Амоніти, плезіозаври і сфеноди. Яким було Закарпаття у мезозої
04.11.2020 17:51
2181
0
Нещодавно на Берегівщині відкрилася нова атракція – парк динозаврів. Єдине, чого не врахували – щоб відобразити мезозойську фауну нашої області, слід було будувати не парк, а океанарій.
Обличчя Землі невпинно змінюється, хоча наше життя надто коротке, щоб це помітити. 250-100 мільйонів років тому, коли на суші панували динозаври, територія сучасного Закарпаття була морським дном, частиною прадавнього океану Тетіс. Цей океан, залишками якого вважають сучасні Чорне, Азовське, Середземне і Каспійське моря, розділяв палеоконтиненти Лавразію (на півночі) і Гондвану (на півдні). Він був населений по-своєму прекрасними і таємничими істотами. Океанські води і нині приховують дивовижні створіння, не схожі ні на що, що можна зустріти на суші. Недарма ж саме океани вважають місцем, де зародилося життя.
Ілюстрація: Енциклопедія українознавства
Ще глибше, ніж дно, у товщі земної кори бродили геологічні процеси, які пізніше призвели до появи Карпатських гір і підняття суші. Проте жителі Тетісу не помічали їхніх ознак. Ці створіння народжувалися і помирали в океані, що міг би видаватися їм таким же вічним, якими нам здаються гори.
Скам’янілі відбитки доісторичних істот на Закарпатті часто знаходять у Приборжавському кар’єрі. Тут видобувають мармуризовані вапняки, які слугують облицьовувальним матеріалом. Оскільки вони походять з верхньої юри (163,5 – 145 млн. років тому) і нижньої крейди (145 – 100,5 млн. років тому), у них збереглися сліди тогочасного життя. Прадавні скам’янілості викопують також у Новоселицькому кар’єрі. Для ужиткових потреб звідси дістають вапняк, гіпс, крейду та глинистий сланець, але натрапляють і на палеонтологічні дивовижі.
Скам’янілі відбитки амонітів у Приборжавському кар’єрі. Фото: Іршава онлайн
Напевно, одними з найчисленніших насельників цього куточка океану сто мільйонів років тому були амоніти. Відбитки їхні гофрованих спірально закручених мушель – серед найпоширеніших палеонтологічних знахідок на Закарпатті. Вони гіпнотично прекрасні у своїй правильності.
Амоніти були головоногими молюсками, родичами сучасних восьминогів, каракатиць і наутилусів. Окремі види могли відрощувати раковини діаметром до двох метрів. Деякі з амонітів, знайдені на Закарпатті, були розміром з колісний диск легкового автомобіля.
Скам’янілі відбитки амонітів у Приборжавському кар’єрі. Фото: Іршава онлайн
Напевно, одними з найчисленніших насельників цього куточка океану сто мільйонів років тому були амоніти. Відбитки їхні гофрованих спірально закручених мушель – серед найпоширеніших палеонтологічних знахідок на Закарпатті. Вони гіпнотично прекрасні у своїй правильності.
Амоніти були головоногими молюсками, родичами сучасних восьминогів, каракатиць і наутилусів. Окремі види могли відрощувати раковини діаметром до двох метрів. Деякі з амонітів, знайдені на Закарпатті, були розміром з колісний диск легкового автомобіля.
Амоніт. Ілюстрація до "The Monstrous Trench"/Pinterest
Це тільки реконструкція, а як у дійсності виглядали амоніти – таємниця. Проте з будови раковини зрозуміло, що вони не лежали на дні, а переміщувалися у товщі води, регулюючи плавучість мушлі за допомогою трубки-сифона.
Амоніти, як вважають, поширилися завдяки винятковій плодючості. Вони випускали у воду хмари дрібних яєць. Крихітні новонароджені амоніти повинні були нарощувати панцир, харчуючись вапняковим планктоном. Ці молюски вимерли на межі крейдового і палеогенового періодів. Ймовірно, метеорит, який згубив динозаврів, змінив також екосистеми океанів. Вапняковий планктон зник, і молодняку амонітів не було чим харчуватися.
