Едмунд Еґан: ірландець, який рятував Закарпаття

Через скандал з тиском на угорську громаду на Закарпатті у всіх на вустах опинився фонд «Еґан Еде». Дехто й не здогадується, на чию честь, власне, назвали цю структуру. Едмунд Еґан – таке його повне ім’я – був етнічним ірландцем і поплатився життям за те, що впроваджував реформи та хотів кращої долі для закарпатських селян. Майбутній економіст та реформатор народився у 1851 році в сім’ї ірландських емігрантів у Північній Хорватії – тоді це була територія Австрійської імперії. Юнак вивчав економіку в університеті міста Галле у Німеччині і право у Віденському університеті та швидко зробив кар’єру. У 1883 році Едмунд Еґан став радником міністерства сільського господарства Угорщини та інспектором молочного господарства. Працюючи у цьому відомстві, він отримував чимало свідчень про жалюгідне становище селян і з’ясував, що у найбільших злиднях живуть мешканці найсхідніших комітатів Угорщини – сучасного Закарпаття. Тікаючи від безземелля і безгрошів’я, місцеві жителі масово емігрували за океан. Еґан не вбачав у цьому регіоні «економічне гальмо», але глибоко співпереживав людям, яким ледь вистачало на хліб. У 1890 році Еґан видав працю, присвячену економічному потенціалу Карпатського регіону. У ній він порівняв Карпати та Швейцарію і виклав своє бачення того, як подолати бідність і стимулювати розвиток краю. Зокрема, у його проєктах було завезення нових порід худоби, створення кооперативних молочарень, надання селянам державних кредитів. Наприкінці 1890-х місцеві закарпатські діячі звернулися до уряду Угорщини з меморандумом, у якому нагадували про жахливі умови життя сільського населення краю. Інспектувати регіон міністерство відрядило Едмунда Еґана. Він особисто об’їздив безліч сіл, спілкуючись з представниками різних верств і професій, та на власні очі побачив гнітючу картину глибоко відставання. За результатами цієї поїздки Еґан підготував звіт «Економічне становище руських селян в Угорщині».   «Селянам забрано сіножаті, пасовища і навіть почасти ті ґрунти, які вони уживали перед тим як спільну власність», – писав він, пояснюючи, що великі землевласники віддають землю в оренду окремим підприємцям, а вже у них за подвійну і потрійну плату її вимушені винаймати селяни. Фабричного промислу в регіоні, як твердив інспектор, не було ніякого, навіть домашній промисел, що обмежувався виробництвом вовняних виробів, щез, бо ніде було годувати овець. Поживою місцевих селян, за свідченнями Еґана, були вівсяний ощіпок і картопля, іноді – кілька крапель молока. «Розпука бере дивитися на цей умираючий нарід. Нині можна би навіть представить день, в якім останній русин утече з краю», – бідкався він. Держава не контролювала місцевих чиновників: «Нотарь, громадський писар, бачить свого «штульріхтера» раз на чверть року і не дивниця, що він навикне у селі розпоряджати по своїй вподобі і самоволі. Багато нотарів дере з народу, що може, і тиранізує селян». Ще більшими тиранами Еґан вважав різного роду лихварів, крамарів і посередників: «селянин став невільником цих «торговельників» у повному значенні слова». Еґан чудово розумів ментальність простих закарпатців: «Руський нарід у глибині душі добрий, слухняний, даного слова дотримується і не втрачає порядності. Він перейметься поступом, адже добре знає, де корінь його лиха. Не має тільки снаги, аби самотужки вирватися з нинішнього становища». Хоча звіт Еґана сприйняли неоднозначно і навіть піддавали нападкам, уряд прислухався до його пропозицій щодо порятунку закарпатського господарства. Була започаткована так звана «Верховинська господарська акція», або ж «Акція Еґана», якою економіст займався до самої смерті. Штаб цієї акції, або Експозитуру для гірських районів, сформували в 1897 році у Мукачеві. Спочатку акція охоплювала лише Березький комітат, пізніше поширилася на Марамороський і Ужанський, а у перспективі мала включити і Земплінський. Експозитура надавала селянам економічну допомогу в посередництві при орендуванні і купівлі поміщицьких земель, що знищувало необхідність брати у посередники «крамарів». Неодноразово селянам допомагали викупляти у лихварів навіть будинки. У селах створювали гуртки, де найбільш перспективних ґаздів навчали передовим методам ведення господарства, читали їм лекції з агротехніки, продавали за пільговими цінами сільськогосподарські машини, посівний матеріал, племінних тварин. На Закарпаття для цієї цілі везли велику рогату худобу з Тіролю, Швейцарії, Баварії. У рамках акції формували каси взаємодопомоги, які видавали гроші під 6-7% річних, рятуючи селян від шалених лихварських відсотків, які затягували у боргову яму. У селах засновували кооперативи-артілі та майстерні з виготовлення найрізноманітнішої продукції. У руках селян опинявся весь цикл – від виготовлення сировини до продажу готового продукту. Товар кооперативів коштував дешевше, ніж у крамарів. «Акція Еґана» допомогла наростити обсяг сільськогосподарської продукції регіону: розширилися посівні площі, збільшилися збори зернових. Однак прибутки лихварів, крамарів і орендарів упали. Вони задіяли усі свої зв’язки, щоб зупинити зміни. Та Едмунд Еґан нещадно скидав із посад корумпованих чиновників. Він нажив безліч ворогів серед місцевої мафії, яка намагалася будь-що позбутися його. Йому пропонували гроші, щоб він поїхав геть до Відня чи до Будапешта. На нього подавали в суд, грабували, підпалювали його помешкання і намагалися отруїти. Врешті, коли 20 вересня 1901 року економіст їхав у кареті з Ужгорода в Середнє, у нього вистрілили. Через два дні Едмунд Еґан помер. Вбивць так і не знайшли; навпаки, ходили чутки, буцім Еґан застрелився сам. «Як би там не було, – писали по його смерті, – угорські русини стратили у ньому щирого свойого заступника, а яким тішився серед ним поважанєм, видно хоч би з того, що багато їх взяло участь у його похоронах, що єпископ Фірцак зложив удові кондоленційне письмо іменем русинів та що зараз же по його похоронах виринула між русинами гадка, щоби покійникові поставити пам’ятник, на що й збираються складки». І ще: «Взагалі треба сказати, що цілий теперішній просвітній і економічний рух між угорськими русинами… усі читальні і крамниці, про яких не чувано там до Еґана, се його безпосередна або посередна заслуга». У міністерстві для Еґана не знайшли наступника, готового так само віддано вести розпочату ним акцію, і її поволі згорнули. Однак на місці, де був скоєний замах на життя Еґана, звели пам’ятний хрест із написом: «На доказ вдячности міністерському повновласникови Еганови з Боростянки, верховинського люду найліпшому приятелеви та добродієви в пам’ять на нещастє, яке 20 вересня 1901 р. постигло його на сім місці а яке скінчилося його смертію. З публичних дарів поставили його правдиві обожателі. Молімся за нього!».  

підготувала Христина Шепа,

для ПЕРШИЙ.com.ua

Будьте в курсі з “ПЕРШИЙ.com.ua” – приєднуйся до наших каналів у Telegram та Viber, а також підписуйся на сторінку в Instagram