Закарпатець, який став найвідомішим юристом середньовічної Угорщини

13 жовтня виповниться 560 років від народження Іштвана Вербьоці (Вербовція), справжнє ім’я якого Керепецький – юриста, держдіяча Угорського королівства, що народився у с. Вербовець на Виноградівщині. Це був надзвичайно суперечливий діяч, в якому поєдналися риси ренесансного політика (в дусі Н.Маккіавелі) і жорсткого магната, визискувача селян. Він був блискучим юристом, кодифікатором права, оборонцем інтересів середньої і дрібної шляхти проти магнатів, а водночас – безпринципного інтригана, що не раз переходив з одного придворного угруповання в інше. З 1507 р. йому належала домінія Чері з 51 села і хутора неподалік від Севлюша. Та по-справжньому його зірка зійшла у ході придушення великої селянської війни 1514 р. під проводом Дьордя Дожі. Дбаючи про свої маєтності, Вербовій поспішив на Верховину, найняв там ціле військо з руських селян, а потім разом з Габором Перені та іншими панами громив повстанців, що оточили Королівський замок та загрожували Хустському, в якому сховалися заможні городяни та шляхта з широких околиць. Після придушення селянської війни три чверті повстанців було винищено фізично. Спалено ряд сіл, що були осередками повстанців. Конфісковано маєтки немешів, що підтримали повстання. На Мараморощині тяжких репресій зазнали осади Бутфольво, Ванчфольво, Сарвасов, всі три Апші, Нижній Вишів, Борцанфальва, Форкошрів, Дрогумирфальва та інші. 20 жовтня 1514 р. засуджено 32 марамороські немеші (дрібні шляхтичі). З міст, які підтримали повстанців Ян Запояї два роки стягував грошову контрибуцію – з Пряшева, Бар дійова, Ужгорода, Мукачева, Хуста, Вишкова, Тячева, Сигота, Солотвина, Довгопілля. Г.Перені отримав маєток Ветейшій. С.Вербовцій набув з 32 конфіскованих марамороських маєтків 16 цілком і 15 частково. Решту з них отримав приятель Вербовція Сигізмунд Погань. 18 жовтня 1514 р. у Пешті зібрався шляхетський сейм переможців, що тривав 33 дні і увійшов в історію як дикий або скажений сейм. Ф.Енгельс у дослідженні “селянська війна в Німеччині” зазначив, що на основі рішень дикого сейму “поневолення селян знову було визнано законом країни”. Сейм обговорив підготоване С.Вербовцієм Уложення з трьох частин (Трипатріум), яке ліквідувало рештки селянських свобод і остаточно запровадило кріпацтво. За вступом до Трипартіуму, всю людність Угорщини розділено на populus і plebs. Популюс (народ) складався з трьох привілейованих станів – вищого духовенства (praelati), панів (domini, barones et magnates) і дрібної шляхти (nobilis). Цей поділ зберігся в Угорщині аж до революції 1848 р. При цьому прапорові прелати, тобто єпископи і архиєпископи виставляли в разі війни певну кількість війська під своїм проводом чи на чолі зі своїм васалом. За це вони отримували від короля бенефіції, які папа Римський лише підтверджував. У панському стані виділялися барони ex officio (урядовці) – палатин, що був верховним суддею королівства, бани, воєводи тощо, і барони solo nonine, тобто магнати без державних посад. Назви доміні, барони і магнати були за змістом ідентичними. Стан дрібної шляхти відповідав рицарському станові інших європейських країн. Він був дуже чисельним. Було дуже багато дрібно-телекової шляхти і однодворців – куріалістів (curia – шляхетський двір чи садиба), які не мали кріпаків. Існували ще армалісти, тобто безземельні шляхтичі, що мали тільки герб (arme), їх не допускали до сейму. Збідніла шляхта жила при магнатських дворах як familiares (бідні родичі). Основу плебсу складало селянство. Воно складало стан jobbagiones, причому значення цього слова принципово змінилося. Етимологічно job означало "кращий", а ag – "рід", разом jobbagio відповідало латинському maiores natu – "кращого роду". Тепер же слово йобагіон стало означати тільки кріпака. Перша частина кодексу містить 71 статтю, з яких 62 передбачають різні покарання для повсталих селян. Основа кріпосного права – заборона селянам переселятися від одного пана до іншого – формально не вводилася, але існувало багато обмежень, що зводили це селянське право нанівець. Стаття 21 забороняла це робити вдовам і дітям. Стаття 36 забороняла королю (!) милувати повстанців. Стаття 47 надавала дітям повстанців статус “нащадків проклятого роду”, вони могли лишатися тільки кріпаками, позбавленими найменшої можливості перейти в якийсь інший стан. Стаття 60 передбачала відрубування руки селянину, в якого знайшли рушницю. Натомість спійманий озброєний пастух підлягав взагалі страті. Селянам заборонялося отримувати освіту. Стаття 70 закликала сусідні держави видавати селян-втікачів. Пани і раніше засуджували своїх кріпаків на смерть, щоб потім помилувати, але перетворити на свого раба. Тепер ця практика була узаконена. Друга частина кодексу містить норми штрафи за вчинену шкоду. Власне, їхні норми встановлював сам постраждалий шляхтич. Для цього йому достатньо було у суді піл присягою засвідчити розмір своїх збитків, після чого йому вірили на слово. Як могли після цього сказати усі пани, “отут мені карта і пішла в руки”. Натомість вказувалося, що “свідчення кріпака проти шляхтича не має вартості”. Третя частина встановлює розміри податків та повинностей кріпаків. Кожний селянин за