Zelmencz”. В 1427 році село оподатковано від 9-ти порт. В XVI ст. в Малих Селменцях проживала лише шляхта та желярі. В 1599 році в селі нараховувалося 6 селянських господарств та садиба землевласника. З 1588 року в селі існував костьол, в якому проповідували протестантські пресвітери. В 1715 році в Малих Селменцях проживало 2 желярські родини. Костьол став знову католицьким. Джерела XVIII ст. відносять Малі Селменці до мадярських сіл. МИНАЙ. В письмових джерелах з XIII по XV ст. село відоме під назвою “Ninaj”. Тільки з XVI ст. почала вживатися назва Минай, яка витіснила первісну Нінай. З другої половини XIII ст. село належало шляхтичам Феліцію, Егедію, Яну, про що йдеться в грамоті під 1273 роком. В 1427 році жителі Минаю були оподатковані від 13 порт. В XVI ст. значно скоротилась кількість селянських господарств. В 1599 році в Минаї нараховувалося 5 залежних господарств та садиба землевласника. В другій половині XVIII ст. в селі було дві церкви – кальвіністська і греко-католицька. Це є свідченням того, що в селі тоді жили мадяри і русини (українці). НЕВИЦЬКЕ. В грамотах та інших письмових джерелах село відоме під назвами: “Nyuicke”, “Newicke”, “Newiczke”. Воно розташоване на відстані 12 км від Ужгорода. Очевидно, село виникло раніше XIII ст., бо замок названий Невицьким. В північній частині села в 70-х роках виявлений могильник з трупоспаленням, останки яких знаходилися в глиняних урнах. Курганний могильник датується VI – V ст. до н.е. Неподалік від нього знаходиться урочище Тепла Яма, назва якого дійшла до наших днів від володаря підземного царства – Ями. Вірогідно, з назвою села найкраще пов’язувати давнє божество Наву або Неву, що символізує невідомість. Віддаючи наречену заміж, їй створювали в новому житті своєрідну незнаність, яка в наш час трансформувалася в слові “невістка” (та, що не знає своє майбутнє). Від третьої чверті XIV ст. до кінця XVII ст. село належало до Невицького домена Другетів. Перша пряма згадка про село відноситься до 1427 року, коли селянські господарства були оподатковані від 17 порт. В 1599 році в селі нараховувалося 30 селянських господарств, що вважалося за середнє по величині поселення. В другій половині XVII – на початку XVIII ст. набагато зменшилася кількість селянських господарств. їх на 1715 рік нараховувалося всього 8 домогосподарств. Про Невицький замок, що був споруджений на горі висотою 125 м над рівнем місцевості у вузькій долині р. Уж, є кілька письмових згадок з 1266, 1274, 1288 років. В ті часи він вважався замком комітату Унг і належав угорським королям. Замок брав участь в різних феодальних війнах, переходив у власність від одних до інших магнатів, графів. З втратою воєнного значення поволі занепадав. До наших днів після консервації дійшов у руїнах. НИЖНЄ СОЛОТВИНО. Перша згадка про село під 1405 роком стосується майнових відносин. В письмових джерелах село відоме під назвою “Slatina”. Аналогічну назву має і потік, що протікає через село. В XIV – XV ст. власниками села були шляхтичі з с. Холмці, згодом, в XVI ст. – родина Корлат. В 1427 році село було оподатковано від 22-х порт. В селі тоді нараховувалось разом з будинком кенейза 23 домогосподарств. В другій половині XV і в XVI ст. кількість господарств набагато зменшилася. В 1567 році було оподатковано лише три селянські господарства, які володіли 2-ма портами. Желярських господарств було 6. В 1599 році село збільшилося до 17 господарств. Протягом XVII – на початку XVIII ст. кількість залежних селянських господарств зменшилася на 2/3. В 1715 році в селі нараховувалося лише 6 селянських домогосподарств, які, крім ріллі, обробляли панські виноградники. В другій половині XVIII ст. джерела Нижнє Солотвино вважають руським селом. ОНОКІВЦІ. Село засноване вихідцями з Доманинець (нині мікрорайон Ужгорода) в XIV ст. В письмових джерелах згадується під назвами: “Feslewdamanua”,”Feslewdamanya”,”Felso domonya”. В XIV-XVII ст. Оноківці були власністю Другетів. В 1427 році селянські