«Varosh, ви прекрасні, але нечесні»: як під виглядом захисту Ужгорода точаться конкурентні війни між забудовниками

Інтернет-видання Varosh презентувало спецпроєкт про митців Закарпаття, створений, як прямо зазначила сама редакція, «за ініціативи девелоперської компанії Traksler Development».

Як пише «Вся Закарпатська Правда» одним із героїв проєкту став Петро Сарваш — архітектор з Ужгорода, засновник ГО «PRO URBE» та публічний «захисник архітектурної спадщини».

На перший погляд — звичайний культурний матеріал про архітектора. Однак є суттєва обставина, про яку читачам Varosh не розповіли: Петро Сарваш є фігурантом кримінального провадження щодо умисного пошкодження пам’ятки архітектури національного значення. За інформацією автора публічного допису, справа вже розглядається судом.

Тому виникає логічне питання: як людина, яку обвинувачують у пошкодженні архітектурної пам’ятки, перетворилася на морального авторитета у питаннях збереження історичної спадщини?

І чому такого героя обрали саме для спецпроєкту, ініційованого одним із ужгородських забудовників?

Будівництво як трагедія, забудовник як ворог

Історія зі спецпроєктом Traksler Development важлива ще й через редакційний контекст.

Varosh уже тривалий час досить тенденційно висвітлює будівельний ринок Ужгорода. У публікаціях видання нове будівництво переважно постає не як природна складова розвитку міста, а як постійна загроза: історичній спадщині, зеленим зонам, водоймам, цвинтарям і самому «духу Ужгорода».

Забудовник у такій картині світу майже завжди виконує роль потенційного ворога, а будь-яка зміна міського простору подається як конфлікт, наступ або можлива втрата.

Це помітно вже на рівні заголовків.

Один із ключових матеріалів Varosh про містобудівну документацію вийшов під назвою «Генплан Ужгорода: наступ на пам’ятки і відсутність регулювання забудови». Саме слово «наступ» одразу задає читачеві потрібну емоційну рамку: йдеться вже не про складний документ, у якому можуть бути переваги, недоліки та різні інтереси, а про атаку на місто.

У матеріалі про Чорні озера Varosh пише про генплан, у якому нібито «легалізована більша частина забудованих зелених зон міста». У наступних публікаціях уже з’являються формулювання про «недопущення знищення та забудови унікальної природної зони».

Окремою серією виходять матеріали про мораторій на детальні плани територій. Навіть звичайний результат депутатського голосування подається через емоційне формулювання: «Ужгородська міська рада знову провалила голосування».

У публікації про старий цвинтар на Капушанській читачеві пропонують ще драматичніший образ: забудовники можуть нібито «фактично пройтися по могилах», а можливе впорядкування території пов’язується із загрозою появи чергового житлового комплексу.

Водночас у тому самому матеріалі представники міської влади прямо пояснюють: жодного затвердженого проєкту немає, а будівництво на закритій території цвинтаря неможливе. Але необхідний емоційний образ уже сформований.

Varosh системно повертається до тем генплану, громадських слухань, мораторію на ДПТ, забудови вулиці Сікорського, Чорних озер, Ботанічної набережної та інших територій. Постійними експертами при цьому стають переважно представники одного середовища — кілька так званих активістів, кілька представників ужгородської богеми (як вони себе називають), та кілька депутатів популістів, які виступають проти всього, в тому числі проти нових будівельних проєктів.

Серед таких «експертів» — Петро Сарваш. Varosh публікував його окрему колонку про генплан, представляючи Сарваша як засновника організації, метою якої є «збереження і відновлення історичного обличчя Ужгорода», та як члена ІКОМОС. Про кримінальне провадження щодо пошкодження пам’ятки національного значення у цьому представленні не згадувалося.

Сама по собі критика забудови потрібна. В Ужгороді справді вистачає проблем із хаотичним будівництвом, архітектурною якістю, інфраструктурою та збереженням історичного середовища.

Однак журналістика передбачає показ різних позицій, а не постійне підтвердження одного наперед сформованого висновку.

