Гроші в трубу: хто, кому і чому винен за доставку газу

 «Грабунок народу»

Запровадження абонплати за газ неабияк збурило громадськість. На сайт президента посипалися петиції з проханнями скасувати її. Одна з них, автор якої характеризує плату за транспортування газу як «грабіжницьку та здирницьку», усього за 8 днів (з 20 по 28 січня) набрала необхідні 25 000 голосів. Кількість підписантів щохвилини зростає. Не пізніше як через три робочі дні після зібрання відповідного числа підписів петицію повинні направити на розгляд, а не пізніше як за десять – розглянути і дати відповідь. Але гарантії, що вона буде позитивною, немає. Між тим, звернень громадян на цю тему на сайті глави держави вже кілька десятків. 27 січня було оприлюднено петицію, у якій радять ввести орендну плату для постачальників за використання розподільних газових мереж, які належать громадам і громадянам, і враховувати її при нарахування платежів. «Пропоную ввести орендну плату з розрахунку 1 грн за 1 куб спожитого газу при кінцевій ціні газу до 5 грн / куб і плюс 0,5 грн за кожну гривню при ціні понад 5 грн / куб», – пише ініціатор. За три дні звернення підтримало трохи більше трьохсот громадян. Користувачі Фейсбука також активно обговорюють новацію і розробляють стратегії, як дати відсіч газовикам за дві платіжки. Віталій Зганич пропонує всім, через чиї двори та ділянки проходять газові труби, звернутись до газових господарств з умовою укласти договір про оренду землі. У спільноті «Тячівщина активна» оголосили флешмоб – не платити за доставку газу. Втім, нагадують, що за протермінування можуть стягнути пеню. Користувачка Nadiia Bank обурюється: «Вуличні мережі - збудували мешканці сіл, за власний кошт, підвідні сільські - оплачувалися з місцевих бюджетів. Газопроводи високого тиску, то це збудовано ще за часів Радянського союзу - власність народу України! Облгази років 15 тому поставили вимогу перед райрадами, сільрадами передати газопроводи їм на баланс, мотивуючи, що вони не матимуть інакше змоги їх обслуговувати!» Одна з петицій до президента містить ідею передати газогони під контроль громад. Ті, хто виступає з подібними ініціативами, наголошують, що газорозподільні мережі були прокладені на кошти держави, споживачів або громад. Споживачі самі купували обладнання, щоб врізатись у газову магістраль і заплатили за підключення чималі кошти, тому в них виникає питання: чому ми маємо платити за своє?

Чия труба?

