Нині Мішель осів у селі Сокирниця неподалік міста Хуст, де придбав маленький будинок. Планує зробити там ремонт, будує невеличкий льох для дозрівання й зберігання сиру, а також сарай, бо зараз у його господарстві є вже не тільки буйволи, а й кури, коні та корови. Каже, що цього йому буде достатньо, адже він уже має дуже багато: природу навколо себе, землю, друзів і громаду, яка до нього звикла.
У 2009 Мішель заснував громадську організацію «Збереження агробіорізноманіття Карпатських гір», що опікується відновленням популяції карпатського буйвола та його реінтродукцією, тобто поверненням в дику природу, а також розвитком самодостатнього фермерства на Закарпатті.
Буйволи
Невеличке стадо Мішеля купкою пасеться в полі й здалеку дає про себе знати звуками дзвоників. Тут не лише буйволи: серед чорних боків можна розгледіти кілька корів.
За весь період свого фермерства в Україні Мішель загалом мав майже сто буйволів. Одночасно в його стаді бувало по сорок тварин. Утім, тримати стільки худоби було ще тим викликом: узимку їхнє харчування обходилося дуже дорого, адже один дорослий буйвол потребує близько трьох тонн сіна. Крім того, таке велике стадо важче контролювати: тварини можуть втекти й завдати чимало клопоту господарю та сусідам — тому Мішель почав використовувати електропастухів, тобто спеціальні огорожі, що б’ють легким розрядом струму тварин, які намагаються покинути пасовище.
Періодично Мішель розріджував своє стадо, продаючи тварин в інші регіони або повертаючи їх у дику природу. Нині ж еколог дійшов висновку, що оптимальний варіант для нього — невеличке стадо. Зараз він тримає десять буйволів, дев’ять корів і двох коней.
Корови й коні в Мішеля теж не звичайні — це гірські породи: бура карпатська корова і гуцульський кінь породи гутан, популяцію яких еколог намагається зберегти й відновити. Каже, що карпатська бура корова значно витриваліша за звичних для українського села корів:
Молочно-м'ясна порода, виведена на Закарпатті в першій половині ХХ ст. завдяки схрещуванню місцевих видів із бурими альпійськими породами (монтафонською, швіцькою, альгауською й чорногорською).
— Гірські тварини у долині дають трохи менше молока, але коли біда, коли вже геть тяжка ситуація, то ці тварини все одно його дають. Вони їдять мало, а молоко дають жирне.До радянських часів багато селян тримали буйволів замість корів, однак ця традиція поступово відходила і старше покоління вже не пам’ятає, як співіснувало з цими тваринами. Мішелю доводилося багато чому в спілкуванні з тваринами вчитися на власному досвіді.
— Люди були бідні, але розумні. Цей буйвол тягне віз, як кінь. Його молоко жирніше, ніж коров’яче, і з нього виходить дуже добре масло, що особливо корисне для дітей.
Буйволи чудово розуміють, хто їм друг, а хто ворог. Вони не дадуть молока людині, яка погрожує палицею. Результат від них можна отримати тільки просячи, а не вимагаючи.
Мішель не просто розводить буйволів, а й намагається запобігти інбридингу (явище, коли в невеликому стаді тварин потомство з’являється в близьких за генами особин), який знижує загальний показник здоров’я популяції тварин. Мішель каже: аби мати здорові популяції, треба щоб було понад дві сотні тварин.
— Інбридинг — це погано, бо він негативно впливає на інтелект тварин. Карпатські буйволи мають добрий генетичний матеріал, що його природа й людина робили останні шість тисяч років, але якщо розводити їх абияк, то все пропаде.
Наразі Мішель із командою «тасують» буйволів-заплідників Україною, але еколог визнає, що це тимчасовий варіант:
— Наша громадська організація тримає п’ять буйволів, кожен із них має повністю інакшу кров, інакший генофонд. Один запліднює буйволицю тут, а потім ми його міняємо: він їде в Буштино, а звідти — інший наш буйвіл повертається. Так само міняємо тварин у Горінчово. Буйволи ідуть кругом Закарпаття, потім обмінюємося так із Одесою (Бессарабією. — ред.). Так що у нас велика популяція.
— Щоб зберегти велику кількість буйволів, треба перенести їх в іншу екосистему, де буде різноманіття.