У серії матеріалів Varosh практично не звучить інша сторона питання: потреба міста в новому житлі, залучення інвестицій, створення робочих місць, сплата податків, розвиток занедбаних територій та міської інфраструктури.

Натомість системно формується значно простіший наратив:

девелопер — ворог, будівництво — трагедія, а будь-яка зміна міського простору — чергова втрата Ужгорода.

«Правильний» забудовник

Саме на цьому тлі особливо показовою є поява спецпроєкту, створеного «за ініціативи Traksler Development».

Виходить, що роками видання формує у читачів негативне сприйняття будівельного бізнесу. Але коли з’являється «правильний» забудовник, він уже не ворог міста, а партнер культурного спецпроєкту та ініціатор розмови про архітектуру.

Traksler Development — активний учасник ужгородського будівельного ринку, який реалізував та продовжує реалізовувати низку житлових комплексів.

Будує компанія справді багато. Однак кількість зведених квадратних метрів не тотожна архітектурній якості. Проєкти Traksler Development складно назвати новими символами міста або забудовою, якою Ужгород міг би беззастережно пишатися.

Це переважно комерційна житлова забудова — без особливих архітектурних проривів і без помітного внеску в формування якісного міського середовища. Кілька прикладів архітектури від даного забудовника публікуємо в галереї.

Проте саме цей забудовник раптом стає культурним партнером видання, яке регулярно повчає інших, як потрібно ставитися до архітектури та міста.

І саме цей забудовник допомагає створювати публічний образ «правильних» експертів та «справжніх» захисників Ужгорода.

Чи не надто зручний збіг?

«Це називається конкурентними війнами»

На цю суперечність звернув увагу ужгородець Іван Волошин.

У своєму дописі він написав:

«Інтернет-видання Varosh, ви прекрасні. Попалося мені у стрічці, що за ініціативи одного ужгородського забудовника — читай: проплачено забудовником — ви рекламуєте Петра Сарваша, колишнього архітектора, такого собі “захисника” архітектурної спадщини, котрий станом на сьогодні є обвинуваченим у кримінальному провадженні… за знищення пам’ятки архітектури національного значення».

Автор ставить перед редакцією пряме запитання:

«Десь ви звернули не туди? Чи це свідомо?
Це називається конкурентними війнами, якщо що.»

На його думку, за красивими словами про історичний Ужгород, архітектуру та захист спадщини можуть приховуватися значно прозаїчніші інтереси — використання медіа й зручних «незалежних експертів» у боротьбі одних забудовників проти інших.

«За гроші одних ужгородських забудовників, які забудували пів міста, нещадно критикувати інших ужгородських забудовників. А як експерта залучати обвинуваченого у знищенні архітектурної пам’ятки.
Якийсь дисконект.»

І цей дисконект справді потребує пояснення.

У чому підозрюють Петра Сарваша

У наданих документах ідеться про проведення робіт на костелі Святого Іоанна Хрестителя у селі Мужієво — пам’ятці архітектури національного значення XIII–XV століть.

Згідно з повідомленням про підозру, Петро Сарваш у 2022 році організував та контролював проведення будівельних робіт на території пам’ятки.

За версією слідства, роботи здійснювалися:

- без відповідних дозвільних документів;
- без погодження Міністерства культури та інформаційної політики України;
- без належного авторського і технічного нагляду;
- з відступом від погодженої науково-проєктної документації;
- із застосуванням цементного розчину, залізобетону та інших сучасних матеріалів замість передбачених реставраційних технологій.

У матеріалах провадження зазначається, що погоджений Міністерством культури проєкт реставрації фактично був замінений іншим проєктом, який не пройшов необхідного погодження.

Слідство також стверджує, що під час робіт старовинне кам’яне мурування розбирали, частково замінювали конструкціями із цементного розчину та залізобетону, а замість відновлення історичних елементів застосовували сучасні матеріали й технології.

За висновками експертизи, на які посилається сторона обвинувачення, це призвело до втрати частини автентичних елементів, матеріалів та архітектурних деталей пам’ятки і негативно вплинуло на її культурну цінність.

