Закарпатський Дід Мороз за півроку пошив 26 костюмів

Перед новим роком усім нам хочеться хоч трішки дива. Коли пригадую дитинство, чомусь на думку спадає запах мандаринів, цукерки та Дід Мороз. Саме про нього сьогодні й піде мова. Віктор Штефуца – людина унікальна. Здається, немає такого, що б він не вмів. До всього має творчий підхід і хист. І є хорошим кулінаром, і займається хенд-мейдом, і малює, і проводить майстер-класи, і розважає дітей та дорослих різними дотепами, але й це ще не все. Він приміряє на себе образи різних фантастичних персонажів, героїв мультфільмів і казок. Довелося Віктору бувати і ангелом, і чортиком, і Миколаєм, і Дідом Морозом. Сьогодні він розповів про свій шлях у анімацію, поділився спогадами про найцікавіший у житті Новий рік та улюблену роботу. – Вікторе, коли Ви почали працювати аніматором? – Приблизно півроку тому, але були спроби й раніше втілитися в той чи інший образ. Це лише з першого погляду робота задається легкою. Смієшся, проводиш конкурси – і всі довкола щасливі. Але насправді потрібно продумати сценарій, зробити костюм, а найголовні-                                                                          ше – маєш виконувати універсальну роль: зробити так, щоб не лише діти отримували задоволення від події, а й дорослі не засумували. А крім веселощів і розваг треба подбати і про те, щоб ніхто з дітей нічого не втнув і простежити за всіма. – А що надихнуло на таку роботу? – Власне, цим я займався й раніше, правда, в іншому вигляді. Ще у школі допомагав дівчатам складати сценарії до капусників, «Анумо, дівчата» та інших заходів. Мені завжди хотілося придумати щось неординарне, здивувати аудиторію дотепами. – Тож аніматор повинен бути і веселим, і дотепним? – Найголовніше – терпіння. Не кожен дорослий може знайти спільну мову з дітьми, тим паче не кожен здатен розвеселити малечу. Діти бувають різні, а кожен захід ─ це їхнє свято. Вони хочуть побіситися, а ти повинен за будь-яких умов провести хорошу програму. Ще стриманість і зібраність дуже важливі. Треба завжди бути готовим до неочікуваних ситуацій. Важливе вміння швидко перелаштовуватися, охопити поглядом усіх, бо треба бути дуже уважним. Ну і куди ж без пунктуальності: на замовлення доводиться завжди приїжджати трохи раніше, перевдягатися і готувати реквізити. – Тобто це – важка робота? – Ні. Якщо людина творча, то така робота – відпочинок, за який платять гроші. – А де Ви берете костюми? – Шию їх сам. Я давно вмію шити, раніше пробував себе у різних сферах. Взяв вперше до рук голку, бо думав: якщо інші вміють, то повинен зуміти і я. Вийшло непогано. Це було ще в дитинстві. Потім пробував щось чаклувати з полотном уже і в дорослому віці. Тепер знання неабияк стали в нагоді. На замовлення потрібні різні костюми, взяти в оренду їх нереально в маленькому містечку – такого просто немає, придбати в Хусті теж нереально. Тож я почав собі та партнерам шити одежу для виступів сам. За останні півроку пошив 26 костюмів казкових персонажів. – І які ж ролі доводиться виконувати? У кого Ви перевтілюєтесь? – Переважно працюю попарно ще з кимось із дівчат. Це – Пірат і Піратка, Ковбой із Індійцем, Бетмен та Жінка-кішка, Трансформери, Міньйони, Чаклуни, Ельф і Принцеса, Свинка Пепа і Джордж, Дарт Вейдер і Штурмовик, іноді – Фея. – А хто з них є улюбленим? – Фея, точніше – Леприкон. – Чому саме? – Цей персонаж для мене найбільш вистражданий, на ньому я вчився працювати, можна сказа- ти – злився з ним. – А Дід Мороз? Коли Ви вперше спробували себе в ролі старенького доброго чарівника, що роздає дітям подарунки? – Образ Діда Мороза близький мені з власного дитинства. Тому, аби подарувати радість рідним та знайомим, сім років тому пошив собі перед Новим роком перший костюм Діда. Одягнувся і ходив вітати кумів, хресників та сусідів. Це ж така радість була в дитячих очах, коли я з’являвся на порозі! Мене це надихало! Це був синій костюм. Другий у мене був жовтим. У ньому я вже не лише вітав дорогих серцю людей та їхніх дітей, але й проводив корпоративи і приватні заходи. А в минулому році я пошив собі третій костюм – уже червоний. Так вирішив через те, що якось традиційно, що Дід Мороз ходить до малят саме в такому образі. Тож купив тканину і начаклував собі нове вбрання. Зараз ходитиму до дітей саме в цьому костюмі. – Маєте і Снігуроньку? – Так. На Новий рік працюю в парі. – А Миколаєм Ви колись були? – Звичайно! Саме днями. Проводив свято у спільноті «Віра і світло». Щоправда, був одягненим у справжні церковні ризи, які мені позичив для свята священик. – А де берете матеріали для пошиття костюмів? Його можна вільно придбати будь-де? Адже часто використані такі елементи, яких не можна побачити у звичайних магазинах тканин… – Дещо можна знайти і там. Але справді деколи потрібна така матерія, яку доводиться замовляти через Інтернет. Є специфічні декорації. Та тепер проблем з цим немає. За кілька днів після оформлення замовлення тканина вже вдома. – Можете пригадати якийсь цікавий випадок, що трапився під час роботи з дітьми? – Діти всі цікаві і кожна подія унікальна. Іноді вони скеровують гру так, що наша з ними розвага стає ще