Видатні закарпатки: три жінки, які найбільше прославили наш край

Ілона Зріні (1643 р., Озаль  – 18.02.1703 р., Нікомедія) Славетна княгиня народилась у Хорватії, а померла в Туреччині. Проте найяскравіші роки її життя і діяльності минули на Закарпатті. У дитинстві та юності Ілона отримала ґрунтовну освіту: знала дев’ять мов, зокрема німецьку, латину, французьку і угорську, вивчала юриспруденцію, математику та риторику, захоплювалась віршуванням. Пізніше до переліку наук додалися фортифікація і військова справа. Батько Ілони, Петар Зрінський, нащадок шляхетного хорватського роду, був уплетений у антигабсбурзьку змову і після її провалу присуджений до страти. На той момент 28-літня Ілона уже була одружена з трансільванським князем Ференцом I Ракоці, котрий також долучився до виступу Зринського, але після його поразки розчарувався і тихо згас. Зоставшись вдовою, Ілона потрапила під вплив своєї деспотичної свекрухи Софії Баторі, яка до того ж підтримувала габсбурзьку корону. Тільки після її смерті Зріні змогла знову дихати вільно. Вона готова була помститися за смерть батька, продовжити його справу – і їй були потрібні союзники. Вступаючи в 39 років у шлюб з 25-річним ватажком повстанців-куруців Імре Текелі, вона обирала не тільки чоловіка, а й бойового побратима. У 1685 році куруци підтримали турецьку армію у поході на Відень. Похід не вдався, й Імре Текелі заарештували самі ж турки. Ілона Зріні залишалася в Мукачівскому замку, куди невдовзі підійшли австрійські війська. Княгиня очолила оборону фортеці, яка майже три роки (з нетривалими перервами) перебувала в облозі. Вона контролювала усе: віддавала накази, перевіряла дозори, планувала вилазки розвідників, перев’язувала поранених, заспокоювала і підбадьорювала гарнізон замку. Одначе немає такої твердині, яку неможливо було б взяти змором (або зрадою). Як би там не було, в 1688 році Зріні капітулювала. Її помістили у монастир, а пізніше відправили у вигнання до Туреччини, де Імре Текелі вже помирився з султаном і отримав у дар ціле місто. Переказують, що Ілону Зріні султан нагородив грамотою – такої честі від володаря-магометанина не удостоювалася ще жодна жінка. Ференц II Ракоці, син Ілони Зріні від першого шлюбу, залишившись на батьківщині, згодом перейняв родинну естафету, ставши провідником визвольної боротьби угорського народу. Шарі Федак  (1879, Берегово – 25.05.1955, Будапешт) Шарі (Шарлотта) Федак  зуміла підкорити Європу своєю харизмою у той час, коли інші безуспішно намагалися підкорити її зброєю. Майбутня примадонна угорської оперети з’явилася на світ у провінційному містечку Береґсас у родині лікаря. Батьки не підтримували її захоплення сценою, однак Шарі домоглася свого – поїхала підкорювати Будапешт і вступила до театральної школи. Вона не боялась бути ексцентричною і кидати виклик упередженням. У п’єсі «Витязь Янош» акторка з’явилася у чоловічій ролі, після чого прокинулась знаменитістю. Постановка збирала аншлаги. Далі посипались ролі в опереті і в кіно, плітки і скандали – подейкували, що нерозділене кохання до неї довело до самогубства директора театру, і вона змушена була переховуватись за кордоном, щоб уникнути кримінального переслідування. За свою кар’єру Шарі придбала кілька розкішних маєтків та автомобіль, ставши однією з перших жінок-водіїв в Угорщині, а на околиці Берегова вона утримувала елітні стайні, де розводили племінних скакунів. Співачка й актриса гастролювала у Відні, Парижі і Лондоні, приїздила до Голлівуду, сподіваючись здобути світове визнання. Втім, затриматися за океаном надовго їй не вдалося: там були свої прими. В Угорщині змінювались режими, і Шарі Федак кілька разів потрапляла до в’язниці за свої політичні виступи. Особисте життя прими не складалося: її шлюб зі сценаристом Ференцом Молнаром став насущним хлібом для жовтої преси, яка підраховувала кількість зрад з обох сторін. Завершилося все гучним розлученням. Зірка Шарі остаточно згасла після восьмимісячного ув’язнення з політичних мотивів після Другої світової. Вона потрапила в опалу з боку влади і прожила останні роки у усамітненні. Проте шанувальники її не забули і влаштували для неї свято у день 50-річчя першої постановки «Витязя Яноша».   Мотря Братійчук (08.09.1927, с. Верба – 04.04.2001, Ужгород) «Жінка й астероїд», як назвало її одне з вітчизняних видань, була родом з Волині. Мотря Братійчук закінчила Київський університет імені Тараса Шевченка за спеціальністю «астрофізика» – зайве казати, що то був надзвичайно рідкісний фах, надто для жінки. Після аспірантури її хотіли залишити працювати у Києві, проте вона висловила бажання поїхати на західну Україну. Молодій вченій запропонували викладацьку вакансію в Ужгородському університеті. Братійчук розказувала, що Ужгород тоді вразив її чистотою: сходи мили мильною піною, і на роботу можна було ходити у білих туфлях. У 1957 році при Ужгородському університеті була створена лабораторія космічних досліджень, яка спеціалізувалася на спостереженнях за штучними супутниками. Керівництво новою структурою було покладене на Мотрю Братійчук. Роботу виконували на держзамовлення, бо це було надважливе питання державної безпеки – тривав період, коли СРСР і США шпигували одне за одним звідусіль, а після запуску перших супутників почали ще й підглядати з космосу. Лабораторія космічних досліджень під керівництвом Братійчук вдосконалювала методи спостережень, закуповувала новітнє устаткування і поступово стала чи не найдосконалішою в СРСР. Колеги назвали на честь ужгородської професорки астероїд «3372 Братійчук», орбіту якого вона першою вирахувала. Вчена жартувала, що її душа потрапить туди після смерті. До останнього Мотря Братійчук провадила викладацьку і наукову діяльність та опікувалася обсерваторією. А у Сонячній системі, десь у поясі астероїдів між Юпітером і Марсом, і досі є її міні-планета.

Підготувала Христина Шепа

 для «ПЕРШИЙ.com.ua»

Нагадуємо,  Масштабна пожежа на Хустщині – горіло у Велятині Читайте також: Магнітні бурі у березні 2020: найнебезпечніші дні вже невдовзі