Декілька слів про Берегово

28.04.2018 15:01 850 0
Декілька слів про Берегово

Берегівці поки що зупинилися на першому варіанті

Здається закарпатцям вже набридли довготривалі епопеї із встановленням пам’ятників та монументів у їх рідних містах. Тим більше коли ці витвори (не завжди мистецтва) споруджуються на бюджетні гроші. Набридло вже й те, що багато хто робить на такій справі собі політичну (або якусь іншу) сумнозвісну кар’єру. Нашим закарпатським Зурабом Церітелі (улюбленець московського мера Лужкова) вже давно став скульптор Михайло Белень, який вдало співпрацює з місцевою владою і дістає замовлення на чергові монументальні проекти. Його наступна мета – спорудження пам’ятника Августину Волошину десь (бажано) в центрі Ужгорода... При тому в листі-зверненні до Ужгородської міської ради він критикує існуючий пам’ятник Шевченку, який височить біля будівлі ОДА на площі Народній. Отже, незабаром будемо спостерігати за тим, як в газетах будуть чубитися кандидати на Волошина...

Тим часом у провінції над такими глобальними речами практично не замислюються. Якщо треба пам’ятник – будь ласка споруджуйте, аби гроші були. В Берегові, наприклад, на пам’ятникоманію не страждають. Угорці вже встановили своїх бронзових відомих – Петефі, короля Іштвана, а пивний завод “Кобаньої” навіть встановив бюст Дюли Іллеша, щоправда у 1989 році (коли такі дари були ще в моді). Аби зберегти пам’ять про своїх предків та гостей міста берегівці вішають на будинки пам’ятні дошки. Так і дешевше, і відразу видно хто це був, де мешкав і що зробив. Та й історію так вивчати легше і конкурси, які забирають багато грошей та нервів влаштовувати непотрібно.

В Берегові на весні цього року вийшла з друку книжечка місцевого історика Михайла Кенийза “Пам’ятні дошки Берегова”. Тут йдеться мова про видатних історичних особистостей, пам’ять про яких вдячні нащадки увіковічнили меморіальними дошками. Книжка цікава як для туристів, так і для молодого покоління, яке знайде для себе багато нових історичних фактів, пов’язаних з рідним містом. Єдиний її недолік це те, що неназвані автори пам’ятних дощок, а також мало відомостей про власне берегівське життя згаданих осіб.

Мабуть не всім відомо, що раніше Берегово мало зовсім другу назву. Засновником міста вважається герцог Ламберт і вперше Берегово згадується у документах 1063 року як Вілла Ламберті (Villa Lamperti), а потім вже як Лампертсас. Народна легенда розповідає про пастушка на ім’я Сас, який випасав тут худобу, від нього нібито і пішла сьогоднішня назва міста – Берегсас (Берегово).

В центрі міста розмістився так званий палац Бетлена (наразі там розташоване ПТУ №11). Князь Габор Бетлен – видатна особа в історії Угорщини, він, зокрема, боровся за об’єднання розколотого угорського королівства. У 1620 році його навіть обрали угорським королем, але він ухилився від коронації, адже бачив у своєму житті інші цілі. Берегівці встановили на палаці Бетлена пам’ятну дошку, а цього року в його стінах розташувався довгоочікуваний краєзнавчий музей Берегівщини (директором став колекціонер старовини Янош Шепа).

Пам’ятають у нас також про інженера Калмана Бенду, який прославився тим, що впорядкував канал Верке – єдину водну артерію Берегсаса. Інженер очолював також спілку угорської культури Підкарпатської Русі, але в 1944 році був заарештований. На жаль, сьогодні його дитя – канал Верке виглядає зовсім не привабливо, і якщо найближчим часом не буде прийняте владою якесь кардинальне рішення місто просто поглинуть каналізаційні викиди...

Єврейське населення Берегова береже пам’ять про рабина Соломона Гірша, який у передвоєнні часи дбав про нужди іудейської громади. У 1944 році цей працьовитий та добрий чоловік загинув у концтаборі, як і більшість його прихожан...

Схожа доля дісталася Ференцу Пастору, який у 1932 році став священиком Берегівської римо-католицької церкви. Як й інших служителів, його було заарештовано і відправлено на каторгу. Помер у Сибіру...

А реформати згадують про свого єпископа Балаж Радана, який боровся за реформацію у католицькій церкві, поширюючи ідеологію Кальвіна на теренах Потисся. Він заснував реформатську громаду у Берегові, що призвело до розколу угорського населення на різні релігійні конфесії. 1553 року під час проповіді на недільному служінні монах-католик убив Радана. Після цього боротьба між католиками та реформаторами набула ще гостріших форм.

