128-Закарпатська бригада: історія успішного "ITішніка", який клавіатуру змінив на автомат

Продовжується знайомство з нашими героями, які боронять нашу державу.

"Вільно володію п’ятьма мовами, до війни займався ІТ-бізнесом, але зараз моє місце тут…"

– На другий день повномасштабного вторгнення Росії ми з другом прийшли у військкомат і попросилися в Збройні Сили України. Так обидва й потрапили в 128 бригаду, правда в різні підрозділи.

Я офіцер, тому очолюю невеликий підрозділ. Займаємося своєю роботою в зоні бойових дій, колектив хоч і різношерстий, але дружній, працюємо злагоджено.

До війни я не мав відношення до армії. Сам із Закарпаття, мої батьки досі живуть у Бедевлі, що на Тячівщині. Але по суті я вже майже львів’янин. Після школи вчився у Львівській політехніці, отримав диплом магістра з міжнародних відносин і водночас закінчив військову кафедру в Національній академії сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного.

Якийсь час працював у Почесному консульстві Литовської Республіки у Львові, а паралельно був перекладачем. Вільно володію англійською, угорською, чеською і, звичайно, українською й російською. Можу також спілкуватися іспанською та німецькою.

Потім перейшов у ІТ-сферу, почав будувати кар’єру там. Але як тільки Росія напала на Україну, ми з другом усе кинули й приїхали на Закарпаття у військкомат. ІТ-бізнес я передав своєму операційному директору, і він досі успішно функціонує. Працюють люди, отримують зарплату, сплачують податки, займаються волонтерством, допомагають армії. Вважаю, що в тилу економіка має працювати.