Однозначної відповіді, кому належать мережі, не існує: всім потроху. Спецпроект Економічної правди «Газ в оселі» оповідає хроніку облгазів: найбільш масово газорозподільні мережі будувалися у 1960-1970-х роках. Для їх будівництва та обслуговування створювалися управління з експлуатації газових мереж або газконтори. Після будівництва мережу приймали в експлуатацію і ставили на баланс газконтор. У 1990-х роках газконтори були корпоратизовані і перетворилися на ПАТ «Облгаз», а згодом були приватизовані. При цьому у 1998 році голова «Нафтогазу» Ігор Бакай, намагаючись утримати контроль над розподілом газу, пролобіював заборону приватизації самих мереж. Коли акції облгазів почали переходити в приватні руки, мережі були вилучені з переліку приватизованого майна і наразі залишаються на балансі облгазів для того, щоб ті їх обслуговували. Ситуація із статусом мереж неоднозначна. Більшість з них перебувають у державній власності, але є комунальні мережі, кооперативні, які належать місцевим спільнотам, і приватні. «Окремі елементи газорозподільних систем створювалися за державні кошти, інші нерозривно пов’язані елементи — за рахунок приватних та комунальних суб’єктів», – розповідає порталові LexInform Олександр Костенко, керуючий партнер АО «Правовий Альянс», відзначаючи, що тягар утримання майна в даний час повністю покладено на газорозподільні підприємства. Він говорить, що більшість елементів цих мереж значаться у Реєстрі об’єктів державної власності, проте часто безпідставно. Прикладом може слугувати рішення Мукачівської міської ради № 614 від 04.04.2017 р., яке повертає майно підвідної газової мережі територіальній громаді міста Мукачево.  Були й судові прецеденти визнання ФОПів приватними власниками розподільних газопроводів, збудованих за їхні кошти. Отож, якщо ви прокладали трубу, можна довести, що вона ваша. А оператор газорозподільної мережі вам щось винен? Виявляється, ні. Він не власник, тільки її обслуговує. Прислугу ж потрібно додатково утримувати, а не вимагати з неї за оренду. Ті, хто фарбує труби за свій рахунок, не роблять нічого для того, щоб підтримувати правильний тиск у системі. Труби за межами приватних ділянок так само треба обслуговувати. Необхідність сплати за доставку газу пояснюють і тим, що українські споживачі отримують газ із родовищ з різних регіонів України та з-за кордону. Однак люди твердять: газові підприємства незаконно взяли їхні труби на свій баланс. Окрім того, скаржаться, що ніякого обслуговування не помічають, а якість газу погіршилася. Панівна точка зору – з людей знущаються і намагаються обікрасти. Але якщо не хочеться платити облгазу, просто так передати обслуговування газопроводу у інші руки не можна. Для цього потрібно отримати ліцензію на розподіл газу і виконати ряд умов. Зокрема – забезпечити цілодобову роботу аварійної служби, найняти фахівців для забезпечення безперебійної роботи та ремонту обладнання, створити сервісні служби для клієнтів тощо. І все ж, суто теоретично, альтернативні газорозподільні підприємства, які замінять облгази, заснувати можна. Тільки зусиль сусідів, які гуртом прокладали трубу на рідній вулиці, буде, м’яко кажучи, замало. Понад  те, згідно з українським законодавством, транспортування та розподіл природного і нафтового газу трубопроводами є сферою діяльності природних монополій – тобто, внаслідок технологічних особливостей задоволення попиту на цьому ринку є більш ефективним за умови відсутності конкуренції. Деякі облгази після підвищення тарифів на розподіл блакитного палива заявляють, що вони економічно необґрунтовані. Але не тому, що зависокі, а тому, що збиткові. У «Криворіжгазі» кажуть, буцім затверджений державним регулятором тариф у 1,4 рази менше собівартості доставки газу споживачам регіону. «Миколаївгаз» прогнозує через нього збитки у 200 млн гривень. «Івано-Франківськгаз», «Волиньгаз» і «Запоріжгаз» з ними солідарні. «Закарпатгаз» скаржився на збитки ще у квітні минулого року, задовго до розгляду нової вартості транспортування газу, нагадуючи, що востаннє тариф на розподіл газу переглядався Держрегулятором у 2016 році. За підсумками 2018 р. збиток компанії від розподілу газу склав більше 380 млн грн, а на 2019 р. прогнозували збитки у 804 млн грн. За даними «Нафтогазу», сукупний борг облгазів перед «Укртрансгазом» сягнув 38 млрд грн, що ставить під загрозу фінансову стабільність нового оператора газотранспортної системи України. Це виглядає як ланцюгова реакція: споживачі влізають у борги перед постачальниками і транспортувальниками газу. Ті, в свою чергу, стають іще чиїмось боржниками. І цю ситуацію підвищення тарифів не вирішить. Як можна взяти більше з тих, кому нічим платити? Коли грошей ні в кого нема, газорозподільні мережі продовжують зношуватися, компанії – нарікати на збитки, а споживачі – на дорожнечу.

Для чого ділити платіжку?

