Бізнес із людським обличчям: що таке соціальне підприємництво та як це працює на Закарпатті

Соціальне підприємництво – це суміш бізнесу і благодійності у різних пропорціях. На відміну від благодійних організацій, такі структури не залежать від чиїхось внесків чи пожертв, а є (в ідеалі) самоокупними. Найчастіше соціальні підприємства спрямовують доходи на потреби незахищених груп населення або працевлаштовують людей із таких груп. При цьому вони можуть належати практично до будь-якої сфери економіки, а допомогу можуть отримувати і мешканці депресивних сіл, і люди з інвалідністю, і жертви домашнього насильства – як правило, кожен соціальний бізнес чітко відмежовує свою категорію «підопічних». «Сьогоднішня молодь зацікавлена у тому, щоб позитивно впливати на світ, так само, як і у зароблянні грошей. Вражаючі 94% хочуть застосувати свої навички для корисної справи. Окрім того, тільки половина американців впевнена в системі вільного ринку, порівняно з 80% лише 15 років тому. На цьому тлі, соціальне підприємництво було взято за нову формулу успіху, поєднуючи капіталізм з благодійницькою ментальністю», – оповідає Меймей Фокс у ForbesWomen. Феномен соціального підприємництва виник у США. Якщо у країні, яку так довго вважали опорою світового капіталізму, хтось дійшов до того, що важать не тільки гроші, а й способи їх заробляння, які мають «позитивно впливати на світ» – це вже чудово. Бо у США, та й не тільки, великим гравцям тривалий час було (і є) однаково, які наслідки матиме їхня діяльність для суспільства. Невеликі соціальні підприємства, які лягають на протилежну шальку терезів, можуть хоча б трохи зрівноважити ситуацію.

Ферми добра

Хоча соціальне підприємництво зародилося у розвиненому світі, воно ще більш необхідне у країнах і регіонах, що розвиваються. Багато соціальних підприємств на Закарпатті функціонують у галузі сільського господарства і виробництва продуктів харчування. Це – те, що можна розвивати у сільських регіонах краю, які традиційно є головними експортерами заробітчан. У закарпатських селах тримають корів. Корови дають молоко, а з молока можна робити якісний сир. З цієї простої ідеї почалася сироварня у Нижньому Селищі – і, що прикметно, ініціатива належала іноземному фермерському кооперативу, який побачив, що на Закарпатті є потенціал для виготовлення сирів швейцарського типу. Закарпатців ще у 90-х відправили на стажування у Францію та Швейцарію – переймати стародавні секрети сироваріння. Іноді соціальним підприємцям доводиться боротися із суспільним несприйняттям. Селиський сировар Петро Пригара розповідав «Ukraїner», що коли у Нижньому Селищі тільки збиралися будувати сироварню, частина громади була проти: боялися, що через підприємство центр села буде смердіти. А коли місцеві мешканці збагнули, що можуть мати зиск, здаючи молоко на сироварню, довелося викорінювати махінації: селяни намагалися розвести молоко водою, щоб було більше, підігріти, щоб видати за свіжіше. Одна бабуся, спіймана на розведенні, навіть пропонувала у сироварні хабар, щоб їй знову дозволили носити молоко. В іншому випадку чоловіку, котрий нагрів молоко до 50°С, порадили терміново показати корову ветеринару, бо вона от-от помре. Звісно ж, хитрий ґазда швидко зметикував, у чому справа.

Фото: Валентин Кузан

Установка «нас дурять – і ми надуримо» загалом характерна для нашого суспільства. Держава не надає якісних послуг – не будемо платити їй податки. Керівництво недоплачує – будемо працювати спустивши рукави. І так по колу, доки система, збудована на взаємній недовірі і взаємообмані, не збанкрутує остаточно. Соціальне підприємництво базується на інших цінностях – співпраці і взаємодовірі. Закупівля молоко у міні-фермерів, які мають 1-2 корови – це і є соціальна складова роботи Селиської сироварні. Окрім того, підприємство допомогло побудувати у селі водогін. Ще один приклад соціального бізнесу в закарпатському сільському господарстві – ферма «Mercy Farm», яка базується у селі Невицьке на Ужгородщині та займається вирощуванням овочів і фруктів.

