Карпаторусинська православна цивілізація: Грушівський монастир

Наводимо дослідження історика Валерія Разгулова Є підстави вважати, що монастир у Грушеві існував ще до приходу татар, оскільки є відомості, що після їх відходу його монахи скаржилися королю Бейлі ІV (1235-1276): монастир зруйновано, а майно, грамоти і документи розграбовано. Є припущення, що заснування монастиря відбулося трохи раніше, ця обитель мала понад 6 тисяч гектарів землі, куди входили три поселення: Грушово, Тересва та Кривое. (Иеромонах Пимен (Мацола) «Грушевский Архангело-Михайловский монастырь: история и современность». Наукові записки Богословсько-історичного науково-дослідного центру імені архімандрита Василія (Проніна). 2015 р. № 4. с. 434). Як описує Михайло Лучкай у другому томі «Історії Карпатських русинів», після татарської навали на спустошеній ірозграбованій землі Мараморощини поселилися волохи, які віросповідували грецький обряд. Ними було споруджено монастир на честь святого архистратига Михаїла. Оскільки волохи відмовились прийняти латинський обряд, король Людовик Великий вигнав їх з Молдови, а землі і села дісталися синам князя Саса – монахам Балинці та Драгію. У 1390 році ігумен монастиря Павхомій разом із братами приїхав у Константинополь до патріарха Антонія ІV і передав у його розпорядження Грушівський монастир. Той, 14 серпня 1391 року видає грамоту, написану грецькими буквами на пергаменті, закріпленою олов’яною звисаючою печаткою. Патріарша грамота була видана на прохання намісника угорського короля Жигмонда (імператора Священної Римської імперії Сигизмунда Люксембургського (1387-1437 рр.) й наділяла Грушевський монастир надзвичайними правами, а також маєтком, до якого входило сім навколишніх сіл. Особливе значення з одержаних прав мало так зване право ставропігії та надання його наміснику-ігумену статусу «патріаршого екзарха». (А. Петров «Древнейшіе грамоты по исторіи карпаторусской церкви и іерархіи 1391-1498 г. Съ фотографическими факсимиле». Прага. 1930 г. с. 109-114). В комплексі все це давало право Грушівському монастирю бути незалежним від влади місцевого епіскопа, адже безпосередньо був підпорядкований Константинопольському патріарху. Крім того, монастир одержав право на діяльність У Березькій, Угочанській, мармороській жупах. Згідно з грамотою, він міг будувати тут церкви, висвячувати священників. Право обирати ігумена мали вельможі, що жили в околиці. А за словами відомого, авторитетного сучасного римського дослідника, словацького походження Ціріла Васіла: «Первым документом, касающимся исключительно конкретной восточной церковной структуры и канонической материи» в северо-восточной части Венгерского королевства, юрисдикция вселенского Константинопольского патриарха на землях русинов и валахов восточного обряда предположительно вряд ли могла иметь какую-то предыдущую историю (континуитет)». (Владимир Фенич «Грушевский и Мукачевский монастырские центры религиозной жизни русинов и валахов северной части Венгерского королевства в период до начала Реформации». Ужгород. Издательство Валерия Падяка. 2018 г. с. 80). Оскільки Балиця і Драгій не затвердили цю дарчу грамоту у короля, то у подальшому монахи мали багато клопоту із збереженням за собою одержаних прав, які поступово від них відібрали впливові вельможі. Шли роки, коли «Року 1438 зустрічається наказ Лавренція де Гедервара, палатина Угорського королівства, про розмежування (володінь монастиря), направлений Лелеським зборам на прохання ченців монастиря». За словами М. Лучкая, таке розмежування, мабуть, тривало довго, бо в 1456 році за підписом короля Ласло V (1452-1457) (він, як стверджує Лучкай, знаходиться в Лелеському архіві № 117), вийшов новий документ, в якому встановлювалися межі монастиря і міста Госсу Мезе (Довгого Поля). (Василь Пагиря «Монастирі Закарпаття». Мукачево. Видання Мукачівсько-Ужгородської православної єпархії. 1994 р. с. 22). На виконання королівського указу від 13 грудня 1456 року Лелеський конвент 2 червня 1457 року дає вказівку про визначення кордонів вільного королівського міста Довге Поле. (ГАЗО. Ф. 151. Оп. 151. Оп.25. од. зб. 10. арк. 5-6).Та лише у 1458 році ченці монастиря вступили у свої законні права. ( И. Дулишкович «Историческія ЧЕРТЫ Угоро-Русскихъ». Унгваръ. 1875. Тетрадь ІІ с. 68). 14 травня1494 році архімандриту Іларію вдалося умовити угорського короля підтвердити Константинопольську грамоту і зняти з неї копію. Цю копію використав при написанні «Історії Карпатських русинів», вивчивши детально події того часу, Михайло Лучкай. Він прийшов до висновку, що Мараморош разом з Грушівським монастирем були підлеглі не Константинополю, з яким, крім 1390 року, не мали ніяких зв’язків, а мукачівському єпископу. Зокрема, пише М. Лучкай, в цій грамоті йшла мова: «Ми, король Владислав, вислухавши і щиро прийнявши такого роду прохання згаданого брата Іларія, побачили, що грамота згаданого патріарха не обірвана, не перекреслена і не пошкоджена в якій-небудь… частині, і видаючи нашу подібну привілейовану грамоту, за її зразкам дослівно перекладену, видану у повному змісті, в якому вона за звичаєм і по закону існує, і її силою підтверджується правда, ми приймаємо, схвалюємо і ратифікуємо, та поновлюючи для того ж монастиря св. Михаїла-архангела, а, значить, для вищезгаданого брата Іларія та його всіх наступників, затверджуємо у правомочності навічно, одначе так, що цим брат Іларій, настоятель, та його наступники повинні і зобов’язані мукачівському свого ордену єпископу, трансільванському ж архієпископу, теперішнім й майбутнім, як своїм настоятелям, проявляти належну покірність і слухняність». Валерій Разгулов, історик-краєзнавець Нагадаємо, Православна слабочуюча молодь зі столиці відвідала Закарпаття (відео) Читайте також:У Мукачівському замку «Паланок» використовують колодязь, якому понад 600 років Будьте в курсі з “ПЕРШИЙ.com.ua” – підписуйтесь на наш канал в Telegram