користування стандартним наділом землі платив на рік один золотий або сто динарів (дрібних монет) за два прийоми – восени і навесні. Крім того, з урожаю панові віддавалася десятина, а з худоби – дев’ятина. Щомісяця слід було здавати курку, щороку – двох гусей. Кожні десять дворів щороку постали панові одну вгодовану свиню. Панщина формально не була великою – 1 день на тиждень (у тогочасній Польщі – утроє-вчетверо більше), та цієї норми ніхто особливо не дотримував. Кріпак не міг без дозволу пана одружуватися. При цьому Тріпартітум не вважав наших русинів істинними християнами, а називав їх “прихильниками грецьких блудів”, відзначав: “Русини своєю участю в повстанні припустилися тяжкого злочину, назавжди втратили свободу та потрапили в безумовну і спадкову службу до землевласників”. Зрозуміло, що наслідком таких драконівських законів стало значне поширення опришківського руху на Закарпатті. З іншого боку, С.Вербовцій значно підніс значення дрібної і середньої шляхти, на яку спирався його патрон Ян Запояї. Це не подобалося магнатам і придворній знаті. Хоча восени 1514 р. шляхта вітала на сеймі Трипатріум, його підготували до офіційного проголошення, але через опір магнатів формальне опублікування відклали. Згодом король Фердинанд І спробував підготувати на його основі Квадрипатріум, але з того нічого не вийшло. Уперше Трипатріум було видрукувано 1517 р. як приватну, неофіційну публікацію, після чого він практично зразу набув загальне визнання як юридичний кодекс. Тільки 1546 р., уже по смерті автора кодекс було офіційно затверджено сеймом і став для панів другою Біблією. Книжка витримала чимало видань. Один з її примірників представлений в експозиції Закарпатського краєзнавчого музею. Та одним лише кодексом діяльність С.Вербовція не обмежилася. Після смерті короля Ласла ІІ престол посів його син Лайош ІІ (1516 – 1526), останній представник Ягеллонської династії в Угорщині. Йому було нав’язано дуже невигідний династичний шлюб: Лайош одружився на Марії Габсбург, а брат останньої Фердинанд – з Лайошовою родичкою Анна. Згодом це дало Фердинандові можливість претендувати на угорську корону, а його династії Габсбургів – включити врешті-решт до своїх володінь усю територію королівства, включаючи Закарпаття. Сприяли цьому і жорстокі усобиці всередині угорської еліти. На дикому сеймі і після нього особливої впливовості набув трансильванський магнат Стефан Баторій, а також Ян Запояї. Аби перешкодити їм стати фактично першими особами в королівстві, інший магнат Томаш Бокаш домігся укладання між Ягеллонами і Габсбургами угоди про взаємну спадковість. Активним учасником цих політичних інтриг став і С.Вербовцій. Саме він очолив після смерті Т.Бокача очолив “придворну” політичну партію, яка протистояла “магнатській” партії Баторі і Запояї. При цьому Вербовцій спирався на середню шляхту, за допомогою якої і зміг відсунути від влади інших магнатів. Як один із кроків до цього він ударив по головних союзниках цих магнатів – австрійських “олігархах” Фуггерах, що представляли інтереси Габсбургів. Зусиллями С.Вербовція від Фуггерів відібрано право оренди на копальні благородних металів по всьому королівству, в тому числі право розробляти срібні копальні у комітаті Спіш, від яких пішла неофіційна назва Срібна земля для всього нашого краю. оскільки подібні рудники були головним джерелом збагачення Фуггерів, це стало дошкульним ударом по всій магнатській партії. Та водночас і рудокопи залишилися без звичної їм платні, тому одразу підняли повстання – хай і не таке масштабне, як повстання Д.Дожі, але теж відчутне. С.Вербовцій придушив і це повстання, проте королівство лишилося без кредитів, які надавали йому казково багаті Фуггери (у ХVI ст. вони грали приблизно таку роль, як нині МВФ). Без живих грошей королівство хилилося все ближче до занепаду, тим більше, що турецька загроза на його південних кордонах зростала з кожним роком, аж поки 1526 р. турки не поклали край і династії, і королівству в цілому: воно розпалося на три частини. В одній з них утвердився Стефан Баторій, за іншу розгорнув шалену боротьбу Фердинанд Габсбург, у третій же утвердилися турки, представниками інтересів котрих став Я.Запояї. Проте інтриган С.Вербовцій навіть за цього, здавалося би, безнадійного для нього розкладу сил (в усіх трьох землях – його вороги) зміг зберегти свої основні володіння, хоча і довелося вертітися, як вужу на сковорідці. Свою роль зіграли широкі зв’язки поміж середнім дворянством, певну роль – його особистий авторитет як автора Тріпартітуму. Проживши аж 83 роки, цей грішник так і пішов із життя непереможеним. Нав’язаний же ним Угорщині кодекс жорстоких законів взагалі пережив свого автора аж на три століття і був остаточно скасований тільки 1852 р. як писав вже буквально напередодні цієї дати наш історик Михайло Лучкай: “Селяни, підкорені цим суворим законам, не тільки тоді збідніли, але ще й досі оплакують свою нещасну долю”. Що й казати, бурхливі життя і діяльність Степана з Вербовця, багато епізодів яких, на жаль перегукуються з нашим сьогоденням, могли би послужити сюжетом для цілого авантюрного роману. Можливо, колись його й буде насипано. Сергій Федака. Нагадаємо, Хенд-мейд для любимої вчительки (ВІДЕО)