Алергологічна лікарня в закарпатському Солотвині унікальна (ФОТО)

Дзеркало Закарпаття пише, що 50-річчю спелеотерапії в Україні (немедикаментозний спосіб лікування в соляних копальнях) 24 – 25 травня присвятили науково-практичну конференцію з міжнародною участю в Солотвині. Адже саме там досі розташована Українська алергологічна лікарня, у підземні відділення якої з’їжджалися пацієнти з усього СРСР та навіть зарубіжжя. Власне, матеріали щодо неї і її обласної «посестри», котрі звучали на конференції, будуть цікаві читачам. Підземні відділення алерголікарні – на глибині 300 метрів Останніми роками спостерігається значне зростання поширеності хронічного обструктивного захворювання легень, у тому числі й бронхіальної астми. Тільки в Україні за офіційною статистикою нараховується понад 2,3 млн пацієнтів із таким діагнозом. Одним із ефективних і визнаних методів немедикаментозного лікування ХОЗ легенів є спелеотерапія, яка використовує мікроклімат карстових печер та шахтних виробіток. Відомості про використання соляних шахт, печер і гротів задля зцілення сягають античних часів. Однак суттєвий розвиток спелеотерапія одержала в середині минулого століття. Вперше для лікування хворих із ХОЗ легень почали використовувати в 1955 році соляні виробітки в Австрії, а в 1958-му – в Польщі. В Україні найбільш відомі лікарні в соляних шахтах з’явилися на Закарпатті. Їх ініціатором був патріот краю В. Русин, який у 1960-ті очолював обласну раду, і за його підтримки та завдяки натхненній праці М. Палфія, В. Коропа, М. Торохтіна та В. Тернуського в 1968 році відкрили перше спелеотерапевтичне відділення на 30 ліжок на базі дільничної лікарні в селищі Солотвино, яке згодом було роширене до 50-ти – для дорослих та дітей. Ефективність лікування хворих на бронхіальну астму була високою – понад 78%. Узагальнені матеріали схвалила Вчена рада та колегія Міністерства охорони здоров’я УРСР, і виконком Закарпатської облради в лютому 1970-го прийняв рішення «Про організацію обласної алергологічної лікарні», а Рада Міністрів УРСР – постанову про будівництво комплексу Республіканської алергологічної лікарні (нині ДЗ «Українська алергологічна лікарня МОЗ України») з унікальним підземним відділенням на глибині 300 м на шахті №9 Солотвинського солерудника. Будівництво тривало довго, заклад почав працювати в січні 1976-го і став одним із найбільших такого типу у світі. З цього часу в селищі працювали два незалежні спелео­стаціонари, які лікували хворих на бронхолегеневу патологію з України, СРСР та зарубіжжя. Основу спелеотерапії складав систематичний спуск хворих у підземні відділення. Їхні мікрокліматичні характеристики, а це постійні температура, вологість, іонний та газовий склад повітря, насиченість аерозолем кам’яної солі, характеризувалися високою стабільністю. Технічні проблеми Через 10 років технічний стан підземного відділення обласної алергологічної лікарні не дозволив продовжити його експлуатацію. Вирішили підготувати нове, яке прийняли у грудні 1990-го. Це була друга дата народження ОАЛ. Підземне відділення розташувалося на глибшому горизонті шахти №8, «прем’єрний» спуск хворих відбувся у січні 1991-го. Воно працювало до травня 2010 р., коли через аварійний стан вентиляційного стовбура заборонили його експлуатацію. А першу чергу підземного відділення РАЛ на 100 ліжок на шахті №9 ввели в експлуатацію в 1976-му. На повну потужність – 240 місць на поверхні і стільки ж під землею – лікарня почала фукціонувати з 1980 року. Це – комплексний гірничий об’єкт, який, на відміну від більшості підземних здравниць у соляних шахтах, будувався за спеціальним медико-технічним проектом у масиві кам’яної солі. Основна частина знаходилася на глибині 300 метрів від поверхні землі, але технічні проблеми роботи шахти №9 призвели до закриття цього підземного відділення в 2008- му і перенесення його на шахту №8. Як наслідок, обидва заклади припинили лікування хворих методом спелеотерапії 20 травня 2010-го через активізацію процесів карстоутворення та катастрофічне ускладнення гідрогеологічної ситуації на родовищі. Спелеотерапія на Закарпатті не вмерла? В 70-х роках минулого століття спелеотерапія в умовах солекопалень набувала значного наукового розвитку. Цей напрям очолив професор М. Торохтін. З його ініціативи створили відділ Ужгородського філіалу Одеського НДІ курортології, видані монографії, захищено понад 30 дисертацій, у тому числі докторських. Слід відзначити великий вклад в організацію роботи цих лікувальних закладів їх перших головних лікарів – В. Тернуського, А. Фери, М. Олага, П. Горбенка, І. Лемка. Вже у 1990-х досвід спелеотерапії, отриманий на базі Солотвинського родовища кам’яної солі, використали для організації лікування в інших стаціонарах колишнього СРСР та Європи: в Білорусі, Росії, Киргизії, Азербайджані, в печерах Грузіїі, Угорщини, Румунії. Подальший розвиток спелеотерапії напряму був пов’язаний із функціонуванням Солотвинського солерудника. Геологічна розвідка за участі провідних науковців встановила, що лише на шахті №8 запасів білої (харчової та технічної) солі вистачить на десятиріччя, тобто зберігалася добра перспектива для роботи підземних відділень обох алергологічних лікарень. Однак затоплення робочих горизонтів шахти №9 у 2008-му, а в 2010-му й шахти №8 призвело до припинення їх функціонування. Відтак із 2010 року обидві лікарні оздоровлюють хворих методом галоаерозольтерапіії. З’явилася можливість зцілювати дітей із 3-х років (раніше віковий ценз складав 7) та хворих із супутньою патологією, зокрема серцево-судинної та нервової систем, опорно-рухового апарату. Щоб перейти на «нові рейки» роботи, використовується великий набутий досвід попередніх років та розробки ДУ «Науково-практичний медичний центр «Реабілітація» МОЗ України» в м. Ужгород. Нині вчені розглядають можливий розвиток спелеотерапії на Солотвинському родовищі кам’яної солі – це будівництво нової шахти для видобування солі з організацією підземного відділення для лікування хворих. Наукові та практичні погляди на цю проблему обговорили свого часу на міжнародній науково-практичній конференції, також розроблена програма відновлення спелеостаціонару. Слід зауважити, що чимало комерційних структур в Україні останнім часом створюють так звані «соляні кімнати», де, під виглядом надзвичайних лікувальних властивостей солі пропонують терапію різних хвороб. Але насправді спелео­терапія може здійснюватися лише в умовах підземних об’єктів – шахт чи печер. А на поверхні реально відтворити один із провідних чинників – сухий аерозоль кам’яної солі, лікувальний вплив якої визначається концентрацією та розмірами мікрочастинок, використання якого здійснюється згідно з вимогами медичних технологій. І досвід підтверджує, що не в соляних кімнатах потрібно лікувати хронічні захворювання легенів, а лише в медичних спелеостаціонарах. Сподіваємося, що вони в нас іще будуть… Іван ЛЕМКО, директор ДУ «НПМЦ «Реабілітація» МОЗ України»,  Андрій МАЙОР, головний лікар ДЗ «Українська алергологічна лікарня МОЗ України» Нагадаємо, Водоспад Марії Терезії на Тячівщині зачаровує (фото)