Серед інших химерних створінь, які населяли води Закарпаття, були белемніти – молюски з десятьма щупальцями, за зовнішністю і, найімовірніше, за способом життя близькі до кальмарів. Та, на відміну від останніх, белемніти мали під мантією тверді скелети, які з часом закам’яніли. На них також можна часто натрапити у закарпатських кар’єрах. Найчастіше знаходять «черепи» белемнітів – ростри. У народі їх прозивають «чортовими пальцями» або «громовими стрілами». Знаходять і мушлі інших, менших створінь. Деякі викопні види відкриті тут і названі у честь місцевості – наприклад, Piarorhynchia priborgavica.
Ростри белемнітів у Закарпатському краєзнавчому музеї (зліва) та художня реконструкція молюсків (справа)
У доісторичному підводному Закарпатті мали водитися і морські ящери, такі як іхтіозаври чи плезіозаври. Перші – рибоподібні рептилії різних розмірів, котрі мешкали як у мілководді, так і у відкритому морі протягом майже всієї мезозойської ери. Хоча решток іхтіозаврів не виявили безпосередньо на Закарпатті, такі знахідки відомі східніше в Україні – у Каневі, Малині, Наддністрянщині. Плезіозаври були сучасниками іхтіозаврів, проте, маючи обтічне тіло, довгу шию та ласти, більше за все нагадували легендарне лохнеське чудовисько – або, якщо були короткошиїми, то велику зубату черепаху без панцира. Викопні рештки різних видів цих доісторичних монстрів виявили чи не на всіх материках, а у Європі – від Англії до Росії. Є відомості, що знахідка плезіозавра була і на Закарпатті, у Приборжавському, однак якого саме виду – не уточнено. Такий типовий мешканець океану Тетіс, як шести-семиметровий ліоплевродон, один з найбільших водних хижаків юрського періоду, теж міг тут пропливати.
Ліоплевродон вполював іхтіозавра. Ілюстрація: Dinosaurioss
Морські рептилії, як і сучасні кити, були вторинноводними тваринами, не мали зябер і були змушені спливати на поверхню, щоб дихати. На відміну від більшості сухопутних родичів, океанські ящери народжували живих дитинчат. Спершу вважалося, що плезіозаври виходили на сушу, аби відкласти яйця, проте у 2011 році в США дослідили скелет особини, котру після тривалих вагань ідентифікували як вагітну.
На Закарпатті залишилося свідоцтво присутності й інших вищих хижаків – зуби акули Sphenodus longidens, яка жила в середині юрського періоду. Зуб застряг в мушлі амоніта – видно, цей горішок виявився для хижачки заміцним.
Фото: Час Закарпаття
Сфеноди були близько споріднені з сучасними шестизябровими и семизябровими акулами. Якби ви перенеслися на 160-150 мільйонів років тому, то навряд чи б відразу потрапили їм у зуби – вірогідно, вони, як і їхні сучасні родичі, вели придонний спосіб життя і відзначалися відносно невеликими розмірами – до 1,5 м.
Ілюстрація: Андрій Атучин
Між іншим, уже після того, як велетенські рептилії на суші і в морях вимерли, у неогеновий період кайнозойської ери (23,03 – 2,58 млн р. т.), на Закарпатті мешкали мегалодони – найбільші з будь-коли існуючих акул, справжні монстри, що прославилися як персонажі голлівудських фільмів. Зуби мегалодона виявили у потоці Буркало. Один такий зуб може досягати 18-19 см. Розміри самого хижака, за різними оцінками, варіювалися від 15-20 до понад 30 метрів – та це лише розрахунки, бо повні скелети мегалодонів не збереглися, лише зуби і фрагменти хребта.
