Чайний ренесанс. Як експерт із Києва відроджує чайну плантацію у Мукачеві

На Закарпатті є всі умови для того, аби вирощувати унікальні чаї. Однак готового рецепту, як перетворити це на комерційний проєкт, поки немає. Над цим разом з іншими ентузіастами працює бізнес-консультант і чайний експерт Максим Малигін, під керівництвом якого торік розпочалася рекультивація чайної плантації на Червоній горі у Мукачеві.

Фото з соцмереж

Вирощування чаю чоловік називає своїм професійним хобі. Хоча сам мешкає під Києвом, намагається якомога частіше бувати в Мукачеві, бо у місцеву чайну плантацію закохався з першого погляду. Ви координуєте групу людей, яким цікава тема чаю в Україні. А як Ви самі цим зацікавилися? Це давня історія. Насправді чай люблю з дитинства. Я жив на крайній Півночі, і там ми завжди пили чай, у величезній кількості – із цукром, тому що було холодно. Потім я повернувся в Україну і залишився тут. Початок двохтисячних збігся з появою інтернету, і був проєкт під назвою tea.ru. Там поступово викристалізувалося професійне ком’юніті людей із різних країн. У якийсь момент спливла інформація, що в Мукачеві на Закарпатті росте чай. Я довго збирався поїхати туди, у результаті приїхав у грудні 2015-го, взимку. Був сніг, маленькі кущики чаю під снігом. Я закохався у це місце. Поступово почав розбиратися, що можна зробити, і так з’явився цей проєкт. Ви допомагаєте рекультивувати чайну плантацію у Мукачеві. Це бізнес-проєкт чи радше волонтерство з любові до чаю? Це чисте волонтерство. По-перше, ця чайна плантація знаходиться на території заказника, це державна земля лісгоспу. Змінити її статус, взяти її в оренду практично нереально. Плюс – для комерційного проєкту рано. Останні кілька років йде активний пошук економічної моделі, за якою може розвиватися чайний бізнес в Європі, і вона досі не склалася. Я беру участь у кількох проєктах, в тому числі французьких, як консультант, допомагаю. Зараз всі розуміють, що це цікаво, але для того, щоб це стало комерційними проєктами, не вистачає даних. Потрібно чітко знати, скільки ви витратите і скільки можна на цьому заробити. Останнє хоча б приблизно зрозуміло, бо кожен вид чаю має свою вартість, а скільки потрібно витратити, поки не ясно. Є кілька десятків чайних проєктів, які саме цим і займаються. Сподіваюся, врешті вдасться вийти на комерційний рівень. Тобто твердження, на яке іноді доводиться натрапляти, що плантація на Червоній горі годиться лише для того, щоб водити на неї туристів, і більше ніякого економічного зиску від неї не може бути – правда? Практично так. Потрібно розуміти, що це не плантація. Це те, що залишилося навіть не від промислової плантації, а від експериментальної ділянки. Практично 19 років на ній нічого не робилося. Чай, як і будь-яка сільськогосподарська культура, вимагає догляду. Залишки плантації за означенням не можуть давати промисловий продукт. Є питання і з власністю, і з інфраструктурою. Якісь натяки є, але на даний момент це не комерційний проєкт. Минулого року влітку група активістів розчистила частину цією плантації, а восени під моїм керівництвом її готували до зими.

Фото з соцмереж

Цього мало, щоб плантація давала серйозні об’єми сировини, але достатньо, щоб зібрати небагато листя, зробити чай і показати дослідні зразки. Чай з цієї сировини я робив уже чотири роки підряд, і останні три роки ми влаштовували презентації. І який цей чай на смак? Неправда, що він несмачний. Для того, щоб зробити чай, недостатньо сировини. Чай – це сировина, зібрана правильно і у правильний час та виготовлена за певною технологією. Технологій є багато, і мова йде про те, що для конкретної сировини, яка росте у певному місці, треба підібрати конкретну технологію. Ми цим займалися – і, можна сказати, що цю задачу ми вирішили. З цієї сировини виходить прекрасний зелений чай, чудово виходять ферментовані улуни. Ми вже плануємо брати цей чай на експертну оцінку. Чай виходить чудовий. Момент у тому, що просто чудовий чай у світі нікому не потрібен. Потрібен чай унікальний. І у нього є всі риси унікального чаю. Це зелений чай, не схожий на жодний інший чай, який я куштував, це чай з унікального теруара, і це вже саме по собі робить його особливим. Яка зараз залишилася площа насаджень? Після закладки у 1949 році початкова площа була приблизно 18-20 га. Проєкт згорнули у 1955-му, і десь між 1955-м і 1959-м цю землю повернули назад у колгосп. Чайні кущі, які там були, судячи з усього, банально загинули, і на цій землі посадили дерева і виноград. Але один з дослідів, який був закладений – висадка під укриттям дерев, і ця ділянка збереглася. Вона змінювала господарів, і на даний момент опинилася в лісгоспі. Лісники розуміють, що вони просто виявилися крайніми, але усвідомлюють і цінність цієї ділянки. Вона була і офіційно є  під патронатом кафедри ботаніки Ужгородського університету. Але у 90-х там не стало охорони, і за 15 років більша частина кущів була просто викопана. У чайного куща є своя специфіка – він практично не піддається пересадці. Вірогідність того, що він приживеться на новому місці – близько 0,5%. Від сотень кущів, таким чином, зосталися самі ями. Зараз там залишилося приблизно 20% того, що було. Те, що було розчищене і де ми експериментуємо – це ще менша ділянка, вона найкраще збережена, і туди фактично вільний доступ.

