Завантажити мобільний додаток Завантажити мобільний додаток

Головна » Життя

Тернистий шлях відомого футболіста з Берегівщини Бейли Гачі

Берегівчани не забувають свого славетного земляка

Відомий футболіст та тренер пішов від нас 27 листопада 1994 року на 73 році життя, залишивши про себе добру пам’ять. Берегівчани не забувають свого славетного земляка, який прославив свій край далеко за його межами.

         Бейло Гачі у футбол почав грати в 1933 році, виступаючи за юнацьку команду «Елевер» («Вперед»), і було йому тоді всього 12 років. Здібного підлітка помітили, і він одягає футболку берегівського «Ювінтусу», а відтак  – БФТК (Берегівського футбольно-тенісного клубу). До слова, головою БФТК в ті роки був мер міста Калман Губаї.

Слід відмітити, що Бейло Гачі  був одним із засновників берегівської «Верховини». А сталося це тоді, коли в 1945 році, в актовому залі готелю «Дружба» (колишнього «Роялу»), зібралися провідні гравці команд БФТК та БРСК (Берегівського Робочого Спортивного Клубу), активісти  спортивного руху міста та району, щоб обговорити  перспективні напрямки  розвитку спорту в Берегові. Відтак був створений спортивний клуб «Верховина». Секцію футболу очолили  Антал Іванчо та Гейза Колочаї. Новостворене товариство зразу ж узялося впорядкувати стадіон. Певну допомогу спортсмени отримали від міської ради народних депутатів, виконком якої в той час очолював Юрій Данч. Влада виділила на проведення реконструкції стадіону 20 тисяч карбованців. Звичайно, цього було недостатньо. Але ініціативу підтримали шанувальники команди, не залишилася байдужою і громада міста. Стадіон за рекордно короткий строк – усього  за п’ять днів – був приведений у порядок. Для глядачів звели навіть криту трибуну. На жаль, зараз цей колишній стадіон «Меблевик» занедбаний, але з’явилася надія, що після укладення (підписання) угоди між мерією та керівництвом ЗУПІ ім. Ф. Ракоці, через рік-два, тут побудують сучасний стадіон з басейном для плавання.

А тоді, з великим піднесенням приступили до тренування основні гравці команди Ференц Арва, Йосип Дюрек, Людвіг Гледяк, Шандор Керекеш, Михайло Ланг, Ференц Мікловші, Янош Носал, Федір Шуйок, Бейло Сабо, Дюла Тягур, Людвіг Вароді, Дюла Васовщик та Бейла Гачі. Незабаром до них  приєдналися Аба Колочаї, Федір Кренчан,  Пейтер Молнар та Павло Андраші. Тренером і провідним гравцем  був Гейза Колочаї. Маючи великій досвід роботи, наставнику команди за короткий час вдалося  досягти  чималих успіхів. Футболісти наполегливо готувалися  до першого чемпіонату області. Вони виграли всі відбіркові матчі, отож команда увійшла у четвірку кращих, які в двох колах повинні були визначити першого чемпіона Закарпаття. Крім брегівської «Верховини», за призові місця боролися ужгородські команди  «СК Русь», «УРСТ» (Ужгородського Робітничого Спортивного Товариства) та мукачівські футболісти.

Першу зустріч із командою «СК Русь» наші земляки програли з рахунком 1:3. Мабуть, це підірвало віру гравців у свої сили і можливості, бо вони зазнали поразки й у другій грі з командою ужгородського «УРСТ» (2:6). Та берегівські футболісти не впали духом, мобілізували всі резерви, отож третій матч першого кола переконливо виграли у мукачівців із рахунком 8:2.

Добре стартувала команда Бейли Гачі в другому колі. Вона примусила  капітулювати футболістів «СК Русь» із рахунком 2:1. Таким чином, питання про призові місця було відкрите, бо «СК Русь», «УРСТ» та брегівська «Верховина» набрали по 4 очки. Доля вищої сходинки  п’єдестал чемпіонату вирішалась на матчі при переповнених трибунах у Берегові. Гра виявилася цікавою та напруженою. І фізично, і технічно берегів чани виглядали кращими. Нападаючи, постійно атакували, але підвела лінія захисту, яка припустилася декілька  прикрих помилок. Матч закінчився з рахунком 4:1 на користь гостей. Отож, «Верховина» зайняла у чемпіонаті області лише третє місце.