господарства були оподатковані від 32 порт. В кінці XVI ст. значно зменшилася кількість залежних господарств. В 1599 році під оподаткування підпало лише 5 селянських залежних господарств, що володіли 3 портами. За рахунок новоприбулих переселенців на середину XVII ст. в селі числилось 10 домогосподарств, в тому числі 9, що володіли цілим наділом і одне – желярське. Залежні селяни, крім ріллі, обробляли панські виноградники. В XVIII ст. в селі проживало змішане словацько-руське населення. Ще в XVII ст. в Оноківцях було побудовано костьол, який зберігся до наших днів. В 1946 році значна частина словацького населення покинула село і переїхала в Словаччину. ОРІХОВИЦЯ. Село в письмових джерелах XV ст. відоме під назвами: “Rahoncha”, “Rahoncza”. Наявність в околиці села давніх слов’янських поселень VIІІ – IX ст. дозволяє вважати, що село виникло раніше XI ст. З першої половини XIV по XVII ст. Оріховиця належала до маєтків Невицького домена Другетів. В списках платників податків за 1427 р. села немає. В 1567 році в селі було оподатковано 4 залежні господарства, що володіли 2,5 порти. В XVI ст. в Оріховицю переселилося 20 родин. В 1599 році село уже мало 30 залежних домогосподарств і одне господарство шолтейса. Тоді село вважалося за велике поселення. На початок XVIII ст. кількість населення зменшилася. В 1715 році в селі нараховувалось 12 господарств, в тому числі 10, що володіли повним наділом і два желярські (безземельні). Джерела другої половини XVIII ст. Оріховицю відносять до сіл з руським населенням. ПАЛАДЬ-КОМАРІВЦІ. В письмових джерелах село відоме під назвами: “Komorouch”, “Komorocz”. Перша згадка про нього відноситься до 1409 p., коли один із землевласників до свого прізвища додав приставку “комарівський”. Очевидно, назва села походить від слов’янського слова “комар” (місцевість комарів), що дали йому давні слов’яни, які, як свідчать археологічні дані, проживали в цій місцевості з VII ст. нашої ери. В 1427 році Паладь-Комарівці були оподатковані від 4 порт, що свідчить, що село виникло десь в ХІІ – ХІІІ ст. З XVI ст. Паладь Комарівці належали землевласникам Салаям і Моріцам. Найбільша кількість селянських господарств припадає на XV ст., коли їх було 15. На початку XVIII ст. в селі залишилось 7 залежних домогосподарств та садиба землевласника. Джерела XVIII ст. Паладь-Комарівці відносять до мадярських сіл. РАТОВЦІ. Перша письмова згадка про село відноситься до 1263 р. В джерелах Ратовці відомі під різними назвами: “Rat”, “Rath”, “Raad”. В 1263 p. король подарував шляхтичу Якубу, синові Грегора з Паньока, чотири села в комітаті Унг, в тому числі й Ратовці. З 1284 року Ратовці належали родині Бокша. Одна з їх віток переселилася в Ратовці і до свого прізвища додавала приставку “ратовські”. Старша і більша частина села з XIV ст. отримала назву “Nagy Rat” (Великі Ратовці). В 1980-х роках в околиці Великих Ратовець виявлено слов’янське поселення VIII-IX ст. В 1427 році селяни Ратовець були оподатковані від 23 порт. Протягом XVI ст. кількість селянських господарств зменшилась. В 1567 році під оподаткування підпало лише 10 господарств, що володіли 5-ма портами. В останній чверті XVI ст. в село прибули нові поселенці і в селі нараховувалося 38 кріпацьких домогосподарств. На той час в селі був костьол, парафія та школа. В кінці XVII – на початку XVIII ст. залежні селяни покидають село або вимирають. В XIII – XIV ст. землевласники заселяють переселенцями нову частину Ратовець – Малі Ратовці (Kis Rat). Новоутворене село в XV ст. належало шляхетській родині Добо з Руського. В 1427 році жителі села були оподатковані від 16 порт. В XVI ст. набагато зменшилась кількість селянських господарств. В 1588 році були оподатковані лише 7 господарств, які володіли 3 портами. В останній чверті XVI ст. кількість мешканців села збільшилася за рахунок нових переселенців. Так, на 1599 рік в селі нараховувалося 33 залежних селянських господарств, костьол, парафія, школа та одна-дві садиби землевласників. В 