Фото: Фермерське господарство Мерсі Фарм - MERCY FARM/Facebook

Свої прибутки господарство спрямовує на благодійні цілі, забезпечуючи гарячими обідами багатодітні сім’ї, самотніх людей, осіб літнього віку та людей з обмеженими можливостями. Кожного дня готують близько 700 обідів, які роздають по всьому Закарпаттю. «Mercy Farm» має співробітників у Берегові, Іршаві, Мукачівському та Перечинському районах, кухні та їдальні, де розігріваються страви і куди потребуючі можуть зайти і поїсти. Багатьом їжу доставляють додому – потребуючим безкоштовно, а для решти сервіс платний. Старт «фермі милосердя» дали кошти інвестора з Норвегії, однак той від самого початку прозоро натякнув: ми даємо вам вудочку, а рибу будете ловити самі. Водночас спонсори не чекали, що ферма приноситиме прибутки особисто їм: вона повинна була допомагати потребуючим на Закарпатті. Закарпатські соціальні підприємства створюють нові робочі місця для місцевих мешканців: на «Mercy Farm» у сезон зайнято близько 70 працівників. Хоча, якщо переглянути каталог соціальних підприємств України 2016/17 років (тоді їх було на всю країну 150), видно, що в організаціях подібного типу люди часто працюють на волонтерських засадах. Іноді важко провести межу між соціальним підприємством, громадською організацією і благодійним фондом. Так, до означеного каталогу потрапив благодійно-дорадчий сільськогосподарський фонд з Берегівщини «Terra Dei», який надає багатодітним сім’ям на Закарпатті теплиці для вирощування ранніх овочів, саджанці, худобу, навчає новітнім методам господарювання. Туди ж зарахували центр підтримки соціального підприємництва Громадської організації «Моє Закарпаття», який працює як майданчик для об’єднання ініціатив молодих людей, ветеранів АТО, людей з обмеженими можливостями та підтримки розвитку їхніх бізнес-проектів.

Необмежені можливості

Багато соціальних підприємств працевлаштовують людей, яким «традиційні» роботодавці відмовляють, бо вважають не конкурентоздатними, наприклад, людей з інвалідністю. В Ужгороді у переддень нового 2020 року запрацювала інклюзивна кондитерська «Золоті серця Закарпаття». Інціаторка проекту Олена Логвиненко, яка сама є мамою особливої дитини і до того ж внутрішньо переміщеною особою, боролася за втілення ідеї понад два роки: проходила тренінги, їздила обмінюватись досвідом, шукала небайдужих людей, кошти, приміщення. Проект об’єднав десятьох мам з особливими дітьми. Тепер під керівництвом фахового кондитера «Золоті серця» виготовляють шоколад і цукерки, печуть чізкейки і пряники. Майже весь колектив – вихованці медико-соціального реабілітаційного центру «Дорога життя».