Фото з соцмереж

Як боретеся із вандалами, які викопують і обривають кущі? Винне господарство «Винний сад», територія якого знаходиться неподалік, надає охорону і добриво. Їхня ділянка майже примикає до плантації, і їм просто шкода, що пропадає територія, яка зовсім поруч. Наскільки складно правильно доглядати за кущами чаю у нашому кліматі? Доволі складно. Навіть на Закарпатті, де була найбільша дослідна ділянка, місце для неї вибирали спеціально. Підходящих місць насправді не так багато. Чай дуже страждає від вітру, від морозу. На решті території України, принаймні на даний момент, ця культура для вирощування непридатна. На Закарпатті – придатна, і в окремих місцях плантації можуть бути промисловими. А є хтось, хто доглядає цілорічно за цією плантацією, чи це лише окремі акції? Є кілька місцевих людей, які там регулярно бувають, плюс працівники «Винного саду», і сам я намагаюся там бувати доволі часто. А якщо ні – прошу зробити фотографії чи відео. Але постійної діяльності, як було би на плантації, там не ведеться. Які сорти там ростуть? У літературі є дані, що там були 5 або 6 сортів грузинської популяції. Цікаво, що у чаю немає сортів як таких. У чаї використовується поняття культивар. Та оскільки плантація була посаджена з насіння у 49-му році, вона вже стала місцевою. Видно, що там кілька різних сортів, але чай адаптувався і акліматизувався. Наша плантація втратила статус найпівнічнішої у 1999 році, коли з’явилася плантація у Німеччині, а після цього – у Англії, Шотландії, США. Зате у нас чай найбільш холодостійкий у світі. Наша плантація переживає близько 27º морозу.

Фото з соцмереж

Намагаєтесь висаджувати нові кущі чи тільки зберегти існуючі? Є такий проєкт. Але для того, щоб посадити, потрібен матеріал. Матеріал потрібно виростити. А для того, щоб виростити, нема готової технології. Її потрібно напрацьовувати, чим я і займаюся. Коли розробимо технологію по розмноженню – тоді будемо відновлювати плантацію. Як розмножуються кущі чаю? Є три основні способи: закладка насінням – це найстаріший метод, а ще – розмноження черенками і відводками. Відводками – це тайванський спосіб, доволі екзотичний, але може використовуватися. Наприклад, у Мукачеві вже з 2012 року є чудовий дендрарій Юрія і Галини Клованич, і вони посадили у себе чай. В Україні є два місця, де росте чай: плантація на Червоній горі і «Кельтський дворик». Та черенкування – найбільш правильний спосіб, оскільки він дозволяє зробити копію батьківської рослини. Але всі ці методи вимагають території і агротехніки.

Фото з соцмереж

Чи намагаються ще десь в Україні вирощувати чай? Було близько півтори десятка спроб, але все закінчувалося невдачею, оскільки це складно і вимагає постійних зусиль. Цікава спроба була у Прилуках. Це центральна Україна, доволі холодно. Кущі були висаджені восени, непогано перезимували. Весною, коли їх треба було відкривати, я з нетерпінням дзвоню: «Що там, як справи?» «Все нормально, кущі перезимували, їх просто з’їли кроти». Для Європи кроти – це одна із проблем. Оскільки ці плантації часто мають  статус «біо», там не можна користуватися отрутохімікатами, і намагаються вирішувати цю проблему різними відлякуючими пристроями. У американців інша проблема – олені їдять. Не можна просто так висадити кущі, потрібна сітка, інакше чай з’їдять олені. З минулого року йде проєкт під Уманню, там рослини зараз вирощують, і людина також планує посадити їх на своїй ділянці. Подивимось, що вийде. Для плантації критичні перші три роки, поки кущі маленькі, підростають, і треба якось пережити цей немовлячий період. За ці роки їх необхідно сформувати, а повноцінний кущ буде вже у 7-8 років. Як тоді вдалося виростити чай у ще більш північних широтах? У Корнуеллі, в Англії, і у Шотландії широта північніша, але там Гольфстрім. У Німеччині в чайному саду, який з’явився у 1999 році, зараз один з найбільших наборів чайних культиварів (сортів чаю) у Європі. І там росте асам. Зазвичай у Європі ростуть чаї китайського сімейства, асамський різновид не переносить навіть мінімальних заморозків. Вважалося, що у Європі він рости не може, поки його не посадили, і він росте – у теплиці, закритий, але факт лишається фактом. Якщо б закарпатський чай дійсно виробляли, він був би дорожчий чи дешевший за імпортний? Чай буває різний. Є чай, який вирощується дуже масово і продається по 4-5$ за кілограм. Звісно, конкурувати з такими технологіями неможливо і насправді непотрібно. Тут іде мова про унікальний закарпатський чай, і вартість тут зовсім інша. Це близько 600-800 грн за 100 грамів. Для такого чаю це нормальна ціна. Він продається тільки у одному місці, іншого такого у світі нема.