1715 році в селі господарювало 15 селянських родин. Джерела другої половини XVIII ст. відносять Великі і Малі Ратовці до мадярських сіл. РУСЬКІ КОМАРІВЦІ. Село виникло десь в XV ст. на волоському праві. Шолтейс управляв селом ще в XVI ст. В письмових джерелах село відоме під назвами: “Komorocz”, “Oroz Komorocz” (Руські Комарцівці). В 1588 році оподаткуванню підлягало 9 селянських господарств, які разом володіли 5,5 порт. В 1599 році в селі нараховувалось 25 залежних селянських господарств і господарство шолтейса. В кінці XVI ст. Руські Комарівці вважалися середнім за величиною селом. На початок XVIII ст. в селі господарювало лише 4 селянські родини. Джерела другої половини XVIII ст. Руські Комарцівці відносять до руських сіл. СЕРЕДНЄ. Перша письмова згадка про Середнє відноситься до 1407 року. Із неї випливає, що село існувало набагато раніше вказаного року. Тут монахи ордену тамплієрів в кінці XI – на початку XII століть спорудили замок для поширення серед місцевого населення католицької релігії. Після розпуску ордену Тамплієрів замок перейшов у власність ордену св. Павла. Очевидно, слов’янську назву село отримало від того, що знаходилося на півдорозі між Ужгородом і Мукачевом. В джерелах село відоме під назвами: “Zerethnyje”, “Zerethnye”, “Serednye”. Уже в XV ст. Середнє славиться своїми виноградниками та винами. В кінці XIV – на початку XV ст. в селі відбуваються щотижневі торги-ярмарки. В XV ст. Середнє отримало привілей і назву містечка. Спочатку ним володіли шляхтичі з Павловець, а в XVI – XVIII ст. родина Добо з Руського. В 1567 році в Середньому було оподатковано 23 селянських господарств, які володіли 14 портами угідь. В середині XVI ст. в містечку нараховувалось близько 60 власних будинків. На кінець XVI ст. в Середньому нараховувалось 74 будинків, костьол, парафія і школа. Починаючи з XVI ст. в Середньому знаходилася садиба родини Добо, до маєтків якої входили села: Вовкове, Завада, Ляхівці, Худльово, Дубрівка, Ірлява, Андріївка, Лінці, Кибляри. В XVII ст. в містечку різко зменшилась кількість населення, крім того, воно на початку XVIII ст. було пограбоване австрійськими військами. В другій половині XVIII ст. містечко поволі відродилося. Джерела кінця XVIII ст. Середнє відносять до словацьких містечок краю з переважаючим руським населенням. СОЛОМОНОВО. У першій письмовій згадці про село під 1281 роком йдеться про те, що воно належало шляхтичу Петру. В джерелах XIIІ – XIV ст. село відоме під назвами “Salamun”, “Solomon”, “Salamon”. Можливо, назва села походить від його власника Соломона. В XII ст. селом володіли шляхтичі з Требішова (Східна Словаччина), які в 1300 році передали його Ужанському наджупану Петру Петені. З першої половини XIV ст. селом володіли Другети. В 30-х роках XIV ст. в селі існував католицький костьол, який в період реформації переходив від католиків до реформатів і навпаки. В 1427 році, крім господарства кенейза (шолтейса), Соломоново було оподатковано від 14 порт. Тоді село вважалося середнім за величиною поселенням. В XVI ст. набагато зменшилася кількість жителів села. В 1588 році оподатковано лише 9 селянських господарств, які володіли лише 1,75 порти. В 1599 році, тобто через десятиріччя, в селі нараховувалось близько 20-ти селянських домогосподарств, костьол, парафія, школа. Джерела XVIII ст. Соломоново відносять до мадярських сіл комітату. СТОРОЖНИЦЯ. В письмових джерелах село відоме під назвою “Ewr”, “Hewr”, “Jovra”. Перша звістка про Сторожницю відноситься до 1288 року. Первісно це було поселення королівських стражників, які охороняли дороги Крайни, що вела в Ужгород. В XIII ст. засічні лінії розпалися і охоронці засік перетворилися в землевласників, вільних землеробів або кріпаків. В кінці XIII ст. Сторожниця стає власністю шляхти, яка до свого прізвища додає приставку “de Hewr”, “de Ora”, “devr”. В XV-XVII ст. село належало кільком землевласникам -Даровці, Шомоді, Моріцам. В 30-х роках XIV ст. джерела згадують про існування