Не менше ніж священиків у Берегові завжди вшановували талановитих лікарів. Адже вони займалися приблизно однаковою справою: якщо перші лікували душу, то другі – тіло. Таким був Ерне Гартман (1913-1973). У 1945 році він став головним лікарем міста, і прославився тим, що вперше на Закарпатті проводив щеплення проти поліомієліту, таким чином врятувавши від смерті тисячі дітей. Доктор Гартман був нагороджений почесною відзнакою – премією “Pro Urbe” (“За місто”).

Берегівська районна лікарня розташована на вулиці Ліннера. Хірург Бертолон Ліннер (1887-1969) за майже 40 років своєї діяльності провів близько 46 тисяч операцій (тобто не менше чотирьох на день). Був основоположником нових методів в хірургії, проводив найскладніші операції, в тому числі на серці та головному мозку, займався навіть трансплантацією органів. Ліннер врятував життя тисячам людей, а таке не забувають. До того ж він був маститим виноградарем – вивів понад 100 нових сортів, а один із них навіть названий на його честь.

В Берегові мешкає багато геологів, адже тут розташована Закарпатська геологічна експедиція, спеціалісти якої, зокрема, займаються розвідкою корисних копалин і не тільки. Щоправда, геологорозвідка вже не підтримується як раніше державою, тому поступово приходить в занепад. Але талановиті люди залишаються, багато хто з геологів працює на Мужіївському золоторуднику. І всі вони пам’ятають про видатного свого колегу берегівця Бейлу Йонтшку (1908-1991), який у 1940 році видав перший номер журналу “Карпатика”. У 1951 році Йонтшка захистив кандидатську “Геологія Угорщини”, пізніше поїхав досліджувати уранові копалини аж у Монголію, а висновки цієї експедиції виклав на 7500 (!) сторінках російською мовою. Навіть на пенсії геолог не міг тихенько сидіти без діла – досліджував гранітний масив району Мочар на Закарпатті.

У Берегові працювало немало істориків і талановитих педагогів. Відомий український історик та поет Василь Пачовський працював спочатку у Берегівській реальній гімназії (1920-1929), де здобув серед учнів неабиякий авторитет. Він закохано називав Закарпаття Срібною землею, написав поему “Князь Лаборець”, драму “Замок заклятої царівни”, його “Історія Підкарпатської Русі” була видана в Ужгороді у 1921 році, книга “Срібна Земля” у 1938 році.

Ще один талановитий педагог із Берегова – це Гізелла Легеза Дравої (1911-1980). Про її життя в місті свідчить надпис на пам’ятній дошці в ЗОШ №6, де вона навчала дітей угорській мові та літературі. Проста вчителька самостійно перекладала на угорську твори українських та російських класиків, створила чудову бібліотеку, складала підручники для своїх учнів. Листувалася з багатьма відомими письменниками-сучасниками, і навіть писала Сталіну та Хрущову прохання про допомогу. І на диво – дочекалася відповіді....

Берегівці також шанують пам’ять історика, археолога та етнографа Тиводара Легоцького (1830-1915). Сам він мешкав у Мукачеві, де домігся створення музею, написав 12 монографій, серед них фундаментальну працю “Монографія Березької жупи”. В Берегові на його честь названо одну з вулиць.

В Берегівській гімназії навчався видатний український письменник, етнограф та археолог, педагог Федір Потушняк (1930). Який викладав пізніше етнографію та археологію в Ужгородському університеті, видав монографію “Археологічні знахідки бронзового та залізного віків на Закарпатті”, яка до сих пір серед спеціалістів вважається неперевершеною.

Берегсас своєю заспокійливою аурою приваблював до себе також письменників та поетів. Наприклад, Дьєрі Деже прожив у місті майже 10 років (з 1940 по 1949 рік). Добре відомі його вірші антифашистської тематики. Інший відомий поет Ене Дідо мешкав у Берегові на протязі 1914-1918 років (відома його поема “Перед дзеркалом”). Часто бував у нашому місті також Ференц Келчеї, який написав у 1823 році текст національної молитви угорців – гімн “Боже, благослови угорців...” Це принесло поету всенародне визнання серед одноплемінників. Ференц добре знав наш край, і оскільки часто хворів, великі надії покладав на лікарські властивості мінеральних вод Хустського району.

Зупинявся в Берегові у 1800 році ( в колишньому готелі “Орослан”) також відомий письменник та мовознавець Ференц Казінці. Відомо, наприклад, що він провів 2387 днів у в’язниці за своє вільнодумство...