Довгі роки Бейла Гачі грав за команди «Червона зірка» та «Колгоспник», як у захисті, півзахисті, та і в лінії нападу, був універсальним  гравцем. У складі цього клубу завойовував кубок обласного комітету фізкультури й спорту. До слова, «Червона зірка», де він грав  у 1946-1952 роках, конкурувала  з іншою брегівською командою – «Більшовик». Зрозуміло, після того, як остання стала чемпіоном області, а згодом і республіки та СРСР у своєму спортивному товаристві, перевага в нашому місті надавалася саме цій команді. Та футболісти меблевого комбінату не  змирилися зі становищем «другої» команди. Вони разом із Б. Гачі доклали всіх зусиль, щоби переграти суперника у обласному чемпіонаті 1946 року. Він розпочався для «Зірки» перемогою над командою іршавських одноклубників із рахунком 6:3. Саме тоді керівники спортивного товариства меблевого комбінату, на чолі з легендарним директором Едмундом Габором, поставили  перед командою та її тренером Гейзою Ербахом відповідальне завдання – вибороти звання кращої команди  ДСТ «Червона зірка». На цьому шляху берегів чани перемогли на заключному етапі першості України своїх київських одноклубників – 2:0. Відтак, щоб вийти  у фінал першості Радянського Союзу, потрібно були перемогти в Гомелі чемпіона Білорусі. Напружена гра, де Бейла Гачі забив красень-гол, закінчилася з рахунком 2:1 на користь наших футболістів. У фіналі берегівчани зустрілися з московськими одноклубниками і перемогли – 2:1. Таким чином, услід за «Більшовиком» футболісти «Червоної зірки» теж стали чемпіонами свого товариства на теренах СРСР. Високі нагороди  разом із Бейлою Гачі отримали Бейло Папп, Іван Василь, Драгутін Стоянович, Михайло Ланг, Микола Лукович, Йосип Араньоші, Юлій Вейг, Нестор Сільвай, Ференц Шуйок, Ференц Сас, Юлій Тягур, Шандор Ленерт.

Отож питання, яка команда краща у Берегові, так і залишилося відкритим. У 1948 році були проведені три товариські зустрічі між «Більшовиком» та «Червоною зіркою». Перша зустріч закінчилася на користь «більшовиків», другу виграли меблевими, а третя увінчалася нічиєю.

Бейли Гачі у складі у складі потужного берегівського футбольного колективу в листопаді 1952 року в Краснодарі став переможцем кубка Центральної Ради ДССТ «Колгоспник» та чемпіоном серед сільських футбольних команд Радянського Союзу. Варто назвати всіх спортсменів поіменно: Берталон Вейг (тренер), воротарі Степан Борат та Бейло Папп, захисники – Степан Бірта, Тиберій Урбанський, Пейтер Молнар (капітан), Бейло Гачі, півзахисники – Іван Резник, Олександр Ленерт, Михайло Богданович, нападники – Степан Сабо, Йосип Гудак, Берталон Презнанський, Йосип Пінцейш і Стефан Лакатош.

Не менш цікавим був тренерський шлях талановитого футболіста, де він теж здобув  вагомі успіхи. У 1956-1975 роках наш прославлений земляк був тренером «Колгоспника» та «Кооператора». Під керівництвом Бейло-бачія футболісти Берегова (у 1961 та 1969 роках) завойовували звання чемпіонів Закарпаття. Його вихованець, прославлений воротар Степан Котора згадував: після перемоги у 1961 році, згідно з існуючим положенням, команда одержала право провести перехідні ігри з майстрами класу «Б» – ужгородським «Спартаком». Перша зустріч, яка відбулася в Ужгороді на стадіоні «Авангард», закінчилася внічию (1:1). Другий матч у Берегові теж не виявив переможця (0:0). Довелося провести третю зустріч у Сваляві, її виграли більш досвідчені футболісти обласного центру. Незважаючи на програш , берегівчани у тих матчах  продемонстрували тактично зрілу гру, хорошу фізичну підготовку. Це було великою заслугою Бейли Гачі. Ніколи не був берегівський клуб та близько до класу «Б», як тоді. Про сходинки до перемоги в обласної першості в 1969 році, розповів сам Бейло Гачі, місцевому виданню:

«Боротьба за звання чемпіона в цьому році була як ніколи гострою. На відміну від попередніх років, 14 кращих команд області були об’єднанні в одну центральну групу чемпіонату. Вийти переможцем у цьому змаганні було нелегко. Тим більше, що перші виступи «Кооператора» не могли радувати нас. Матч з виноградівським «Пластмасовиком» ми програли, після цього на своєму полі ледве звели внічию зустріч з довжанською «Боржавою». Але тимчасові невдачі не зломили волі гравців до перемоги. Навпаки, вони боролися з ще більшим піднесенням. І наприкінці першого кола команда  вже була в числі перших, а за один матч до кінця другого кола завоювала титул чемпіона.