Корали, морські лілії і морські їжаки, на відбитки яких натрапляють у закарпатських кар’єрах, доповнюють пістряву картину доісторичного водного життя у регіоні. А тиранозаври і стегозаври? У розважальному парку – нехай будуть. Тільки хай не кажуть, що вони місцеві.
Ілюстрація: Енциклопедія українознавства
Ще глибше, ніж дно, у товщі земної кори бродили геологічні процеси, які пізніше призвели до появи Карпатських гір і підняття суші. Проте жителі Тетісу не помічали їхніх ознак. Ці створіння народжувалися і помирали в океані, що міг би видаватися їм таким же вічним, якими нам здаються гори.
Скам’янілі відбитки доісторичних істот на Закарпатті часто знаходять у Приборжавському кар’єрі. Тут видобувають мармуризовані вапняки, які слугують облицьовувальним матеріалом. Оскільки вони походять з верхньої юри (163,5 – 145 млн. років тому) і нижньої крейди (145 – 100,5 млн. років тому), у них збереглися сліди тогочасного життя. Прадавні скам’янілості викопують також у Новоселицькому кар’єрі. Для ужиткових потреб звідси дістають вапняк, гіпс, крейду та глинистий сланець, але натрапляють і на палеонтологічні дивовижі.
Скам’янілі відбитки амонітів у Приборжавському кар’єрі. Фото: Іршава онлайн
Напевно, одними з найчисленніших насельників цього куточка океану сто мільйонів років тому були амоніти. Відбитки їхні гофрованих спірально закручених мушель – серед найпоширеніших палеонтологічних знахідок на Закарпатті. Вони гіпнотично прекрасні у своїй правильності.
Амоніти були головоногими молюсками, родичами сучасних восьминогів, каракатиць і наутилусів. Окремі види могли відрощувати раковини діаметром до двох метрів. Деякі з амонітів, знайдені на Закарпатті, були розміром з колісний диск легкового автомобіля.
Скам’янілі відбитки амонітів у Приборжавському кар’єрі. Фото: Іршава онлайн
Напевно, одними з найчисленніших насельників цього куточка океану сто мільйонів років тому були амоніти. Відбитки їхні гофрованих спірально закручених мушель – серед найпоширеніших палеонтологічних знахідок на Закарпатті. Вони гіпнотично прекрасні у своїй правильності.
Амоніти були головоногими молюсками, родичами сучасних восьминогів, каракатиць і наутилусів. Окремі види могли відрощувати раковини діаметром до двох метрів. Деякі з амонітів, знайдені на Закарпатті, були розміром з колісний диск легкового автомобіля.
Амоніт. Ілюстрація до "The Monstrous Trench"/Pinterest
Це тільки реконструкція, а як у дійсності виглядали амоніти – таємниця. Проте з будови раковини зрозуміло, що вони не лежали на дні, а переміщувалися у товщі води, регулюючи плавучість мушлі за допомогою трубки-сифона.
Амоніти, як вважають, поширилися завдяки винятковій плодючості. Вони випускали у воду хмари дрібних яєць. Крихітні новонароджені амоніти повинні були нарощувати панцир, харчуючись вапняковим планктоном. Ці молюски вимерли на межі крейдового і палеогенового періодів. Ймовірно, метеорит, який згубив динозаврів, змінив також екосистеми океанів. Вапняковий планктон зник, і молодняку амонітів не було чим харчуватися.
Серед інших химерних створінь, які населяли води Закарпаття, були белемніти – молюски з десятьма щупальцями, за зовнішністю і, найімовірніше, за способом життя близькі до кальмарів. Та, на відміну від останніх, белемніти мали під мантією тверді скелети, які з часом закам’яніли. На них також можна часто натрапити у закарпатських кар’єрах. Найчастіше знаходять «черепи» белемнітів – ростри. У народі їх прозивають «чортовими пальцями» або «громовими стрілами». Знаходять і мушлі інших, менших створінь. Деякі викопні види відкриті тут і названі у честь місцевості – наприклад, Piarorhynchia priborgavica.