На вулиці Сечені висить дошка з надписом – “В цьому будинку в 1897 році народився відомий угорський письменник Мігель Томаш”. Він був талановитим інженером, який будував шосейні дороги у Берегові, працював у Кошицях, Будапешті. Помер майстер у далекій Австралії в 1967 році, і видав, мабуть, найкращий його роман “Тече вода між двома берегами” (1936).

Бував у місті у 1926 році також один з найкращих угорських прозаїків Жігмонд Моріц (1879-1942). Першу славу принесло йому оповідання “Сім крейцерів”.

На сьогоднішній площі Героїв є будинок в якому 12-13 липня 1847 року перебував Шандор Петефі, угорський поет світового значення. Він прагнув ознайомитися з життям свого народу, тому багато подорожував, відвідав Мукачево, Ужгород, Берегово. 31 липня 1849 року Петефі загинув в бою під Шегешваром у віці 26 років, але існує версія, що він був полонений росіянами і відправлений до Сибіру, де і загинув.

30 липня 1846 року Берегсас відвідав Іштван Сечені, відомий політичний діяч та письменник. Не дивлячись на своє негативне ставлення до революції, в уряді Угорщини 1848-1849 рр. Сечені обіймав посаду міністра. З його ім’ям також пов’язане будівництво підвісного мосту в Будапешті, заснування Академії наук (1828 р.).

Цікаво, що визвольний рух проти панування династії Габсбургів в Угорщині розпочався саме в Березькій жупі! На площі біля сучасного поштового відділення 22 травня 1703 року підняв прапор князя Ракоці вожак повстанців Есе Томаш. Як твердять історики, невдоволені селяни сіл Торпа та Варі рушили на Берегсас, розгромивши під Бене загін жупних ратників. Трохи пізніше рух очолив дворянин Ференц ІІ Ракоці.

Князь Ференц відвідав Берегово 21 грудня 1705 року, аби особисто закликати народ до повстання. Учасникам визвольної боротьби він обіцяв знищення кріпацтва, проте сам нещадно придушував антифеодальні виступи селян. Невдачі боротьби проти Габсбургів примусили князя емігрувати за кордон, де він помер у 1735 році.

На будинку, де розмістився зараз райвідділ внутрішніх справ висить символічна дошка – “На цьому місті стояв колись рідний дім видатного письменника, журналіста, перекладача Палоці Горват Лайоша (Берегово 5 лютого 1899 – Будапешт 1 березня 1976)”. У 1951 він був ув’язнений за підозрою у діях проти режиму Матяша Ракоші, і тільки у 1960 році реабілітований. В історію Угорщини Палоці увійшов як перекладач творів Л. Толстого, письменників Іспанії, Італії, Англії, збирач народних пісень, талановитий письменник...

Нещодавно відбулася презентація науково-популярного видання “Музичне Берегово”. Місто відоме своїми славними музичними традиціями далеко за межами України. Цікаво, що автором ідеї та видання книги є 14-річний учень Берегівської гімназії, дійсний член Малої академії наук України Тарас Пасічник. Допомагала молодому досліднику Ярослава Рак, викладач Ужгородського музичного училища ім. Д. Задора.

Музична культура Берегова гармонійно поєднала традиції двох народів – закарпатських русинів-українців та угорців. Видатний угорський композитор, піаніст Бейла Барток, наприклад, побував на Берегівщині у 1912 році, де збирав угорські народні пісні. Цікаво, що перед смертю він захопився обробкою українських народних пісень, але не завершив свого задуму (помер у 1945 році у Нью-Йорку).

Берегівці пишаються своїми славними земляками, серед них: солістка Національного оперного театру України Гізелла Ціпола, директор Українського центру мистецтв Іштван Геді, соліст Львівського оперного театру Габор Алмаші, піаніст Габор Фукс (Нью-Йорк), оперна співачка Георгіна Бенза (Мюнхен) та багато інших.

Не так давно в Берегові на вулиці Мукачівській, 84 з’явилася пам’ятна дошка актрисі Шарі Федак (1879-1955). Вона народилася в нашому місті у заможній сім’ї, а згодом стала зіркою угорської оперети. Найкращий її здобуток – виступ на сцені Королівського театру у п’єсі “Витязь Янош”. Шарі Федак неодноразово гостювала у рідному Берегсасі, виступала у місцевому казино.

Отже, нашу історію можна і потрібно вивчати, адже в ній багато повчального. Головне – це робити для себе належні висновки з побаченого й почутого.

Аліна ШЕВЧУК, Берегово

Раніше Перший кабельний писав Фото з архіву: збір табаку на Ужгородщині (фотофакт)

Теги: Туризм
Будьте вкурсі з ПЕРШИЙ.com.ua - приєднуйтесь до наших спільнот:

Коментарі - 0

Поки немає коментарів, будьте першим, залиште свій відгук!