Будинок королівського суду в Берегові є окрасою головної площі міста

Історією цієї будівлі поділився краєзнавець Валерій Разгулов у спільноті Карпатська Панорама. ціє Будуючи цю помпезну та розкішну комітатську адмінбудову, архітектори, безумовно, врахували те, що в її стінах буде розміщатися одна з надважливих державних установ Австро-Угорської імперії – судочинство. Це так звана імперська архітектура, складова ідеологічної культури. До слова, писемні джерела вперше датують комітат, як Берег з 1245 та1264років: у 126 р. – comitatus predium districtus ; із 1263 р. вже як comitaatus. У фондах Державного архіву Закарпатської області зберігається багато документів про судочинство та про інші юридичні аспекти комітату Берег. Ці безцінні джерела стануть основою для дослідження цієї теми. Важливу роль відігравали суди (sedes iudiciaria), які в народі називали sedria. Вони виконували управлінські та правосудні функції. У Березькому комітаті суд із незначними перервами у період 1345-1353 та 1429-1439 роках працював у Берегвийгардові (сучасна Чопівка), а відтак до 1492 року у Лампертсасі (Берегсасі), потім у Великій Бийгані, а з 1496 року знову у Берегвийгардові. Зберігся, затверджений у 1637 році статут, сусіднього, Ужанського комітату щодо визначення терміну «злочинець», адже саме королівські суди на місцях виносили їм вироки. Отож: «Під злочинцями кожна людина повинна розуміти паліїв, злодіїв, тих, що скуповують крадене майно, розбійників, котрі тиняються полями й лісами, грабіжників, п’яниць, відьм (босоркані), убивць та інших осіб, що живуть у смертному гріху». Крім того, ці установи розглядали різноманітні майнові та інші суперечки. А якщо майнові суперечки між дворянами не можна було вирішити через комітатьський суд, тоді розгляд справи проходив у вищому – Королівському суді. Це було їх фундаментальним правом: подання апеляції проти рішення комітатського суду до суду полатина, намісника короля. Тут потрібно відмітити, що мешканці церковних маєтків вважалися підсудними закріпленому за даною територією єпископу, а кріпаки – суду землевласників (панського суду), що виходив з-під сфери впливу юрисдикції комітату. Ускладнював ситуацію той факт, що королівським привілеєм правом правосуддя були наділені й численні міста (у нашому регіоні це Берегсас та Вари), а також землевласники, які теж мали право самостійно судити підлеглих та виносити вирок. У коло завдань комітатського суду, окрім підтримання громадського порядку, входило й регулювання морального, добропорядного способу життя. Серед протоколів трапляються й справи, пов’язані з гульбою, пияцтвом, перелюбством та розпустою, лайкою, наклепу, але поряд з цим комітатський суд мав за обов’язок регулювати також стиль одягу, зокрема наймитам та кріпакам під загрозою покарання було заборонено носити певні речі. Крім того, ця установа контролювала дотримання правил чесної торгівлі. Зокрема інспектувала користування достовірними засобами міри ємності та вимірювальними засобами, а також законний обіг грошей. У мирний час не було клопотів, а ось під час безвладдя, що виникало під час подвійного обирання різними течіями короля, навіть знать не цуралася чеканити фальшиві гроші. Сумну славу фальшивомонетника здобули володар Невицького замку Гашпар Другет, каштелян Мукачівського замку Мігаль Бюді та каштелян Хустського замку - Кріштоф Каваші. Важливою складовою тогочасного суду та управління комітату була управа справника. Цю посаду було засновано у ХІІІ столітті. Спочатку вони, як помічники жупана, виконували функції судді. Декрет № 2 від 1453 року розширював цю сферу діяльності справника та їх повноваження. Дворяни, навіть із знатних родин, були зобов’язані визнавати прийняті ними рішення та винесені вироки, тих же, хто відмовлявся це робити, карали великими штрафами. Закони 1547 року регулювали можливість подання апеляції проти вироків, зокрема, в них було вказано: «що проти вироків справника можна подавати апеляцію до столу королівського суду… Якщо людина не задоволена і цим рішенням, апеляція може подаватися до королівського суду Його Величності». У постанові Державних Зборів йдеться про опротестування рішення органів влади комітату: «Якщо і сам жупан комітату або інший пан у виконанні цих рішень відкрито, вороже та зі зброєю у руках нападе на віце-ішпана та його справників, або ображає їх – заплатить сімдесят два форинти штрафу. Якщо їх хтось поб’є, поранить або візьме у полон, постане перед судом згідно з законом, а якщо вб’є, то буде покараний, як за державну зраду». Юрисдикція справників (ludeх nobelium) спочатку поширювалася на весь комітат, але згодом комітат поділили на окремі адміністративні одиниці – райони (згодом їх кількість зросла) разом із віце-ішпаном утворювали комітатський суд. Оскільки обсяги їх роботи та завдань значно зросли, у комітаті вводилися нові посади, установи та відомства. У ХІV ст. в судовій діяльності віце-ішпана та окружних начальників розпочато писемне діловодство і в комітаті Берег. Письмові джерела свідчать про те, що маєток палатіну Борша Копаса, через його невірність, король Угорщини Карл І Роберт (1307-1342) у 1315 році передав Томашу, ішпану комітатів Берег та Угоча. Томаш, ішпан комітату Берег та чотири його колеги-начальники згадуються в справі межових суперечок у 1354 році. У документі, складеному в 1367 році в селі Дийда, окружні начальники чотирьох округів комітату Берег свідчать про те, що майстер Янош, син Багами, є Бережським віце-ішпаном. В той час, разом із прискоренням писемного діловодства, було