Королево відоме перш за все руїнами замку Ньолаб (+ФОТО)

Селище з усіх боків оточують гори: г. Чорна , 568 м, г. Саргедь, 393 м, г. Камінь, 347 м, г. Фрасин, 821 м, г. Кобола 615 м, г. Іросла 598 м, г. Тупий, 878 м, г. Товста, 798м. Поблизу селища виявлено найдавнішу стоянку первісних людей епохи палеоліту та неоліту в Центральній і Східній Європі – близько 1 млн. років до н.е.). На жаль, археологічна пам’ятка розташована на території діючого кар’єру, що призводить до її повного знищення. Перша письмова згадка про Королево датується 1264 р. Королево відоме перш за все руїнами замку Ньолаб (або Нялаб, угорською Nyalаb Vаrat). Історія замку має дві версії походження історичну та народну. За народною версією власником замку був пихатий лицар Ньолаб. Нерозділене кохання перетворило його на злого та безжального розбійника, який грабував довколишні міста та села. Розбійника спіткала страшна смерть – він втопився в Тисі разом зі своїм конем.   За історичними даними в 9-10 ст. на місці замку існувало слов’янське городище, яке зруйнували татари і саме на його руїнах угорський король Іштван V (роки правління 1270 – 1272) збудував дерев’яний мисливський будинок,від чого село і отримало свою назву – Королево (угорською Kirаlyhаzа “дім короля”). Загалом за всю свою багатовікову історію село мало різні назви: Фелсас, Кіральгаза, Кралово-над-Тісой і врешті Королево. За свідченнями угорських літописців замок Ньолаб було побудовано наприкінці 13 ст. королем Ласло IV Куном (р. п. 1272 – 1290) на місці мисливської резиденції. Споруда неправильної форми мала дві тераси і за своєю формою була схожа на пшеничний сніп. (угор. nyalab – в’язка, оберемок, пук). Ймовірно саме завдяки схожості на сніп замок і отримав свою назву. А можливо й тому, що він виконував функцію своєрідного митного посту і звідси здійснювався контроль сплаву Тисою солі, деревини, хутра та інших цінних товарів. Купці, щоб пройти митний пост , сплачували мито – в’язку, оберемок тощо товару.   Кам’яна фортеця з більше ніж двометровими стінами, довжиною верхньої частини 57м, та шириною – 47м мала велике значення для охорони кордонів держави. Ньолаб є єдиним відомим замком цього періоду в історичному комітаті (графстві) Угоча північно-західної частини Угорського королівства. До 1301 р. Ньолаб належав родні Арпад, але згідно з історичними документами часів Ласло ІV замок належав також угорським феодалам Убулі, а згодом був відібраний феодалами Томашами. На початку 14 ст. Ньолаб було сильно пошкоджено королівськими військами Кароя (Карла) І Роберта Анжуйського (р.п. 1301 – 1342), який силою зброї утверджував свою владу та прагнув покарати зрадника Беке Боршо, феодала який виступив на боці його супротивників та переховувався у Томашів. Не зважаючи на значну руйнацію, замок досить швидко відбудували. Для цього навіть були спеціально запрошені італійські архітектори під керівництвом Арістотеля Фіоравенті.   Замок було частково перебудовано – добудовано башту на південному боці скали та кілька споруд, що значно підвищило його оборонну спроможність. Після остаточної перемоги Карой Роберт подарував Ньолаб навколишніми землями та численними привілеями волоському воєводі Богдану. В 1342 р. корона перейшла до Лойоша (Людовика) І Анжу Великого (р.п. 1342 – 1382). Він дарує замок своїй дочці Марії І Анжу та її чоловікові Жигмонду Люксембургу. З 1378 р. Ньолаб, Хустський замок та вся домінія за королівські борги були подаровані волоським воєводам Драгу та Балку, але вже в 1405 р. король Жигмонд (Сигізмунд І) Люксембург (р.п. 1387 – 1437) передає Ньолаб та довколишні села роду Перені, який володів цими землями аж до 20ст. Проте волоські воєводи до кінця 15 ст. намагалися повернути свої землі, постійно нападали на володіння Перені і навіть розпочали судовий процес та все було марно.   Постійні напади змусили баронів Перені укріпити замок. Ньолаб витримав кілька облог 1514р. (повстання під керівництвом Дердя Дожі) та 1661 р. (напад турецьких військ) і лише у 1672 р. замок було знищено австрійськими солдатами за наказом імператора Ліпота (Леопольда) I (р.п. 1657 до 1705), тому що один з Перені створив там своєрідний штаб для угорської знаті, яка брала участь у повстанні проти Габсбургів. До наших днів від замку лишились фрагменти кількох стін, частина башти, що має назву “Сфінкс” та місток над ровом. В 1858-1859 рр. на території колишнього замку були проведені археологічні розкопки. Частину зі знайденого можна побачити сьогодні у Національному музеї Угорщини, а частина знаходиться у приватних колекціях. Доля чудових гобеленів, картин, зброї та коштовностей, що знаходились у замку в момент його знищення, на жаль, не відома.   На замковому подвір’ї в 1993 р. відновлено невеличку церкву Пресвятої Діви Марії, побудовану в 1530 р. Яношем Перені. На фасаді церкви є розписи із зображенням замку. З Королево також пов’язане створення визначних пам’яток письменства та книжкового мистецтва. У 1401р. С. Граматиком тут було переписане Королівське Євангеліє написане на 176 аркушах з мініатюрами, заставками та ініціалами. Книга зберігається у Закарпатському краєзнавчому музеї м. Ужгород. У замку в 1530-х рр. жив угорський просвітитель, в якості вчителя баронського сина, Бенедикт Ком’яті, який вперше переклав частину Євангеліє угорською мовою. Роботу було видано в Кракові на кошти Перені в 1533 р. і вона стала першою друкованою книгою угорською мовою. Примірник книги можна побачити в національному музеї Угорщини в Будапешті. В 1880 р. було відкрито церковнопарафіяльну школу. Наприкінці Першої світової війни Королево на короткий час стало райцентром Угорської Радянської Республіки, потім було зайняте румунськими військами, а з 1920 р. разом з іншими районами Закарпаття було включене до Чехословаччини. В 1939 р. Закарпаття було окуповане угорськими військами, а з 1944 р. їм на зміну приходять радянські війська. Неподалік стежини, що веде до замку стоїть досить цікавий в архітектурному плані храм, що належить до чоловічого греко-католицького монастиря. За матеріалами: http://www.travelua.com.ua