Фото з соцмереж

Ви згадували, що є проблеми з власністю. Чому не може прийти інвестор, який хоче вирощувати чай, і взяти цю землю в оренду? Насправді туди приходити не потрібно. Є достатньо земель, які можна використати, щоб почати цей проєкт заново, а цю територію використовувати як маточну. Це територія заказника, і щоб змінити її статус, потрібне рішення Верховної Ради. На Закарпатті є й інші місця, де це можна робити. Треба пробувати. У тій же Європі люди вирощують чай там, де у них є земля. Одне місце може не підійти – тоді пересаджують у інше. Це один аспект. Інша річ, що інвестиція – поняття економічне. Робиться бізнес-план, на основі якого можна щось пропонувати, приваблювати. Тут моделі нема, і на даний момент взяти її ніде. Вона тільки складується. Скільки потрібно вкласти, щоб почати таке виробництво? Це найголовніше запитання у цій галузі, над яким б’ються у Європі. Різниця між європейськими проєктами і нашим не дуже велика. І саме зараз відбувається етап визначення, скільки туди потрібно вкласти грошей. Це можна вирахувати в теорії, але потрібно перевірити практикою. А от практики на даний момент ні в кого немає. Ні в кого немає команди, яка була б готова до збору листа, повністю напрацьованої технології і комерційних об’ємів. Поки цей шлях ніхто не пройшов, готова схема відсутня.

Фото з соцмереж

А дані експериментів з того часу, коли закладували плантацію, недоступні? В теорії – доступні. Вони є в архівах, напевно, в Києві чи Москві, тому що ці проєкти були всесоюзні. Частина документів точно є. Василь Іванович Комендар, покійний уже, дуже довго курував цю тему, збирав матеріали. Але тоді все було зроблено за схемою закладки плантацій, як в Грузії, і на базі колгоспів. Окрім того, чай збирали комбайнами, внаслідок чого падала якість. Інформація, яку можна знайти, цікава як історичний матеріал, але для роботи потрібно брати сучасні методи. Цікаво, що ніде явно не вказано, чому, власне, проєкт у Мукачеві згорнули. Судячи з даних початку 50-х років, це місце вважалося за перспективністю першим у Союзі після Грузії. Зазвичай вважають, що там вийшов поганий чай з екологічних причин, що місто або клімат не дозволили. Я давно цим цілеспрямовано займаюся, тому можу сказати, що це був комплекс причин. На перше місце виходить те, що на Закарпаття проєкт переносили з Грузії. Перенести його не вдалося – він будувався на колгоспах і радгоспах. А на Закарпатті до війни колгоспів не було, бо було радянської влади. Хоча потім їх організували, але, швидше за все, поєднання інших факторів з відсутністю системи колгоспів і призвело до того, що проєкт тут закрили. Зараз це здається найбільш правдоподібною версією. Довгий час ходила байка, ніби цей чай сподобався Сталіну, і він його пив, а коли у 1953 році Сталін помер, проєкт закрили. Але це більше схоже на вигадку. Які подальші плани щодо плантації на Закарпатті? Після минулорічної акції і завдяки добривам кущі почали рости жвавіше. Для експерименту ми укрили трохи менше половини розчищеної частини, у цьому році потрібно повністю. Бажано її удобрити, в залежності від стану подивитися, чи можна почати формування кущів. І спробувати закінчити проєкт з черенкування та принаймні зрозуміти, можна чи не можна висаджувати їх не на тому самому, а на іншому місці. Звісно, продегустувати чай цього року. Раніше ми робили це у кінці червня – на початку липня. Можливо, коли карантинні заходи ослаблять, нам вдасться провести спеціалізовану дегустацію. Плани не дуже великі. Важливо продовжувати робити те, що вже почали.  

Підготувала Христина Шепа,

 для «ПЕРШИЙ.com.ua»

Будьте в курсі з “ПЕРШИЙ.com.ua”– підписуйтесь на наш канал в Telegram, а також сторінку в Instagram