католицького костьолу. В період реформації католицьких ксьондзів замінили протестантські пресвітери, які тут проповідували з 1623 року до першої половини XVII ст. В 1427 році селяни Сторожниці були оподатковані від 17 порт. В другій половині XV-XVI ст. значна кількість селян збідніла або виїхала з села і тому в 1567 році оподаткуванню підлягало лише три господарства, два з яких володіли цілим, а одне – півнаділом. В останній чверті XVI ст. в Сторожницю переселилося кілька нових родин. В 1599 році в селі нараховувалось 22 кріпосницьких господарств, костьол, парафія, школа і кілька садиб шляхти. В XVII – на початку XVIII століть кількість залежних селянських господарств зменшилась на одну третину. В 1715 році в селі господарювало 13 селянських і два желярських домогосподарства. Джерела XVIII ст. Сторожницю вважали словацьким селом. СТРИПА. Перша письмова згадка про село відноситься до 1451 року. Тоді воно належало до Невицького домену Другетів. Етноніми “Stripo”, “Ztrypo”, імовірно, зберігають спомини про давнього слов’янського божества вітрів Стрибога (Стрибог-Стрибо-Стрипа). В XV – XVII ст. село було власністю Другетів. Частина села в XVI ст. належала шляхтичам Оросам. В 1567 році у Стрипі було оподатковано три селянські господарства, що володіли 2 портами. В останній чверті XVI ст. село збільшилося за рахунок нових переселенців. В 1599 році в Стрипі нараховувалось 11 селянських господарств і господарство шолтейса. В XVII ст. в селі уже була споруджена православна церква. СЮРТЕ. Перша письмова згадка про село відноситься до 1332 року, де йдеться про опис маєтків тодішніх землевласників. Село в джерелах відоме під назвами: “Strife”, “Strute”. За свідченням джерел, у 1288 році шляхтич Матей продав село землевласникам з родини Бокша. Нові власники поселилися в селі, а їхні нащадки до свого прізвища додавали приставку “de Strute” (сюртянські). їх рідним з Чопу село належало в XV – XVI ст. Існування в селі костьолу зафіксовано джерелами з XIV ст. В період реформації костьол переходив від католиків до протестантів і навпаки. В 1427 році селянські господарства належали трьом землевласникам і були оподатковані від 38 порт. Разом з будинком кенейза тоді в селі нараховувалось 40 домогосподарств, що вважалося за найбільше поселення в околиці. В XVI ст. багато селянських господарств збідніло і стало желярськими. В 1567 році було оподатковано лише 6 господарств, що володіли півнаділом і 8-четвертинним. В кінці XVI ст. в село переселилось біля ЗО нових селянських родин. В 1599 році в селі уже господарювало 55 селянських родин, тут знаходилися дві садиби землевласників, костьол, парафія і школа. Протягом XVII – на початку XVIII століть із села виїхало більше 4/5 селянських родин. Дані 1715 року в селі зафіксували лише 9 селянських господарств. Джерела XVIII ст. Сюрте вважають мадярським селом. ТАРНІВЦІ. В письмових джерелах село відоме під назвами “Tamoucha”, “Tornouch”, “Tharnowc”. Перша згадка про село під роком 1271 стосується маєткових відносин. Назва села, очевидно, походить від слов’янського слова “терен”, яке виникло десь в Х-ХІ ст., про що свідчать в околиці села давні слов’янські поселення VІІІ – IX. В XIV ст. в селі існував костьол, ксьондз якого Грегор платив папській курії десятину. Під час реформації костьолом заволоділи протестанти. Після 1310 року в Тарнівцях поселилися землевласники, які до свого прізвища додавали приставку “тарновецькі”. В 1427 році село було оподатковано від 12 порт. В XVI ст. частина селян покинула Тарнівці і в ньому в 1588 році було оподатковано лише 4 господарства, які володіли одною портою. За рахунок нових переселенців в 1599 році в селі нараховувалось 22 селянських господарств, садиба землевласника, костьол, парафія і школа. В кінці XVII – на початку XVIII ст. кількість селянських господарств зменшилась до семи. У другій половині XVIII ст. джерела Тарнівці вважають мадярським селом. ХОЛМЦІ. В письмових джерелах село відоме під назвою “Helmech”. Назва села Холмці виникла у слов’янському мовному середовищі, бо означало, що село виникло на пагорбі-холмі. В околиці Холмців відомі давні поселення, в тому числі й слов’янські VIII – IX ст., що свідчить про виникнення сучасного села набагато раніше XIII ст. В XIII ст. угорський король подарував землі в околиці Холмців кільком шляхтичам, які додавали до свого прізвища приставку “холмецькі”. Збереглися дані про родини Корлат і Губків. Землевласнику Корлату в XVI ст. належала більша частина села. Податкові списки в 1599 році в селі зафіксували 16 селянських дворів, три панські садиби, костьол, парафію і школу. На початок XVIII ст. кількість селянських господарств набагато зменшилася. В 1715 році в селі числилось лише 5 селянських господарств, які обробляли також панські виноградники. У другій половині XVIII ст. джерела Холмці вважають мадярським селом. ХОЛМОК. На околиці села, як свідчать археологічні дані, в VI-XI ст. існували давні слов’янські поселення. Назву село отримало від піщаних дюн, на яких воно виникло. В письмових джерелах село відоме під назвою “Holmok” або “Ноток”, що на угорській мові означає пісок. Перша письмова звістка про село відноситься до 1358 року, коли тодішні землевласники до свого прізвища додавали приставку “гомокські” (de homok). Протягом XIV – XV ст. Холмок знаходився у володінні місцевої шляхти. З XVI ст. Холмок став власністю родини Корлат. В 1427 році в селі нараховувалось 7 селянських та одне шолтейське господарство. В 1588 році в Холмоку було оподатковано 12 домогосподарств, що володіли 4 портами. В кінці XVII ст. в селі нараховувалося 20 селянських господарств. В 1715 році, у зв’язку з визвольною війною угорського народу проти Австрії (1703 – 1711 pp.), різко зменшилась кількість селянських господарств. Джерела XVIII ст. Холмок вважають мадярським селом. ХУДЛЬОВО. В письмових джерелах відоме під назвами “Hodlya”, “Judlo”, “Hollyo”, “Horlyo”. Очевидно, всі назви села походять від слів “худий”, “худобний”, що служило прізвищем шолтейсу, засновнику села на волоському праві. Село виникло в кінці XIV – на початку XV ст. В XVI – XVII ст. селом володіли шляхтичі з Павловець, Добо з Руського та землевласники з Часловець і Сюрте. В 1567 році в селі були оподатковані два селянські господарства, що володіли лише однією портою. В 1715 році в селі нараховувалось 23 селянських і два желярських господарства. В XVI ст. в Худльові наявна православна церква та парафія. ЦИГАНІВЦІ. В письмових джерелах село відоме під назвою “Ciganyoc”. Воно було засноване в 1586 році на околиці Великих Лаз в урочищі Новий Лаз на волоському праві. В 1599 році в селі числилось 6 домогосподарств, в тому числі господарство шолтейса. Циганівці вважалися малим селом, в якому жили виключно залежні селяни. Циганівці в XVI-XVII ст. належали Невицькому домену Другетів. Джерела XVIII ст. Циганівці вважають руським селом. ЧАБАНІВКА. Поселення засноване в долині р. Старої. До другої половини XV ст. про село не було жодних відомостей. Звідси, слід вважати, що воно виникло в другій половині XV – першій половині XVI ст. на володіннях, що входили до Середнянського замку. Перша письмова згадка про село відноситься до 1567 року під назвою “Bachwa”, “Baczua”, коли воно було оподатковане від 5-ти порт, якими володіли шість селянських господарств. У 1599 році в селі нараховувалось 17 селянських господарств і одне шолтейське господарство. Кінцем XVI ст. Чабанівка (Бачава) належала до Середнянського домену родини Добо. В період XVII – на початку XVIII ст. село опустіло. Лише в другій половині XVIII ст. було заселене новими руськими поселенцями. ЧАСЛІВЦІ. В письмових джерелах Часлівці згадуються під назвою: “Chazlouch”, “Chazloch”. В селі в XIV – XV ст. уже існував католицький костьол, який в роки реформації став протестантським. Часлівці протягом XIIІ – XVI ст. знаходилися у власності місцевих землевласників, які до прізвища додавали приставку “часлівські”. В XVI ст. село належало землевласникам