Раніше вартість доставки вносилася до єдиного рахунку за газ. Ці кошти пізніше розщеплювалися: вартість газу відправлялася в «Нафтогаз», вартість послуг з транспортування газу – газорозподільним і газотранспортним компаніям, вартість послуг з постачання газу – облгаззбутам. Так, ТОВ «Закарпатгаз збут» отримувало частку коштів від споживачів у вигляді тарифу на постачання газу, а ПАТ «Закарпатгаз»  – на транспортування газу газорозподільними мережами. Останню суму і винесли на окремий папірець. Нині плата за розподіл газу встановлюється відповідно до об’ємів споживання: сума кубів газу, спожитого за попередній рік, множиться на тариф на доставку, який залежить від оператора. Для «Закарпатгазу», до прикладу, встановлений тариф 1,248 грн/м³ (з ПДВ). Результат ділиться на 12 щомісячних платежів. При гарантованій ціні на газ 6,91 грн/м³  виходить, що 1 куб блакитного палива з доставкою обійшовся закарпатцям у 8,158 грн – принаймні, менше, як у січні минулого року. Спільний рахунок, який включав розподіл газу Окремий рахунок прийшов відразу за два місяці. Порівняно з минулим роком сума менша, проте тариф підняли Розділити транспортування, зберігання, видобуток і продаж газу та гармонізувати своє законодавство в енергетичній сфері з законодавством ЄС Україна зобов'язалася в рамках домовленостей з Європейським енергетичним співтовариством у 2011 році. Це передбачено і Третім енергопакетом, підписаним у рамках Асоціації з ЄС. З цією метою у 2015 році був ухвалений закон «Про ринок природного газу». Анбандлінг, а у перекладі – відокремлення доставки газу від його продажу, мало б дозволити споживачам змінювати компанію-постачальника. З 1 січня 2020 року за транспортування газу відповідає формально незалежна компанія – ТОВ «Оператор ГТС України». До цього всі ці функції виконували «Нафтогаз» і його дочірня компанія «Укртрансгаз». Якщо транспортування і розподіл газу – природна монополія, то продавців намагаються дробити. Коли видобувають і продають газ одні, а доставляють інші, це створює умови для появи вільного ринку, де споживачі самі обирають постачальника газу – наприклад, так, як інтернет-провайдера. Зі зростанням конкуренції на цьому ринку ціна падатиме, а якість кращатиме. Та все це лише на словах. На ділі підприємства на місцях лише умовно розділилися на облгаз і облгаззбут. Юридично це дві різні компанії, але фактично власник один. І споживачі потрапили в дуже дивне становище. Вони не розуміють, навіщо двічі платити за одне й те саме, іще й у одні руки. А беруть все більше й більше. Ті ж, хто підтримує ідею відділити плату за газ від вартості його розподілу, наводять аналогію: якщо ви замовляєте товар із доставкою, то сприймаєте як належне той факт, що крім ціни самого товару потрібно буде заплатити за послуги служби доставки. Так начебто повинно бути і з газом, бо це – європейська практика. Абонплату за газ уже намагалися впровадити у 2017 році, і тоді тариф на розподіл газу хотіли визначати за максимальною пропускною потужністю газового лічильника. Себто, незалежно від того, скільки газу випалювало б домогосподарство, розрахунок плати за його доставку мав базуватися на припущенні, що усі газові прилади у будинку ввімкнені на повну потужність 24 години на добу впродовж цілого місяця. Це найбільше вдарило б по тих споживачах, які найретельніше заощаджували блакитне паливо. Під тиском керівництва країни, на яке, у свою чергу, тиснуло невдоволене суспільство, НКРЕКП дала тоді задній хід. Тепер розрахунок абонплати проводиться інакше та базується на фактичному споживанні блакитного палива. Розплачуватися доведеться щомісяця незалежно від того, використовується газ чи ні. Обіцяють єдине: якщо цього року зекономите – можливо, наступного за доставку заплатите менше. От тільки тариф на неї уже з 1 липня 2020 р. знов підвищать: для Закарпатгазу – до 1,30 грн без ПДВ. І навряд чи це востаннє.

 Христина Шепа,

 для «ПЕРШИЙ.com.ua»

Нагадуємо, В Ужгородки, якій ампутували ногу, виявили метастази (ВІДЕО) Читайте також: На Закарпатті оголосили штормове попередження Будьте в курсі з “ПЕРШИЙ.com.ua” – підписуйтесь на наш канал в Telegram, а також сторінку в Instagram