запроваджено посаду нотаря (секретаря). У коло його обов’язків входило формулювання листів, вироків, рішень. Нотаря обирало дворянство комітату і він також повинен був наглядати за архівом комітату. Крім того, разом з володінням печаткою його зобов’язували: «Ці листи підписують віце-ішпани, справники або присяжні, а також у кожному випадку – секретар». А законом № 62 від 1550 року: «Після того, як їх отримали і оформили, вони зберігаються у шафі або шухляді, й дістаються звідти тільки тоді , якщо під час засідань трибуналу потрібно завірити певного листа від імені комітату». Комітат виготовляв печатку на основі королівської грамоти про дозвіл на виготовлення, виданої королем на прохання комітату. Поява таким чином герба комітату на печатці була перехідним процесом розвитку, коли ішпан та віце-ішпан вже засвідчували грамоти перстень-печаткою ні зі своїм гербом, а перстень-печаткою з гербом комітату. У королівському рескрипті від 12 лютого 1550 року було вказано, що кожному комітату необхідно надати окремий герб, гербові знаки та печатку. Зображення печатки комітату Берег того часу не збереглося. Хоча маємо її опис, зроблений Т. Легоцтким у 1881 році. Вона була круглої форми діаметром 27 мм без надпису. Ференц Ракоці І подарував комітату нову печатку, вигравірувану на срібній пластині. У 1739 році егерський капітул повідомляє про надсилання нової печатки. Зображення печатки не змінилось, але, як і в інших комітатах, довкола з’явився напис латинською мовою: COMITATUS BEREGH. Зображення печатки – щит, поділений на чотири частини. В першій четвертинці – виноградне гроно з листом; у другій – повернута вліво гілка дуба з трьома жолудями та двома листками; у третій – повернутий вліво ведмідь, який стоїть на задніх лапах; у четвертій – пливучі поруч направо дві риби. На Загальних зборах Березького комітату, 5 вересня 1835 року, віце-ішпан Баї Дьєрдь повідомив, що колишня печатка зігнута і нею важко працювати, тому запропонував виготовити нову печатку більшого розміру із збереженням на ній герба. Гербові печатки комітатам надавав король, а на проведення найменших змін необхідно було просити його дозволу. На комітатських зборах 5 червня 1837 року було проголошено про «милостиву привілейовану грамоту, видану з печаткою, яка висить на золотому шнурі». Після отримання привілейованої грамоти на право користування печаткою, за розпорядженням угорського короля Фердинанда V, - була виготовлена нова. До слова, загальні комітатські збори (generalis congregatio) по суті були колективним органом із прийняття важливих рішень, в яких міг брати участь кожний дворянин, що володів тут землями. Саме на цих заходах приймалися рішення з усіх важливих питань щодо життєдіяльності краю. Спочатку вони проходили щороку, потім через кожні три роки. Саме тому, місце проведення загальних зборів постійно змінювалося. У комітаті Берег це були Гулач (1654 р.), Мужієво (1664, 1691), Берегвийардов (1661,1672-1674), Мункач (1674, 1680), Шурань (1666,1686), Вари (1688-1692), Геча (1693), Дийда (1675-1677), Боржава (1697). Судочинство у комітаті проводилося за сприяння присяжних (iurati assessores iurassores), яких кожного року обирали на загальних зборах комітату. Посаду присяжного було запроваджено законом № 8 від 1486 року. Найперша згадка про діяльність управи присяжних, зокрема в сусідньому Ужанському комітаті датована - 1363 роком. У 1907 році був оголошений конкурс на кращий проект будинку королівського суду в нашому місті. В ньому взяли участь провідні угорські архітектори. Журі із поважних та відомих берегівчан перемогу присудило проекту Ференца Яблонські. Він у 1889 році з відзнакою закінчив Будапешський технічний університет, реставрував церкви в старовинній частині угорської столиці. У 1901 році спроектував замок графа Гейми Андраші у Парно. Брав участь та переміг у таких конкурсах: проектування палаців Ломбарда та морської академії, суду в Недьбечкерек та Зомборе. Громадському активісту Андрію Кромаку, який працював тоді на заводі Точприладу, якій розміщався в цій будові з 1974 по 2002 р.р., в 1975 році були врятовані від знищення дві плити з рожевого мармуру, встановлені на стінах фасаду. Відтак можна дізнатися про те, що ця помпезна споруда була збудована у 1908/09 роках за проектом і під керівництвом архітектора Ференца Яблонські. Наглядав за роботами королівський радник з будівництва Арпад Горват, майстрами були Іштван та Янош Копаси, інженер –Іштван Ердеї. Слід відмітити, що брати Іштван (1869-1913) і Янош (1870-?) Копаси походили із давньої родини, яка вже з 1552 року згадується у списку десяти найшляхетніших осіб нашого міста. Вони у 1907 р. разом із родичем Міхаєм Ерделі засновують будівельну фірму «Ерделі і Копас», яка вже через рік здобуває почесне право зводити цей будинок. Можливо,допоміг їм в цьому тесть Іштвана – Елек Селеші, якій довгі роки був прокурором комітатів Берег, Унг та Угоча. Ця споруда збудована в стилі французького бароко (головний фасад нагадує одну з частин Лувру). У центрі з боків головного фасаду ризаліти, покриті високими мансардними дахами, які виступають у перед. Ризаліти, розташовані симетрично (два по краях і один в центрі). Між другим і третім поверхами встановлено ряд двосторонніх тосканських колонад, вершини яких обрамлені тампонами. Між поверхами навколо всього будинку йде карниз, прикрашений скульптурним орнаментом. Зараз тут розміщений угорський педагогічний інститут ім. Ференца Ракоці ІІ.   Валерій Разгулов Нагадаємо, Палац Овскаї у селі Велика Бакта на Берегівщині