Фото: Social enterprise "Zoloti Sertsia Zakarpattya"/Facebook

На Закарпатті це поки що єдиний проект такого типу, проте в масштабах України їх значно більше. У Києві та Вінниці є «особливі пекарні» під вивіскою «Good Bread from Good People», де на рівних умовах працюють люди з інвалідністю та без. Роботодавці стверджують: особливі пекарі працюють не гірше за інших та набагато акуратніше копітку роботу, просто їм потрібно частіше відпочивати. Звісно, це не дозволяє нарощувати темпи і обсяги виробництва, проте це і не є самоціллю. На відміну від класичного «потогінного» бізнесу, тут не люди для підприємства, а підприємство для людей, тож стежать, щоб працівники не перевтомлювались і на кухні панувала позитивна атмосфера. На «Інклюзивній кухні» у Чернівцях люди з інвалідністю виготовляють солодощі: гранолу, чіпси, пастили, горішки з медом. У підприємства вже  є постійні клієнти. Тут планують пробувати нові рецепти, які б сподобались покупцям,  однак місія підприємства – покращення життя людей з ментальною інвалідністю. Консультантка з питань соціального підприємництва Аліна Бочарнікова у розмові з «Українським тижнем» зазначила, що соціальний бізнес зараз здатен надавати допомогу незахищеним категоріям населення швидше та якісніше, ніж держава. «Соціальний підприємець бачить проблему й одразу обмірковує її вирішення. Поки держава думає, що робити з переселенцями, самі переселенці вже відкрили своє соціальне підприємство, влаштували одне одного й отримують прибутки», – зазначає Бочарнікова. Так само держава може створити квоти для працевлаштування людей з інвалідністю, проте нездатна  зруйнувати стереотипи роботодавців. Цим займаються соціальні підприємці.

Світ їх потребує

В Україні поки що немає закону, який би регулював соціальний бізнес. Підприємства засновують за підтримки закордонних партнерів, на власному ентузіазмі чи надихаючись прикладами колег. Держава у ці процеси не втручається – і дехто вважає, що це навіть на краще. Керівник програми соціального інвестування WNISEF Василь Назарук переконаний, що відсутність регулювання означає можливість вибрати найбільш оптимальну організаційно-правову форму. Зародок соціального підприємства може еволюціонувати від комерційного проекту громадської організації до публічного акціонерного товариства. Головне не форма, а зміст: покращення якості життя вразливих груп населення чи громади загалом. Люди, відкинуті традиційним ринком праці (люди з інвалідністю, особи похилого віку, багатодітні матері, люди, які вийшли з місць позбавлення волі, деякі національні меншини, біженці) – всі є важливим ресурсом для соціальних підприємств. У власності громад перебуває багато покинутих будівель, які перетворюються на руїни, а могли б слугувати офісними центрами із працевлаштуванням незахищених груп населення. За  словами Назарука, багато таких прикладів існує за кордоном. Окрім того, соціальні підприємства підтримують міжнародні фонди та організації. Наприклад, за підтримки ЄС діє проект «Соціальне підприємництво: досягнення соціальних змін за ініціативою “знизу”». Нарешті, споживачі стають лояльними до продукції таких бізнесів, адже  завжди приємно почуватись учасником доброї справи. На Закарпатті соціальне підприємництво перебуває на етапі становлення: проводять семінари і тренінги, аналізують міжнародний досвід, обмінюються ідеями. Проте у глобальних масштабах воно вже стало справжнім трендом. У Великобританії у 2018 році на 99 тис. соціальних підприємств працювали 1.44 млн осіб, що становить майже 5% від загальної зайнятості. Разом з тим, труднощі з пошуком фінансування наявні всюди. Питання і в тому, чи зможе такий бізнес генерувати достатній економічний вплив, щоб забезпечити своє виживання. Але те, що світ його потребує – це факт. Звіт Global Entrepreneurship Monitor за 2019/20 рік засвідчив, що у деяких економіках (Південна Африка, Гватемала, Індія, Панама) більше ніж 7 із 10 стартапів мають на меті змінити що-небудь у світі. Очевидно, це тому, що їхніх засновників багато чого не влаштовує – проте кому, як не їм, почати змінювати це на краще?  

Підготувала Христина Шепа

 для «ПЕРШИЙ.com.ua»

Нагадуємо, Запобіжні заходи: на Закарпатті закривають усі школи та дитячі садки (НАЖИВО) Читайте також: Прибув з-за кордону: на Закарпатті перший випадок коронавірусу? Будьте в курсі з “ПЕРШИЙ.com.ua” – підписуйтесь на наш канал в Telegram, а також сторінку в Instagram