цікавішою, ніж було задумано, граються зі мною, поводяться щиро і відкрито, легко йдуть на контакт. Я б не хотів когось виділяти. Просто до малюків потрібно вміти знайти підхід. Таким чином, я переодягаюся в казкового персонажа, проводжу з дітьми майстер-класи і хочу зазначити, що між ними є безліч дуже талановитих. Багато хто з них із першого разу робить, скажімо, дуже гарні малюнки на воді, хтось – чудово співає, комусь вдаються танці, хтось гарно декламує вірші. Одним словом, неталановитих дітей немає, треба тільки знайти в них ту Божу іскру і допомогти їй розвиватися. – А до якої найменшої дитини Вас замовляли аніматором? – До трьох років. Але скажу відверто, такі крихітні діти ще не готові до подібних розваг. Їх складно відірвати від мами. Аніматорам працювати з ними зарано. Проте батьки найчастіше замовляють мене не лише для власних чад, але й для того, аби передусім розважати гостей та їхню малечу. – А якого віку була найстарша дитина? – Двадцятирічна. Це була гавайська вечірка із іграми та конкурсами для дорослих. Усі повеселилися там на славу. – Пригадайте якийсь кумедний випадок з роботи. – Якось у одному великому закладі два дитячі дня народження святкували дві компанії. У нас були два іменинники. Аніматорами працювало ми з напарником. У іншій компанії свято проводилося для однієї дитини, аніматора там не було. Все йшло добре, за планом. Ми веселилися, розважалися. І ось прийшов час подавати торт. Ми побачили, що в холодильнику два торти, побігли, взяли обидва і помчали з ними до гостей. Я чув, що за мною щось кричить якийсь чоловік, але часу для того, аби слухати, що він каже, я не мав. А зал був довгий і йти було досить далеко. Після солодощів мала початися фотосесія, на це вже всі давно чекали. А той чоловік біг за мною і продовжував кричати. Отже, як з’ясувалося, я вхопив і забрав чужий торт – він був для дитини з іншої компанії. А нашим двом іменинникам батьки замовили один спільний торт. Досі смішно, коли пригадую цю історію. – А Дід Мороз подарунки дітям купує за власні гроші чи це роблять замовники? – Коли я йду до рідних чи друзів, то купую, звісно, сам. Коли ж це  замовлення, то про подарунки повинні подбати клієнти. – А чи доводилося зустрічати Новий рік на роботі? – Так, траплялося й таке, але ще раніше, коли займався іншим. У цьому році, до речі, також працював, але вже Дідом Морозом. – А що саме подобається в роботі аніматора найбільше? – Тут я можу реалізувати всі свої задуми, усе, чого навчився в процесі життя. Можна виявляти творчість, фантазувати. Наприклад, разом з дітьми малюємо у техніці ебру – на воді, робимо іграшки з паперу, творимо цікаві речі своїми руками. При цьому малеча радіє і розважається. А мені з ними добре. – А чи може вдосконалюватися в роботі аніматор? – Звичайно! Не лише може, але й повинен постійно це робити. Я завжди вношу у свою справу щось нове, освоюю нові техніки. Наприклад, навчився робити аквагрим, біотату, малюнки на тілі фарбами, що світяться. Надалі також планую опановувати нові методики. Та й постійні клієнти просять також якісь новації, цікавинки. І сам я довго не можу сидіти на місці. Люблю експерименти, мене приваблюють творчі пошуки. – Новорічну програму самі собі складаєте? – Сам. Але ж на дитячих ранках роль Діда Мороза дещо обмежена. Що там треба – послухати пісеньки, віршики і роздати подарунки. Більше говорять ведучі. Є загальний сценарій, якого із року в рік усі дотримуються. Тут теж потрібно щось «ламати». Інша справа вечірки, корпоративи, тут уже можна показати щось індивідуальне, чого немає більше ні у кого. – Раніше діти на ранках такі милі віршики читали. Чи щось змінилося від часів Вашого дитинства? – Майже нічого – у плані традиційних дитячих новорічних святкувань. Головне – поводитися з малятами по-доброму, вони тоді розкажуть не лише вірші, але й анекдоти. – А на Різдво втілюєтесь у вертепні персонажі? – У цьому році не буду. Хочу відіспатись від роботи на Новий рік. А раніше був і ангелом, і чортиком. У перспективі, гадаю, придумаю щось оригінальне. – А який Новий рік Вам запам’ятався найбільше в житті? – Одного разу я повертався із Чехії і не було автобуса… Але то була не надто приємна подія. А найкращим у житті був минулорічний. О шостій ранку ми прогулялися лісом із собаками. Я був такий бадьорий і радісний, ніби добу спав. Погода була такою сонячною, морозною, дерева, вкриті інеєм, здавалися казковими. Неподалік дзюркотів струмок. А довкола не було нікого з людей. – Чим Вам подобається Новий рік? – Атрибутикою. Вабить сама ялинка, її запах, прикраси, сяючі гірлянди. У думках відразу зринають дуже солодкі дитячі спогади. З’являється якесь казкове відчуття, очікування дива. Це – приємна ностальгія. Люблю також для себе підбивати підсумки, аналізувати пройдений за рік шлях, окреслювати плани на перспективу. – Улюблене свято маєте? – Ні. Коли на душі свято, це не залежить від календаря. – В дива, казки вірите? – Сподіваюся, що колись трапиться диво, що побачу його, вірю в позитив. – Від 2018 року які очікування? – Більше працювати і дарувати іншим радість. – Нехай так і буде! Спасибі Вам за розмову! Марина АЛДОН, zakarpatpost.net