Габсбурзькому роду нема переводу: як вплинули на Закарпаття нащадки могутньої династії (ФОТО)

Вони були епохою. Імперія, яка охоплювала майже половину Європи, носила їхнє ім’я. У дійсності, те, що Австрійську імперію називали Габсбурзькою – унікальне явище, адже в більшості інших країн правлячі династії змінювалися одна за одною. Всюдисущі Габсбурги панували і на землях Закарпаття.

Представники цього тисячолітнього роду відомі з X-XI століть. Їхнє перше родинне гніздо – замок Габсбург в сучасній Швейцарії, назва якого згодом стала прізвищем. Спочатку графи невеликого наділу у південно-західній Німеччині, потім королі Німеччини, королі Австрії, імператори Священної Римської імперії, Австрійської імперії і нарешті двоєдиної Австро-Угорщини. Змінювались державні утворення, але династія утримувала владу до початку XX століття. Прикметно, що Габсбурзька імперія постала переважно не завдяки загарбницьким набігам, а завдяки династичним шлюбам. Часто говорили: «Хай інші воюють, ти ж, щаслива Австріє, одружуйся». Жінки з роду Габсбургів були відомі тим, що легко і без ускладнень народжували – взяти хоча б Марію-Терезію, яка зійшла на трон, будучи вагітна четвертою дитиною, а всього народила шістнадцять малюків, і при цьому примудрялася перебувати у доброму здоров’ї та керувати державою. Король чи будь-який вельможа, беручи за дружину Габсбургівну, міг бути впевнений, що у нього залишаться спадкоємці – а якщо ні, то хай пеняє на себе. Те, як виглядала наречена і чи сходилися вони характерами, було вже другорядне запитання. Саме завдяки шлюбам і одній війні, у якій вони не брали участі, Габсбурги отримали владу над землями сучасного Закарпаття і всією Угорщиною. Останній король Угорщини Лайош II Ягеллончик був одружений з Марією Габсбург, а його старша сестра Анна Ягеллонка побралася з братом Марії, австрійським королем Фердинандом I Габсбургом. Юний Лайош II прожив з дружиною недовго і загинув 1526 року в битві під Могачем, де турецька орда наголову розгромила угорське військо. Дітей у Лайоша і Марії не було. Фердинанд Габсбург тут-таки пред’явив права на угорську корону. Щоправда, довелося витісняти конкурента, Яноша I Заполья, якого проголосили королем Угорщини паралельно з Фердинандом, і чия влада певний час поширювалася на східну частину країни (не в останню чергу через підтримку турків), але врешті-решт син Яноша I відрікся від престолу на користь Габсбургів і залишив собі титул князя Трансільванії. Наступні трансільванські князі мали зуб на австрійську династію і мріяли відновити самостійність Угорщини. Східна частина сучасного Закарпаття, точніше, комітат Мармарош, а згодом і комітати Береґ та Угоча, відійшли до Трансільванії. Це було однією з причин того, чому край став осередком повстань проти габсбурзького володарювання. Трансільванія знаходилась у подвійній васальній залежності – від Османської імперії і від Габсбургів. Та на місцевому рівні знать у закарпатських комітатах, як і раніше, представляли угорці, яких з Віднем пов’язувало не набагато більше, ніж з Оттоманською Портою. Все змінилося після поразки визвольної війни під проводом Ференца II Ракоці 1703 –1711 років. Чималий шмат конфіскованих володінь повстанця, у тому числі Мукачівський замок, імператор Карл VI Габсбург подарував графам Шенборнам, німцям і ревним католикам. Шенборни ж, зауваживши, що у їхніх нових володіннях бракує хороших ремісників, стали запрошувати до себе німецьких колонізаторів. Так рішення імператора опосередковано сприяло закріпленню на строкатій етнічній мапі регіону ще одного народу. Переселенці привезли на закарпатські землі картоплю, соняшник і кукурудзу, почали вирощувати тютюн, льон, хміль, буряк. У Мукачівсько-Чинадіївській домінії відкрили кінний завод, сироварню, суконну мануфактуру і, звісно, пивоварню – бо як німцям жити без пива?