Самодостатнє фермерство
Важливим завданням для себе Мішель вважає підтримку й розвиток дрібних фермерств. За його словами, завдяки ним набагато легше відновлювати популяції буйволів, коней та інших тварин, яких використовують у сільському господарстві:
— Фермерський проєкт і проєкт реінтродукції допомагають нам знову урізноманітнити популяцію і знову мати у різних регіонах більше фермерів, які займаються збереженням і виведенням заново цієї породи (буйволів. — ред.).Потенціал свого краю і власних можливостей усвідомлюють не всі. Річ у тім, що мешканці сіл на Закарпатті тримають усе менше свійських тварин. Швидко зникає не лише популяція гуцульських коней — меншає в господарствах овець і кіз. Мішель пояснює це тим, що догляд за тваринами й ведення господарства — справа кропітка, яка вимагає хорошої фізичної підготовки й любові до природи. Не всі готові продовжувати традиції попередніх поколінь і часто шукають більш легких грошей за кордоном. Мішель запевняє, що зменшення кількості свійських тварин впливає не тільки на раціон людей, а й на довколишні ландшафти, адже саме травоїдна худоба змінює їх природним чином:
— З одного боку, це дуже сумно, з іншого — це відкриває багато можливостей, тому що ресурси звільняються, і, може, колись нові інвестори прийдуть і візьмуть землю, якою вже не користуються.
Ще один доказ на користь перспективності розведення буйволів — поява нових ферм, які відкривають бізнесмени й молоді дауншифтери. Багатьом із них упродовж останніх років Мішель допомагав:
— У нас такі молоді люди у Буштино, які тримають уже п’ятнадцять буйволів, пару корів. І є такі олігархи, котрі розуміють: треба мати свої, домашні, натуральні екологічні продукти. І є такі ідеалісти, котрі кажуть: мій дід держав буйволів, мій прадід держав буйволів, і я також хочу держати буйволів.Мішель — прихильник пермакультури, тобто такого способу господарювання, який найменше шкодить природі й задовольняє при цьому потреби людини. Його послідовники відмовляються від принципу «одна грядка — одна рослинна культура», не обробляють поле хімікатами й не перекопують його щосезону. Прихильники пермакультури багато спостерігають за тим, як різні рослини взаємодіють між собою. Мінімально втручаючись у ці процеси, вони прагнуть повернути цілісну природну інфраструктуру. Мішель вважає, що перехід на самодостатнє фермерство й пермакультуру — спосіб стати незалежним і зробити щось справді хороше для себе й своєї землі:
— Можливо, ви заведете малий садок і через два-три роки ви побачите, що отримали яблука. І це не просто яблука, що коштують двадцять гривень за 20 кілограмів. Це ваші яблука: ви вклали енергію і це хороше відчуття мати щось подібне. Із самодостатнім господарством ви — на найвищому рівні кола: у вас є своя корова, яка удобрює ваші овочі, цими овочами ви годуєте своїх друзів, і ваші друзі допомагають вам садити дерева, і ці дерева дають кисень всій спільноті.
Мішель наголошує, що самодостатнє фермерство неможливе наодинці. Для цього потрібна спільнота, з якою можна буде обмінюватися продуктами своєї праці, бо забезпечити себе всім і зосереджено вести все господарство складно.
Зараз один із напрямів роботи громадської організації Мішеля — створення своєрідного фермерського коворкінгу. Він разом зі своїм другом у Сокирниці готують невеличкий будиночок для людей, які готові переїхати з міст, як каже Мішель, «дауншифтнутися», тобто спробувати покинути цивілізовані міста для того, щоб жити ближче до природи й споживати самостійно вирощені продукти:
— Це наша ідея та мрія — здавати в оренду деякі поля, де б наші тварини могли пастися, а ми б змогли побудувати щось на кшталт коворкінгу чи пересувної ферми.Таких фермерських будиночків Мішель із товаришем планують побудувати декілька, створити комуну. Вони готові приймати тих, хто прагне змінити міський уклад життя на сільський. Мішель хоче створити затишний і комфортний простір. Наприклад, думає забезпечити гостей високошвидкісним інтернетом, щоб, живучи в казковому лісі, вони не сумували без спілкування з людьми.
Еколог хоче, щоб молодь із міст поверталася в села і працювала на своїй землі. Каже, що завдяки прогресивним технологіям заробляти собі на життя можна будь-де, тож це чудова нагода зробити щось корисне для себе, спільноти й природи. Мішель вважає, що жити серед природи — це наче вилікувати депресію.
— Ви можете жити більш простим і більш бідним життям, але якщо ви не порівнюватимете його з життям у місті, то відчуєте, що є в цьому величезна глибока правда.
Наразі головним своїм досягненням Мішель вважає те, що йому вдалося зберегти породу карпатських буйволів, що була під загрозою вимирання. Тепер в Україні є чимало ферм, які розвиваються і об’єднують багато людей, наприклад, у селах Закарпаття (Буштино, Чумальово) та Причорномор’я (Орлівка).
У квітні 2020 року Мішель та Ріке передали сім буйволів Карпатському біосферному заповіднику, а саме — його природоохоронному науково-дослідному відділенню «Долина нарцисів», що у чотирьох кілометрах від міста Хуст. Долина нарцисів поступово заростає вербами й чагарниками, і саме буйвіл добре їх поїдає під час випасання. Тому заселення цих тварин — чудове рішення відновити баланс екосистеми природним способом.
https://youtu.be/ul-lBguYDO0
Коментарі - 1