Дії кваліфіковано за ч. 3 ст. 298 Кримінального кодексу України — умисне незаконне пошкодження об’єкта культурної спадщини, що є пам’яткою національного значення.

Особливо контрастно ці матеріали виглядають поряд із телевізійними сюжетами, в яких сам Сарваш розповідав про «відновлення церкви».

Згідно офіційних даних судового реєстру, кримінальне провадження нині вже перебуває на розгляді суду. Остаточну оцінку доказам має дати суд, а до набрання обвинувальним вироком законної сили діє презумпція невинуватості.

Але це не скасовує обов’язку журналістів повідомляти читачам суттєвий контекст про людину, яку вони представляють як експерта та захисника архітектурної спадщини.

Питання до редакції Varosh Rosana Tuzhanska

Чи повідомило видання своїм читачам, що герой спецпроєкту є фігурантом кримінальної справи, безпосередньо пов’язаної з пошкодженням пам’ятки архітектури національного значення?

Чи може така людина подаватися як беззаперечний моральний авторитет у питаннях збереження історичної забудови без згадки про цей принципово важливий факт?

Чому в матеріалах про забудову одні девелопери системно постають як загроза Ужгороду, а інший забудовник отримує статус культурного партнера?

Чи не пов’язана редакційна активність видання у сфері будівництва з інтересами конкретних учасників ринку?

І де в цій історії закінчується журналістика та починається медійне обслуговування конкурентних інтересів?

Varosh має право створювати партнерські спецпроєкти, співпрацювати із забудовниками та самостійно обирати героїв.

Але читачі також мають право знати весь контекст: хто ініціює такі матеріали, хто може бути зацікавлений у їх появі та який бекграунд мають люди, яких їм представляють як незалежних експертів.

Іван Волошин підсумував ситуацію значно коротше:

«Розумію: мухи — патріотизм — окремо, котлети — гроші від забудовників — окремо. Дівчатка, ви прекрасні. Але нечесні.»

Коли забудовник ініціює розмову про архітектуру, видання системно створює негативний образ його конкурентів, а обвинувачений у пошкодженні пам’ятки розповідає суспільству, як потрібно захищати історичну спадщину, — це вже не просто інформаційний дисконект.

Це дуже схоже на конкурентну війну забудовників, замасковану під боротьбу за старий Ужгород. І тут зовсім не пахне громадською активністю, нажаль.

P.S. Ми вирішили допомогти колегам із Varosh — Росані Тужанській, Галині Гичці та Зоряні Попович — і надати їм аналітичні матеріали щодо діяльності одного з кількох десятків ужгородських забудовників — Роберта Тракслера, який є фінансовим партнером редакції.

Окремо публікуємо документи щодо кримінального провадження, у якому Петро Сарваш має статус обвинуваченого. Можливо, це допоможе дівчатам навести різкість на майбутнє, а також спонукає їх, все ж таки, повернутися до професійної журналістики і відмовитись від практики публікування замовних тенденційних текстів.

Аналітична довідка 
По девелоперської компанії «Traksler Development»:

1. ЖК «Квадрат»: кримінальне провадження БЕБ і обшуки
У серпні 2024 року БЕБ розпочало кримінальне провадження №72024071010000006 за ч. 3 ст. 212 КК України — ухилення від сплати податків в особливо великих розмірах.
У січні 2025 року Перечинський районний суд дозволив проведення серії обшуків.
За початковою версією слідства:
- реальну вартість квартир і комерційних приміщень у ЖК «Квадрат» не відображали у звітності;
- продажі оформлювали як пайову участь у кооперативі;
- використовувалася «двофакторна система оплати»: частина коштів надходила на рахунок, інша, за твердженням детектива, передавалася готівкою;
- частина операцій не відображалася в бухгалтерському та податковому обліку;
- для операцій використовувалися пов’язані юридичні особи, серед яких судова ухвала прямо називає ТОВ «Тракслер Девелопмент», ТОВ «Данте-Інвест», ТОВ «Мет-Буд», ТОВ «Майпрофі Консалтинг» та інші.
Початкове аналітичне дослідження БЕБ оцінювало ймовірно незадекларовані або занижені податкові зобов’язання у 200,39 млн грн, з яких:
- 94,89 млн грн — податок на прибуток;
- 105,49 млн грн — ПДВ.