«Ти би ще вспомнив, што було за Ференца-Йовжки»

Чи не найбільшу шану у мешканців регіону заслужила Марія-Терезія, донька Карла VI, прибічниця освіченого абсолютизму. Вона стала найуспішнішою правителькою з усіх монархів, яких породжувала родина Габсбургів. Щоб подолати відсталість селян Закарпаття і Угорщини, Марія-Терезія в 1767 р. започаткувала урбаріальну реформу, яка зменшувала залежність кріпаків від поміщиків, обмежуючи панщину одним або двома днями на тиждень, в залежності від тяжкості повинностей. Реформа замість запланованих двох місяців розтяглася на вісім років – настільки сильний опір чинило їй місцеве дворянство. Однак селяни отримали право звертатися до суду, і скарги на поміщиків посипалися звідусіль. Спір селян Великих Лучок з графами Шенборнами не завершився до самого розпаду імперії Габсбургів. Друга важлива реформа Марії-Терезії була пов’язана з освітою. В тих селах Угорської Русі, де проживали переважно русини, взагалі не було шкіл, окрім «дяківок». У більших містах і селах з угорським населенням освітні заклади функціонували краще, проте на одного вчителя припадало 300 дітей. За Марії-Терезії навчання стало обов’язковим для всіх дітей віком від 7 до 13 років. Був створений Ужгородський шкільний округ, який охоплював комітати Унґ, Береґ, Угоча і Мармарош, відкривалися нові школи у селах і містах. Важливо, що у місцевих школах дітей навчали читати і писати рідною мовою. Ще один пам’ятний жест імператриці стосувався безпосередньо міста Ужгорода. У 1775 р. Марія-Терезія передала Мукачівській греко-католицькій єпархії будівлю розформованого єзуїтського монастиря і храм при ньому – нинішній Хрестовоздвиженський кафедральний собор. В пам’ять про це у 2015 році навпроти собору встановили скульптуру Марії-Терезії та відкрили сквер, названий її іменем.

Фото: Ужгород.нет

Розповідають, що імператриця планувала побувати в Ужгороді власною персоною, але візиту завадили монарші справи. Старший син Марії-Терезії Йосиф II тривалий час був співправителем матері. Успадкувавши їй, він продовжив реформи, видавши указ про віротерпимість, який зрівняв православних, греко-католиків, кальвіністів і лютеран у правах з римо-католиками. У 1789 році імператор пішов іще далі та вирішив повністю відмінити кріпацтво. Для країни, яка була наскрізь феодальною і ультракатолицькою, це було вже занадто. Після смерті Йосифа II указ про скасування панщини взагалі не виконувався. Тільки у 1948 р., коли країну накрила революція, був виданий інший закон про відміну  панщини, який згодом підтвердив Франц-Йосиф I. Звільнення відбувалося на грабіжницьких умовах: землевласникам відшкодовували двадцятикратну вартість річних повинностей кріпаків, і велика частина викупу лягала на самих селян. При цьому навіть після реформи 70% земель у закарпатських комітатах лишилося у власності поміщиків. Попри це, цісар Франц-Йосиф I, якого закарпатці по-свійськи кликали Ференц-Йовжко, у очах краян залишив по собі добру пам’ять. Він дав дозвіл на утворення на території сучасного Закарпаття Ужгородського державного округу, який частина тутешніх активістів розглядала як основу для майбутньої автономії. Франц-Йосиф правив країною 68 років, будучи для однієї частини підданих уособленням стабільності, а для іншої – реакції і застою. «Імперія Габсбургів за часів Франца-Йосифа – це спокійне, заможне, міщанське життя, де п’ють каву чи пиво, розмовляють про політику, яка відбувається десь далеко, але самі нічого не роблять», – стверджував історик Ярослав Грицак. Дружину кайзера, чарівну Єлизавету Баварську, відому під пестливим іменем Сіссі, вся Європа визнавала еталоном стилю.

