"Дякую, що жива": історія дівчини, яку ледь не вбив грабіжник

Йдучи вже повз 27 школу і Водограй, по короткій неосвітленій стежці (а на хвилиночку у нас пів міста без норм освітлення), він накинувся на мене ззаду з удару ліктем в голову, завалив на землю, тримав рот і бив по голові, в надії, що відключусь. Я кричала. «Не кричи, не кричи» і сильні удари. Я затихаю. «Послушай, что мне от тебя нужно: деньги, золото, кольца, доставай все». «Добре, добре, я все даю». І нереальні крики! А за ними ще дужчі удари виключно в голову, щоб я відключилась. З будинку почали кричати люди «ми зараз викличемо поліцію, відпусти», це була моя надія, і просто чудо, що я не виключилась і мала сили кричати: «викликайте! Викликайте! Він мене убиває!» і далі дужчі удари і фраза: «вырубись уже; что ж ты никак не вырубаешься!» і зі стадіону почали наближатись люди, що й змусило його тікати. Піднявшись я побачила сіру байку, низький ріст, і просто склався пазл, що бачила я його ще з черемоша, тобто він йшов за мною весь цей час. Йшов і все планував. Це болить. Піднявшись, все що я могла говорити це: дякую, дякую, я жива, жива, дякую! Пара провела мене до світла, я викликала поліцію, жінка з 22 будинку була вже там і теж викликала поліцію, а тим часом її син біг за нападником. На жаль, він зміг втекти. Це були єдині люди, які вийшли з дому до мене. моє серце розривається! Дякую! Говорити, що це вернеться ще більшим добром нема сенсу, бо Бог все бачить! Суд-мед експертиза: в заключенні зробили висновки, що в мене легкі тілесні. І нехай. Бо це чудо! Що після стількох ударів, це «легкі тілесні». Попереду ще МРТ. Слідство йде.