Цей успіх – заслуга  всіх членів  команди. Хто ж завоював цю чудову перемогу?

Насамперед треба назвати  капітана команди  Йосипа Паппа, який був справжнім диригентом, керівником нашого ансамблю і багато разів відігравав винятково велику роль у завоюванні перемоги. Багато зробили для здобуття звання чемпіона області такі нападаючи, як Золтан Ціпф, який відзначився своєю сумлінністю. Степан Дудич – один з найкращих бомбардирів команди. Адальберт Мовнуш та Юрій Голлендер, які своєю технічною грою завоювали  симпатії глядачів, Адальберт Гал, Йосип Чех, Василь Панулін, які протягом всього сезону були активними членами нашої команди, Людвіг Владика – один з наймолодших гравців команди, а також Йосип Чоловінець, який сьогодні вже виступає за команду ужгородської «Верховини».

Заслуговують похвали наші захисники, в першу чергу найбільш досвідчені, серед них – Василь Кішгеді та Дюла Бакканчош, Степан Товт, який іноді з успіхом заміщав нашого воротаря, Степан Ковач і Балінт Сабов, які відзначалися своєю надійною, урівноваженою грою, і нарешті – надійний страж наших воріт – Степан Головач. Всі вони сумлінно готувалися до кожної зустрічі і завжди  грали з великим піднесенням.

Про спортивну поведінку наших гравців красномовно свідчить той факт, що протягом сезону жодного з них не вивели з поля. «Кооператор» завоював 39 очок, наші гравці забили 49 голів, а пропустили в свої ворота лише 23 м’ячі. Команда хустського «Будівельника», яка зайняла друге місце, відстала від нас на п’ять очок. Відрадним є те, що і юнацька  команда «Кооператора» стала чемпіоном області. Тренер нашої футбольної зміни Степан Борат провів велику роботу. Це передусім його заслуга, що в юнацькій команді виріс цілий ряд здібних спортсменів, які незабаром займуть місце  в основній команді…

Багато допомогли  нам наші шефи – працівники райспоживспілки. Значний вклад у нашу перемогу вніс викладач фізкультури школи-інтернату № 2 Томаш Дулов (нажаль, нещодавно, після тривалої хвороби, він відійшов у вічність – Р. В.), який перед сезоном керував фізичною підготовкою команди.

У великій мірі сприяли успіхові команди наші болільники. Своєю підтримкою вони багато разів допомагали нашим футболістам добиватися перемоги над суперниками. Сподіваємося, що ця підтримка не зменшуватиметься і в майбутньому. Вона потрібна тим більше, що зараз  перед командою стоять великі завдання. В наступному році «Кооператор» виступатиме в одній із зон першості України серед колективів фізкультури. Попереду – багато цікавих захоплюючих  спортивних поєдинків. Підтримка болільників, самовіддана праця, спортивний спосіб життя всіх наших футболістів послужать  надійною запорукою того, що «Кооператор» гідно представляти футбол  нашого району і в новому сезоні».

Безумовно, готуючи матеріали про видатного берегівчанина, я не міг не зустрітися із сином Бейли-бачія – Іштваном, який багато цікавого розповів про життя батька. Зокрема, одним з перших  він мав у місті  престижну на той час «Победу», а перед тим їздив  на «Москвичі-101». Родина, де народився його батько, була багатодітна – 5 хлопчиків та 2 доньки. Бейло з дитинства був звичним до праці – спочатку на власному винограднику та садочку, а потім багато років пропрацював начальником цеху, де випікали за унікальною технологією смачний, пахучій сербський хліб. До слова, син колишнього власника пекарні, що на площі Сінній, Драгутін Стоянович (Дрего) був хрещеним батьком його сина – Іштвана. Бейло Гачі мав багато друзів, серед них Гейза Колочаї, Бейло Сабо, Юрій Валла, Йосип Гайла, Тібор Понц, Йосип Пінцеш, Олександр Ронто та інші. Серед його вихованців, що досягли великих успіхів не тільки у футболі, а й житті – Йосип Папп та полковник Людвіг Орос, який очолював  Берегівський райвідділ МВС. Ховали Бейлу-бачія майже всім містом, – така була у нього популярність та повага. Похований він на римо-католицькому цвинтарі (на фото).

Валерій Разгулов

Нагадаємо, Легендарні постаті Закарпаття: “Фірцак-Кротон. Життя під другим іменем”

 

Реклама
Реклама