Імператор Франц-Йосиф I та імператриця Єлизавета

Блискучій царственній парі Сіссі і Франца-Йосифа судилося нещасливе майбутнє: їхній єдиний син скоїв самогубство, а на старіючу цісареву під час однієї з подорожей напав і зарізав італійський анархіст. Спадкоємцем Франца-Йосифа лишився його племінник Франц-Фердинанд, якого застрелив у Сараєві член сербської таємної організації «Чорна рука». Через це вбивство зав’язалася Перша світова війна, яка змела владу Габсбургів. Їхня колишня імперія роздробилася на національні держави – Чехословаччину, куди відійшла Підкарпатська Русь, Угорщину, Польщу, Державу Словенців, Хорватів і Сербів (попередниця Югославії) та інші. На Закарпатті є кілька монументів на честь Франца-Йосифа, зовсім нових. У 2015 році пам’ятник йому відкрили у Воєводині, а ще через рік – у Нижньому Солотвині. Обидві скульптури звели на меценатські кошти, а їхнім автором є Михайло Колодко.

Два кайзери Колодка. Зліва – Воєводинський, справа – Нижньосолотвинський

У Воєводині до пари Францові-Йосифу поставили ще й пам’ятник його коханій Сіссі. До речі, імператор навідувався на Закарпаття, зокрема, зупинявся у «білому домі» Шенборнів (тепер художня школа ім. Мункачі). Подейкують, що  Ференц-Йовжко любив полювати у закарпатських лісах, і саме для нього провели залізницю до санаторію «Карпати».

Лабіринти крові, або не останні Габсбурги

Родина Габсбургів не могла владарювати вічно. Абсолютистська форма правління, на яку покладалася династія впродовж віків, у XIX вже застаріла. У концепцію божественного походження влади (Божою милістю імператор…) і неможливість іншого світопорядку більше ніхто не вірив. Нових концепцій і рухів назбиралося, як піску морського, а католицька монархія Габсбургів відгонила середньовіччям. Її древність і нездатність відповідати на вимоги часу визначила її політичний кінець. Занепад могутності родини Габсбургів приховує ще одну таємницю. Переодружившись зі всіма найбільш знатними родами Європи, вони залишали численних нащадків, які знов-таки шукали партнерів серед рівні, але у підходящих за статусом родинах вже текла габсбурзька кров. Тоді представники династії одружувались між собою: двоюрідні брати з двоюрідними сестрами, дядьки – з племінницями. Результатом близькоспоріднених шлюбів стала поява так званої «габсбурзької щелепи»: гіпертрофована нижня щелепа різко видавалася вперед, а верхня виглядала недорозвинутою.

Родинна схожість. Карл II Зачарований, Маргарита-Тереза і Леопольд I

Тенденція до виродження у іспанській лінії династії досягла апогею з народженням у 1661 р. Карла II, прозваного Зачарованим, останнього представника роду Габсбургів на іспанському престолі. Через деформацію щелепи він не міг нормально говорити і жувати їжу, та й узагалі мав слабке здоров’я і знижений інтелект. Австрійська гілка Габсбургів також мало не згасла через кровозмішання. Рідну сестру «зачарованого» Карла Маргариту-Терезу, менш хворобливу, ніж її брат, взяв за дружину імператор Леопольд I Габсбург, який доводився їй дядьком по материнській лінії і двоюрідним дядьком по батьківській. Маргарита Тереза, вийшовши заміж у 15 років, до 21 року перенесла декілька викиднів і народила 4 дітей, з яких життєздатною виявилася тільки одна дівчинка. Її чоловік і дядько зміг отримати здорове потомство тільки тоді, коли одружився на  пфальцській принцесі, яка не була його близькою родичкою. Леопольд I став дідом Марії-Терезії, яка, в свою чергу, разом зі своїм чоловіком Францом-Стефаном Лотаринзьким дала життя численному Габсбург-Лотаринзькому дому. Одначе, знов-таки, не всі його нащадки відзначалися богатирським здоров’ям. Австрійський імператор Фердинанд I, правління якого застало «весну народів» 1848 року, слабував на епілепсію і гідроцефалію та добровільно відрікся від трону на користь племінника Франца-Йосифа, котрий виявився здоровим довгожителем. Наступник Франца-Йосипа Карл I, який зайняв імператорський престол у розпал Першої світової, був останнім правлячим Габсбургом. Іще в статусі ерцгерцога він у 1916 р. відвідував територію теперішньої Тячівщини, де інспектував війська. До нас дійшли фотографії, зроблені під час цього візиту.