родин Добо і Мелічам. В 1427 році село було оподатковано від 23-х порт. В 1599 році Часлівці вважалися середнім за величиною селом з мадярським населенням. Воно мало костьол, парафію і школу. ЧЕРТЕЖ. В письмових джерелах село відоме під назвами: “Czyrczys”, “Csercses”, “Chyertez”. Згідно з джерелами село існувало уже перед 1407 роком, коли про нього є перші згадки. Під роком 1421 йдеться про будівництво дороги з Солотвина на Чертеж. Село заснували руські переселенці на волоському праві. Джерела свідчать, що в 1578 році у селі ще управляв шолтейс. В XV – XVII ст. селом володіли землевласники з Часловець, Сюрте, Тибави та родина Добо з Середнього. В 1599 році в селі нараховувалось 12 залежних селянських господарств, що за тими мірками вважалося за середнє по величині село. В 1715 році в селі господарювало 10 селянських родин, які обробляли також панські виноградники. ЧОП. В письмових джерелах колишнє село згадується під назвами: “Chap”, “Choop”, “Chop”. Перша згадка про Чоп відноситься до XIII ст., однак дослідники вважають, що село виникло до XI ст. В першій половині XV ст. в Чопі існував дерев’яний костьол. Тоді ж селу належав водяний млин, споруджений на Латориці. Через Чоп проходив торговий шлях з півдня на північ. В XIV ст. Чоп став власністю шляхти з роду Бокши, що поселилися в селі і до свого прізвища додавали приставку “чопські”. В 1427 році в Чопі проживало 27 селянських родин і родина кенийза. В 1588 році в селі підлягало оподаткуванню 12 господарств, що володіли п’ятьма цілими, вісьмома половинними і чотирма четвертинними наділами. Тоді село мало двох власників і двох кенийзів. В 1599 році в селі числилось 37 селянських господарств, дві панські садиби, костьол, парафія і школа. У наш час це місто. Джерела XVIII ст. Чоп вважають мадярським селом. ШИШЛІВЦІ. Перша згадка про село відноситься до 1323 року, в якій говориться, що село належало землевласникам із Чічаровець (Східна Словаччина). В письмових джерелах село відоме під назвами: “Sysloch”, “Zysluch”. Очевидно, що назва села виникла в слов’янському мовному середовищі не пізніше ХІ – ХІІ ст. Згідно з джерелами XIV – XV ст., Шишлівці належали землевласникам із Чічаровець. Одна вітка з них до свого прізвища додавала приставку “шишловецькі”. В 1413 році власники Шишловець продали село Лелеському монастирю, у власності якого воно знаходилося ще в XVII ст. В 1427 році Шишлівці були оподатковані від 9-ти порт. Тоді в селі нараховувалося 10 жилих будинків. В 1459 році в селі уже проживало 23 селянські родини. В другій половині XVII ст. набагато зменшилася кількість селянських господарств. Оподаткуванню підлягало лише 6 господарств, які володіли 2-ма портами. За даними 1599 року в Шишлівцях нараховувалось 13 господарств. Тоді село вважалося за мале поселення, в якому жили виключно залежні селяни. В 1715 році в селі налічувалося 9 господарств: вісім селянських і одне желярське. Джерела другої половини XVIII ст. Шишлівці вважають мадярським селом. ЯРОК. В письмових джерелах село відоме під назвою: “Aarok”, що є змадяризованим слов’янським словом “ярок”. Назву села Ярок, розташованого на підвищенні, можна пов’язувати з місцевістю, яку давні слов’яни вибирали для поклоніння сонцю весняного рівнодення – богу Ярилу (первісно Яру), що символізував юність і мужність. Так навколо святого місця почали з’являтися перші поселення, що утворили теперішнє село Ярок. Перша письмова згадка про село, на жаль, до нас дійшла тільки 1499 року, коли воно належало Другетам. Нинішнє село Ярок засноване на волоському праві на початку XV ст.. В XV – XVII ст. село належало Невицькому домену Другетів. Жителі села близько 1585 року прийняли реформацію і належали до Ужгородської плебанії. В останній чверті XVI ст. в село прибуло 20 нових родин-переселенців. В 1599 році в селі господарювало 30 родин і родина шолтейса. На початку XVIII ст. в Ярку господарювало лише 9 селянських родин. Джерело: http://www.zakarpatia.com/?p=488© www.zakarpatia.com