Як пологовий будинок перестав бути моргом, або тернистий шлях антисептиків

Постулат, що чистота – запорука здоров’я, здається непорушним. Сучасна людина впевнена, що знезараження всього підряд – шкіри, поверхонь, харчових продуктів –  запобігає поширенню небезпечних інфекцій. Тому здається дивним, що 150 років тому навіть серед лікарів багато хто не вірив у «мікроби». Втім, правдивість чи хибність будь-яких переконань перевіряється практикою. Вбивча рука Ще Гіппократ наголошував на чистоті рук лікарів і радив використання кип’яченої дощової води й вина. У біблійній притчі про доброго самарянина йдеться про обробку ран оливою і вином. Розуміння антисептики у найдавніші часи було суто інтуїтивним. До відкриття невидимих оку збудників запальних процесів цілеспрямованих зусиль для підтримання стерильності у лікувальних закладах не докладали. В акушерських клініках Європи у XVIII-XIX століттях смертність була просто шокуючою – за різними даними, від 30% до понад 50% породіль помирало. Найнебезпечнішим ускладненням була так звана родильна гарячка. Цим терміном описували ряд септичних захворювань, які атакували жінок, якщо під час акушерського втручання у їхній організм була занесена інфекція. У пологових будинках родильна гарячка поширювалася, як пожежа у австралійському буші. Проте жінки, які народжували вдома, практично ніколи її не підхоплювали. Звідки береться ця пошесть, тривалий час ніхто не міг збагнути. Віденський лікар родом з Будапешта Ігнац Земмельвейс у середині XIX ст. зауважив значну різницю між післяпологовою смертність у двох різних відділеннях Віденської центральної лікарні. В одному відділенні проходили практичні заняття студентів-медиків, а в іншому – навчалися акушерки. В руках студентів помирало набагато більше породіль. Цьому давали найпарадоксальніші пояснення, у тому числі стверджували, ніби смертність вища, бо жінки, які народжують у присутності чоловіків, відчувають сором. Замість того, щоб думати про заборону присутності чоловіків на пологах, Земмельвейс припустив, що існує інша фатальна обставина: на відміну від акушерок, студенти-медики окрім приймання пологів проводили розтини трупів. Після цієї процедури вони могли прийти до роділлі, просто помивши руки з милом. Земмельвейс запропонував лікарям дезінфікувати руки хлорною водою, щоб повністю знищити трупну отруту. Його колеги не вірили, що забруднюючі речовини у такій малій кількості здатні нанести шкоду. Та метод Земмельвейса все ж випробували у кількох клініках. Смертність у деяких випадках знизилася в сім раз. Однак пропаганда ідей антисептики широкій медичній спільноті обернулася тим, що новатора не захотіли слухати і підняли на кпини. Роками безуспішно намагаючись пробити стіну несприйняття, він зламався і останні тижні свого життя провів у психлікарні. Істина у вині Визнання прийшло до французького науковця Луї Пастера, який почав не з людей, а з… вина. У 1857 році він відкрив, що бродіння вина є результатом діяльності мікроорганізмів – дріжджових грибків. Пастер на початках охоче допомагав у вирішенні проблем народного господарства. Він описав хвороби вина та після дослідження під мікроскопом виявив їхніх збудників. Для знешкодження мікробів він запропонував нагрівати вино до 56°С – так з’явився метод пастеризації. Затим Пастер перейшов до хвороб шовкопрядів, виділив збудник холери курей, і лише після цього взявся за дослідження сказу, що привело його з ветеринарії у медицину. Не будучи практикуючим лікарем, він виступав перед членами Паризької академії хірургії та ненав’язливо рекомендував їм остерігатися мікроскопічних зародків хвороб, що ховаються на всіх предметах. Все більше медичних фахівців починало розуміти: якщо вони чогось не бачать, це не означає, що цього не існує. Аптекар з Парижа Жуль Лемер експериментально перевірив знезаражуючі властивості карболової кислоти (фенолу) і з 1859 р. почав використовувати її для запобігання гнійним інфекціям. 5%-ний водний розчин «карболки» десь на чверть знизив смертність пацієнтів після ампутацій у військовому лазареті. Праці Пастера і Лемера потрапили до англійського хірурга Джозефа Лістера. Останнього заінтригувало твердження, що хвороботворні «зародки» бояться хімічних речовин. Лістер почав накладати на рани пов’язки з карболовою кислотою та розпилювати в операційній її 3% розчин. Також він обробляв руки, інструменти і нитки. Нововведення Лістера дали початок антисептиці – системі заходів, спрямованих на запобігання проникнення мікроорганізмів у тканини і органи хворого. Карболова кислота мала вагомі недоліки – вона сильно подразнювала руки хірургів і шкіру пацієнтів, а ще була токсичною для людини. Колеги Лістера вирішили знищувати небезпечні мікроорганізми почали за допомогою високих температур. Німецькі хірурги Ернст Берґманн та Курт Шиммельбуш впровадили у світову практику обробку хірургічного інструментарію за допомогою спеціально сконструйованої парової машини. Свій винахід вони представили на X Міжнародному конгресів лікарів у 1890 році. Там же був прийнятий головний принцип асептики: «все, що торкається рани, має бути стерильним». Завдяки запровадженню антисептики і асептики до 1895 року післяопераційна летальність знизилася до 2%. Тотальне знищення Пар і окріп не годилися для обробки живих тканин. Та наприкінці XIX століття були відкриті дезінфікуючі властивості речовин, які недавно навчились синтезувати – йоду і перекису водню. Про обробку ран спиртовмісними речовинами знали ще той самий Гіппократ і народна медицина. Хімічні антисептики на основі хлору і його сполук, фенолів, перекисів, йоду та спиртів використовуються і ефективні дотепер. Але щоб забезпечити повну стерильність приміщення, знезаражуюча субстанція повинна проникнути у всі шпарини. Цим міркуванням керувався Дж. Лістер, розпилюючи розчин карболової кислоти. Аерозольна дезінфекція в наші дні не канула у Лету: спеціальні пристрої розпилюють дезінфікуючі засоби у вигляді «холодного туману». На початку пандемії коронавірусу це можна було побачити навіть на вулицях. Однак аерозоль – не єдиний спосіб дезінфікувати поверхні, уникнувши безпосереднього контакту з ними. Набагато компактнішими і дешевшими для цих цілей виявилися бактерицидні лампи medika.kiev.ua/lampy-bakteritsidnye, які взяли на озброєння не лише в медзакладах, але й у приватних оселях. Ультрафіолетові промені ще у 1801 році відкрив німецький фізик і хімік Йоганн Ріттер. Минуло понад 70 років, перш ніж англійські вчені Доюн і Блаунт помітили їхню бактерицидну дію. Вони провели дезінфекцію води за допомогою УФ-променів. У 1904 році Річард Кех створив першу ртутно-кварцову лампу, яка слугувала потужним джерелом ультрафіолету. З’ясувалося, що вона ефективна у боротьбі з повітряно-крапельними інфекціями. З 1930-х бактерицидні лампи проникли у лікарні. «Війна з мікробами» має зворотній ефект: що агресивніше люди борються з мікроорганізмами, то стійкішими стають останні. Можливо, наслідки цього ще попереду. Одні мутують, інші розробляють антисептики, антибіотики і вакцини. Коеволюція триває. Будьте в курсі з “ПЕРШИЙ.com.ua” – приєднуйся до наших каналів у Telegram та Viber, а також підписуйся на сторінку в Instagram