Фото опубліковані на сторінці Transcarpathian Heritage/Facebook

Останній габсбурзький імператор помер у вигнанні, однак залишив численне потомство. Його старший син Отто, претендент на корони вже неіснуючих королівств, свого часу обирався депутатом Європарламенту. У 1993 році Отто Габсбург відвідував Закарпатську область. Він зберігав, серед інших, титули короля Угорщини, Хорватії, Чехії, Галичини і Володимерії та герцога Буковини – уявіть лише, що могло би вийти з таких посягань. Але Отто відмовився від усіх претензій. Втім, він таки проявив себе у політиці і виступав прибічником об’єднання Європи. Треба ж було щось об’єднувати, якщо склеїти імперію Габсбургів виявилося вже неможливо. У 2011 році, коли Отто Габсбурга ховали у Відні з де-факто імператорськими почестями, новини рясніли заголовками на кшталт «помер останній Габсбург». Проте Отто не був останнім. У нього лишилося семеро дітей, які не переривають стосунки з колишніми володіннями, перекваліфікувавшись з правителів на благодійників. З сучасних Габсбургів на Закарпаття найчастіше навідуються Шандор Габсбург-Лотрінген, нащадок Марії-Терезії у восьмому поколінні, і його дружина Герта-Маргарета. Вони очолюють  міжнародну організацію «Полум’я миру», яка займається благодійництвом та гуманітарною діяльністю, у тому числі на теренах нашого краю.

Шандор Габсбург-Лотрінген і Герта-Маргарета на врученні ордену Мірії-Терезії в Ужгороді, 2019 р.

Фото: Констянтин Черкай, uzhgorod.in

З 2016 року вони вручають в Ужгороді Орден Марії-Терезії – щоправда, не австрійську нагороду, а локально засновану відзнаку для особистостей, які внесли вклад у розвиток Ужгорода або Закарпаття. Його кавалерами стали, зокрема,  художник і реставратор замку Сент-Міклош Йосип Бартош і кондитер Валентин Штефаньо. Що ж, при дворі у Відні теж любили солодощі, навіть десерт в честь кайзера назвали – кайзершмаррн. Нинішній «кайзер без корони» і голова старовинного дому Карл Габсбург-Лотрінген мешкає у резиденції неподалік Зальцбурга. Він – політик, журналіст, і, як батько, ексдепутат Європарламенту. Як, напевно, всі Габсбурги, котрі живуть у наші дні, Карл усвідомлює, що колесо історії назад не повернути. Однак на сьогодні його родина є однією з найчисленніших аристократичних династій у Європі. А злощасна фамільна щелепа залишилася тільки на старовинних портретах. У нових поколінь вона непомітна. Ну, хіба зовсім трохи.

Підготувала Христина Шепа,

для «ПЕРШИЙ.com.ua»

Читайте також: Сотні вірян об’єднані однією молитвою: у Мукачеві відзначають Успіння Пресвятої Богородиці (ФОТО) Будьте в курсі з “ПЕРШИЙ.com.ua”– підписуйтесь на наш канал в Telegram, а також сторінку в Instagram