Еволюція жіночої білизни: від камізи до стрингів

Межі пристойності на Заході за останні сто років помітно розширилися. Ставлення до тіла кардинально змінилося – від необхідності тримати його у лещатах до широкої відкритості. Але все-таки не безмежної.

Уявлення про те, що предмети одягу можуть бути інтимними та публічними, або що тіло може перебувати у належно одягненому та роздягненому стані, є відносним та відрізняється від культури до культури. Жодне племінне суспільство не мало того, що можна вважати нижньою білизною: предмети одягу, які діють як шар ізоляції між шкірою та верхньою одежею. Проте коли вигляд оголеного тіла є соціальним табу, з’являються стратегії, покликані зробити тіло респектабельним. У цьому і полягає роль нижньої білизни – захищати інтимні зони тіла від поглядів інших.

Особливо багато обмежувальних норм стосувалися жіночого тіла, яке цей «man`s man`s world» трактував як об’єкт – і об’єкт почасти небезпечний, адже він змушує чоловіків думати про те, про що думати було не можна. У Європі був період, коли навіть оголене жіноче коліно вважалося непристойним. У деяких інших культурах так триває досі.

У середньовічній Європі і жінки, й чоловіки носили під одягом нижні сорочки (камізи). Вони були непримхливого вільного покрою, однак жіночі були довгими, до щиколоток.

Цей предмет туалету був у вжитку ще дуже довго. У XVII столітті довгі сорочки жінки не знімали навіть у ванні, що відобразили тогочасні художники.

Німецький курфюрст Август Сильний ввів у моду чоловічу нижню білизну у вигляді штанів з тонкої тканини. Жінки ж почали носити подобу панталонів, які складалися з двох окремих штанин, з’єднаних на талії. І навіть вони здавалися добропристойним паням викличними.

З часом нижня білизна, залишаючись практичною для чоловіків, для жінок перетворилася на своєрідний інтимний екзоскелет. У жіночому гардеробі ще у XIII столітті з’явився бандаж – широкий пояс, який підтримував груди і підкреслював талію. Він був попередником корсета, з яким пов’язані страждання не одного покоління дам. 

Ця конструкція, що виникла приблизно у XV столітті, нагадувала радше не предмет одягу, а знаряддя катування. Заради отримання ідеальної фігури типу «піщаний годинник» у корсети вшивали дерев’яні або металеві пластинки, які стискали жіноче тіло, немов лещата. В епоху Відродження з’явилися металеві корсети з отворами для вентиляції. Згодом сталь замінили китовим вусом. 

Використовували корсети не обов’язково для того, щоб зробити фігуру звабливішою. У суворій Іспанії було популярно стягувати груди дівчат з самого дитинства, щоб не дозволяти їм розвиватися – така ось турбота про моральні засади прийдешнього покоління.

Затягування талії до неймовірних 35-45 сантиметрів деформувало внутрішні органи, а дами часто непритомніли. Лікарі ще на початку XVIII століття говорили про шкоду корсетів і навіть звинувачували цей аксесуар у ранніх смертях. Інші ж вважали, що корсет, навпаки, необхідний, щоб підтримувати тендітні жіночі тіла. На тлі цих дискусій корсет залишався невід’ємною частиною гардеробу аж до кінця XIX століття.

І не тільки він. Набір білизни дами позаминулого століття включав до 12 предметів. Спочатку дівчата одягали корсет, зверху часто вдягали коротку мереживну кофтинку для захисту сукні від корсету. Під дамською сукнею ховалися: верхня спідниця з кількох рядів білого мережива; дві спідниці з кисеї прозорої тканини, під ними сильно накрохмалена спідниця, яка тримала форму; льняна спідниця з воланами. Далі йшла спеціальна спідниця на ваті, нижня проста спідниця з батиста, і лише потім – панталони. Не дивно, що одягання і роздягання були складними процедурами, під час яких аристократкам було не обійтися без допомоги служниць.

Згодом жінки розширили коло своєї діяльності – й інтелектуальної, й фізичної. Наприклад, для велосипедних прогулянок не підходив корсет, що сильно стягував. Тоді йому на зміну прийшов інший предмет нижньої білизни – бюстгальтер. Власниця корсетної майстерні Ермінь Кадоль вперше представила такий виріб у рамках Всесвітньої виставки в Парижі в 1889 році. 

Після того, як жінки відмовилися від корсетів, у 1920-х з'явилися також комбінації. 

У міру зростання розкутості і з приходом «сексуальної революції» білизна прикривала все менше і менше. У 1980-х роках у США та Європі отримали поширення стринги – предмет одягу, який винайшли і до того наважувались носити тільки «нецивілізовані» племена. Ті, які, як уже йшлося вище, не знали поняття нижньої білизни.

У наш час найрізноманітніші моделі нижньої білизни https://kleo.ua/ua відрізняються мінімалізмом. У них є і сексуальність, і загадка. Здається, ця білизна вже дуже далека від засобу поневолення. 

Чи досі може ним бути?

Якось українську письменницю та блогерку Ірену Карпу обурило, коли їй дорікнули, мовляв, на її фото видно, що під кофтою, причому непрозорою, немає бюстгальтера. Чому деяким людям не подобається, якщо під одягом жінки «не проглядається обрис родича корсета»? Карпа вважає, що йдеться всього-на-всього про закомплексованість.

Одним зручно без бюстгальтера, інших, як Діту фон Тіз, досі зачаровують корсети. Зрештою, це питання смаку – але суспільні табу нікуди не поділися.