Обшук в офісі Traksler Development

Судові матеріали вказують, що офіс ЖБК «Квадрат» фактично розташовувався за тією самою адресою, що й Traksler Development та ЖК «Едельвейс»: Ужгород, вул. Рилєєва, нині Антона Кущинського, 4. За інформацією БЕБ, там могла перебувати централізована бухгалтерія пов’язаних підприємств, а також документи, електронні носії та чорнова бухгалтерія. Суд погодив проведення обшуку офісних і підсобних приміщень. Окремими ухвалами було дозволено обшуки й за іншими адресами, пов’язаними з посадовими особами ЖБК «Квадрат». Важливе уточнення: ці ухвали не встановлювали винуватість ТОВ «Тракслер Девелопмент».

2. Чим завершилася податкова справа
У квітні 2026 року Ужгородський міськрайонний суд розглянув питання щодо бухгалтерки ЖБК «Квадрат». У фінальній версії підозри йшлося вже не про початкові 200 млн грн, а про:
- заниження доходу за 2023 рік на 72,29 млн грн;
- несплату 13,012 млн грн податку на прибуток.
У судовій ухвалі зазначено заборгованість ЖБК «Квадрат» перед пов’язаними структурами, зокрема перед:
- ТОВ «Данте-Буд» — 18,94 млн грн;
- ТОВ «Мет-Буд» — 40,58 млн грн;
- ТОВ «Тракслер Девелопмент» — 10,604 млн грн;
- ТОВ «Данте-Інвест» — 1,799 млн грн.
Судовий документ стверджує, що ці суми мали бути відображені у складі доходу та оподатковані. До завершення справи до бюджету було сплачено 13 012 790 грн. 
Бухгалтерка погодилася з викладеними обставинами та просила застосувати ч. 4 ст. 212 КК України. 22 квітня 2026 року суд:
- звільнив її від кримінальної відповідальності у зв’язку з повним відшкодуванням шкоди;
- закрив кримінальне провадження щодо неї.
Тобто справа завершилася не виправданням, а закриттям після сплати податкової заборгованості.

3. Провулок Шевченка, 23: Державіаслужба вимагала знесення

Друга серйозна історія стосується попередньої назви компанії. До березня 2023 року ТОВ «Тракслер Девелопмент» називалося ТОВ «Данте». Власником і бенефіціаром є Роберт Тракслер. У 2019 році Державна авіаційна служба України подала позов до ТОВ «Данте», ДАБІ та управління містобудування Ужгородської міської ради щодо об’єкта за адресою: Ужгород, провулок Шевченка, 23.
Державіаслужба просила суд:
- зобов’язати ТОВ «Данте» виконати рішення Державіаслужби №194 від 14 березня 2019 року;
- знести об’єкт, який позивач називав самочинним будівництвом;
- скасувати містобудівні умови та обмеження;
- скасувати документи, що давали право на виконання будівельних робіт.
Суд двічі витребовував у ТОВ «Данте», міської ради та ДАБІ дозвільні документи. У вересні 2019 року суд констатував, що вимоги попередньої ухвали про надання документів не були виконані, після чого витребував їх повторно.

5. Фінансові показники, які викликають запитання
Traksler заявляє про:
- понад 20 років роботи;
- 117 632 м² збудованої нерухомості;
- 1 413 зведених квартир. 
Водночас фінансова звітність самого ТОВ «Тракслер Девелопмент» за 2025 рік показує:
- виторг — 1,882 млн грн;
- чистий збиток — 4,105 млн грн;
- активи — 41,2 млн грн.

Роберт Тракслер пов’язаний щонайменше із сімома юридичними особами, частина з яких використовувалася у реалізації будівельних проєктів.