Ростри белемнітів у Закарпатському краєзнавчому музеї (зліва) та художня реконструкція молюсків (справа)
У доісторичному підводному Закарпатті мали водитися і морські ящери, такі як іхтіозаври чи плезіозаври. Перші – рибоподібні рептилії різних розмірів, котрі мешкали як у мілководді, так і у відкритому морі протягом майже всієї мезозойської ери. Хоча решток іхтіозаврів не виявили безпосередньо на Закарпатті, такі знахідки відомі східніше в Україні – у Каневі, Малині, Наддністрянщині. Плезіозаври були сучасниками іхтіозаврів, проте, маючи обтічне тіло, довгу шию та ласти, більше за все нагадували легендарне лохнеське чудовисько – або, якщо були короткошиїми, то велику зубату черепаху без панцира. Викопні рештки різних видів цих доісторичних монстрів виявили чи не на всіх материках, а у Європі – від Англії до Росії. Є відомості, що знахідка плезіозавра була і на Закарпатті, у Приборжавському, однак якого саме виду – не уточнено. Такий типовий мешканець океану Тетіс, як шести-семиметровий ліоплевродон, один з найбільших водних хижаків юрського періоду, теж міг тут пропливати.
Ліоплевродон вполював іхтіозавра. Ілюстрація: Dinosaurioss
Морські рептилії, як і сучасні кити, були вторинноводними тваринами, не мали зябер і були змушені спливати на поверхню, щоб дихати. На відміну від більшості сухопутних родичів, океанські ящери народжували живих дитинчат. Спершу вважалося, що плезіозаври виходили на сушу, аби відкласти яйця, проте у 2011 році в США дослідили скелет особини, котру після тривалих вагань ідентифікували як вагітну.
На Закарпатті залишилося свідоцтво присутності й інших вищих хижаків – зуби акули Sphenodus longidens, яка жила в середині юрського періоду. Зуб застряг в мушлі амоніта – видно, цей горішок виявився для хижачки заміцним.
Фото: Час Закарпаття
Сфеноди були близько споріднені з сучасними шестизябровими и семизябровими акулами. Якби ви перенеслися на 160-150 мільйонів років тому, то навряд чи б відразу потрапили їм у зуби – вірогідно, вони, як і їхні сучасні родичі, вели придонний спосіб життя і відзначалися відносно невеликими розмірами – до 1,5 м.
Ілюстрація: Андрій Атучин
Між іншим, уже після того, як велетенські рептилії на суші і в морях вимерли, у неогеновий період кайнозойської ери (23,03 – 2,58 млн р. т.), на Закарпатті мешкали мегалодони – найбільші з будь-коли існуючих акул, справжні монстри, що прославилися як персонажі голлівудських фільмів. Зуби мегалодона виявили у потоці Буркало. Один такий зуб може досягати 18-19 см. Розміри самого хижака, за різними оцінками, варіювалися від 15-20 до понад 30 метрів – та це лише розрахунки, бо повні скелети мегалодонів не збереглися, лише зуби і фрагменти хребта.
Корали, морські лілії і морські їжаки, на відбитки яких натрапляють у закарпатських кар’єрах, доповнюють пістряву картину доісторичного водного життя у регіоні. А тиранозаври і стегозаври? У розважальному парку – нехай будуть. Тільки хай не кажуть, що вони місцеві.
підготувала Христина Шепа,
для ПЕРШИЙ.com.ua
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Оформлювали автомобілі без власників та підробляли підписи за винагороду: обшуки в серівсному центрі МВС в Ужгороді (ФОТО) Будьте в курсі з “ПЕРШИЙ.com.ua” – приєднуйся до наших каналів у Telegram та Viber, а також підписуйся на сторінку в Instagram
Поки немає коментарів, будьте першим, залиште свій відгук!
Коментарі - 0